У Польщі набуває дедалі більшої популярності тренд оселятися в котеджних містечках разом з одновірцями чи однодумцями. Що підштовхує поляків про це розповідає DW.
Поки що на місці майбутнього будинку Сильвії Зборовської зяє тільки глибокий котлован, але до кінця року будинок обіцяють спорудити. А вже наступної весни в нього можна буде заселитися. 32-річній Сильвії Зборовській остогидло життя в варшавських багатоповерхівках, тож тепер вона хоче оселитися в передмісті польської столиці – містечку Лом’янки. Воно розташоване на віддалі 17 кілометрів від Варшави. На авто – приблизно пів години їзди – і вже в центрі столиці.
Przystań (“Пристань”) – саме так називається котеджний комплекс з 32 житлових будівель. Зборовська часто відвідує будівельний майданчик. Не без гордості вона оглядає перебіг робіт та розповідає, як уже скоро буде виглядати її оселя.
“Пристань” – один з багатьох подібних проєктів котеджних комплексів нового типу в Польщі. Нині польський ринок двоповерхових таунхаузів з терасами й двосхилими дахами переживає справжній бум. На перший погляд – типові сучасні будинки, схожі за проєктом і плануванням на споруди в багатьох подібних комплексах – але ті, хто купує житло саме тут, знають, у чому полягає особливість такого житлового комплексу, адже кожному будинку тут присвоєно ім’я якогось християнського покровителя – блаженного або святого.
“Ми прагнемо згуртувати людей, які добре ставляться одне до одного, яких об’єднує спільна основа – віра в бога”, – розповідає DW Каміль Квятковский, який представився “ініціатором” проєкту. За його словами, за час реалізації проєкту йому довелося стикатися з “помилковими” повідомленнями в ЗМІ, глузливими запитаннями на кшталт: “Чи є сповідальня біля в’їзду?”, і навіть з ненависницькими коментарями.
На запитання DW, що потенційний покупець повинен мати, аби оселитися в “Пристані”, Квятковський відповідає не без сарказму. “Найперше, що нам потрібно, це довідка від єпископа, який, своєю чергою, має повідомити священнику, а насамкінець усе має особисто затвердити Папа Римський”, – жартує він. Насправді, віру ніхто і ніяк не перевіряє, пояснює він. Брати участь у цьому проєкті може будь-хто охочий.
Каплиця й хрести
Дві третини будинків вже продано, каже Квятковський, за ціною близько п’яти тисяч злотих за квадратний метр (близько 36,8 тисячі гривень. – Ред.). Це набагато нижче середніх цін на ринку новобудов у Варшаві, де за житлову площу в популярних районах доводиться викласти чотири-п’ять тисяч євро за квадрат.
У цьому котеджному комплексі також планують побудувати невелику капличку. Крім того, в стінах кожного будинку відведуть місця для чоток, хрестів або навіть родинних пам’яток, що має захищати жителів. “Люди, які приходять сюди, дуже відкриті для цього. Вони приносять бабусині чотки, маленький хрестик, щось, що має для них духовне значення”, – розповідає Квятковський. Про дітей також подбають: планується побудувати дитячий майданчик і навіть дитсадок.
Комплекси без дітей
Водночас у Сілезії на півдні Польщі невдовзі зведуть житловий комплекс зовсім іншого типу: тут оселятимуться самотні люди або бездітні пари: в багатоквартирних будинках далеко від шуму дитячих майданчиків і без страху, що м’яч розіб’є віконну шибку.
Культурологиня Олександра Кунце, яка сама є жителькою Верхньої Сілезії, й працює в Сілезькому університеті в Катовіце, спостерігає за цими подіями з занепокоєнням і скептицизмом. Вона називає свій напрям досліджень, розроблений спільно з колегами, “ойкологією” (походить від грецького слова “ойкос”, тобто “будинок”. – Ред.).
При цьому дослідниця згадує думку німецького філософа Мартіна Гайдеґґера (Martin Heidegger). Цей мислитель стверджував, що ми вміємо будувати будинки, але не вміємо в них жити, пояснює вона.
“Наче бункер”
На думку Кунце, “тематичні” будівельні проєкти базуються на принципово неправильній послідовності. Профіль та дух житлового комплексу мають розвиватися самі по собі, а не навпаки, каже вона. Наявність сусідів, які від самого початку думають однаково, мають схожий вік і чий спосіб життя не відрізняється від власного, породжує “карикатуру” на житло, переконана науковиця.
“Це наче бункер: ми відчуваємо себе в безпеці, але водночас стежимо, аби не продерся ворог”, – пояснює дослідниця. На думку Кунце, таке життя породжує страхи. Культурологиня нагадує, “що люди зрештою мусять у якийсь момент вийти у світ – туди, де живуть всі інші”. Тож не може бути й мови про екзистенційну безпеку для мешканців цих житлових комплексів – саме навпаки.
За кам’яним муром
Кунце вказує ще на одну тенденцію, що вже впродовж багатьох років спостерігається в Польщі, коли навколо Варшави, а також почасти й у самій столиці постало безліч обгороджених житлових комплексів – так званих gated communities (“закритих громад”). У деяких випадках навіть паркувальні місця роздільні й обгороджені. Найвідомішим є житловий комплекс “Марина Мокотов”, розташований у південній частині міста – це цілий мікрорайон, відгороджений, як фортеця, парканами й охоронцями при в’їзді. І це попри те, що Варшава – не таке вже й небезпечне щодо криміногенної ситуації місто, якщо вірити даним офіційної статистики злочинності.
У культурному і соціологічному плані Кунце обґрунтовує “потяг до огорожі” розвитком Польщі після падіння комуністичного режиму і постійним зростанням добробуту польського суспільства, що спостерігається відтоді. “Ми маємо справу з дилетантським капіталізмом, який раптово з’явився нізвідки. Потрібен час, щоб повернутися до старих правил суспільного життя”, – пояснює вона. Культурологиня припускає, що невдовзі жителі обгороджених комплексів почуватимуться не в більшій безпеці, ніж інші, – зате значно більше обмеженими.
Побажання інвесторів
Цю думку поділяє Катажина Рокіцька-Мюллер, яка працює в варшавському архітектурному бюро mamArchitekci. Вона займається проєктуванням житлових комплексів вже впродовж 20 років. Це така сама професія, як і кравець, – розповідає вона в інтерв’ю DW. Їй доводиться виконувати бажання і примхи інвесторів – часто всупереч своїм власним переконанням, каже вона.
“Протягом усіх років я закликала інвесторів робити ставку на хороші стосунки з місцевою спільнотою і виступати за те, щоб поблизу них виникло щось нове. Я за те, щоб люди могли зустрічатися у відкритому просторі. Але, врешті-решт, я ніколи не розробляла проєкт, який не був би обмежений парканом”, – визнає архітекторка Рокіцька-Мюллер.
Свобода в будинку старої забудови
Сама Рокіцька-Мюллер живе в будинку старої забудови – разом з людьми з абсолютно різних верств суспільства. Той факт, що вона не оточена парканами або бар’єрами, дає їй відчуття свободи, каже вона. “Ті, хто живе в закритих комплексах, живуть у клітці. Я б ніколи не переїхала туди, тому що це також обмежило б мою свободу”, – каже вона. Польське суспільство, що і без того поляризоване, не потребує додаткових обмежень, додає вона.
Натомість Сильвія Зборовська, котра будує житло в християнському поселенні в Лом’янках, відкидає звинувачення в тому, що вона та інші її однодумці прагнуть відокремитися від решти світу. Сама вона не схвалює поселень без дітей. На її думку, такі поселення “відособлюють”, на відміну від того типу поселення, яке обрала вона. “Обираючи помешкання тут, ми робимо вибір на користь безпечного куточка без відокремлення від решти суспільства”, – підкреслює Зборовська.