fbpx
Арттерапія допомагає не лише реабілітації, а й збирає кошти на підтримку ЗСУ

Арттерапія допомагає не лише реабілітації, а й збирає кошти на підтримку ЗСУ

Діліться інформацією з друзями:

Заняття з арттерапії в Будинку ветеранів допомагають вдовам і матерям загиблих військових пережити горе втрати

Ірина (ім’я змінено) прийшла в Будинок ветеранів на арттерапію, коли вже втратила будь-яку надію самотужки справитися з всепоглинаючою депресією. Отримавши повідомлення, що її син під час бою зник безвісти, згорьована жінка ні вдень, ні вночі не знаходила собі місця, наглухо замкнулася в собі, не маючи найменшого бажання з будь-ким говорити. Тільки згодом змогла видушити з себе те, що нестерпно пекло душу: «Син зник безвісти, але серце розуміє, що його вже нема”.

Ірина дуже довго вибирала, що їй намалювати…  Перегортала аркуші альбому з малюнками, які зазвичай пропонують усім, хто прийшов на сеанс арттерапії. І врешті зупинилася на «Матері-берегині».

Поки жінка малювала, на її обличчі раз за разом змінювалися відтінки настрою. То вона зосереджувалася на роботі, то світилася умиротворенням, а моментами гору брав невгамовний смуток – і по щоках тихо стікали сльози. Ірина, як не тяжко було це сприйняти, розуміла, що сина вона не дочекається… Врешті так і сталося.

– Арттерапія, – каже психологиня Будинку ветеранів Олена Зацяпа, – звісно, не «викоренила» біль втрати, але допомогла пережити горе, сприйняти реальність такою, якою вона є. І це не поодинокий випадок, подібні історії нерідко трапляються завдяки участі в заняттях з арттерапії, які проводяться щоп’ятниці в приміщенні «Будвету».

За лаштунками статистики: біль і втрата у сім’ях військових

 Накінці лютого цього року Президент України Володимир Зеленський вперше озвучив офіційну цифру втрат ЗСУ – 31 тисяча загиблих військових. При цьому глава держави не назвав кількість полонених і зниклих безвісти.

За цією сумною статистикою стоять тисячі родин, які залишилися без чоловіка чи дружини, синів і дочок, батька чи матері. Для них повернення до нормального життя стає величезним викликом. Адже такі родини стикаються не лише з болем втрати, але й із глибокими психологічними наслідками, що часто переходять у хронічні.

У цій складній ситуації ментальна підтримка є не просто важливою, а життєво необхідною. Психологи підкреслюють, що адекватна психологічна допомога може значно пом’якшити тривалі ефекти травми.

Психологічна реабілітація через арттерапію

Одним із ефективних методів реабілітації ментального здоров’я, який набирає популярності, є арттерапія. Цей підхід дозволяє учасникам виразити свої почуття та емоції через творчість, що часто стає ключем до розуміння та прийняття своєї втрати.

Арттерапія – це терапія мистецтвом, це мова душі, яка дає можливість виразити те, що тяжко сказати словами. Це може бути і малювання, і танці. Це метод психотерапії, який дозволяє з допомогою творчості пережити внутрішні конфлікти, тривогу, страхи, що турбують людину. Арттерапія підходить дітям і дорослим.

Наразі в Рівному вже майже шість років проводять психологічну реабілітацію через арттерапію малюванням.

Ідея визріла з власного досвіду

Керівник КЗ «Будинок ветеранів» Рівненської міської ради Вікторія Шинкаренко розповідає, що після звільнення з ЗСУ  2018 року почала малювати і зрозуміла, що це її заспокоювало. Тож вирішила, якщо малювання допомагає їй, то повинно спрацювати й для інших ветеранів і бійців, які лікуються після поранення.

– Зрозумівши, що можемо допомогти, ми (волонтери ГО «Допомога армії Рівне», – авт.) поїхали у Клевань в обласний госпіталь ветеранів і розповіли нашу ідею Андрієві Бурачику, керівникові медзакладу, – пригадує Вікторія й усміхається. – Задум йому сподобався і він виділив кімнату, де ми змогли б проводити заняття з військовими, які лікуються в госпіталі. Так усе і почалось. Відтак ми вже майже 6 років займаємося з військовими.

Арттерапія допомагає не лише реабілітації, а й збирає кошти на підтримку ЗСУ - фото 2
Вікторія Шинкаренко в Португалії на влаштованій там виставці картин

За словами Вікторії, саме відсутність місця було перепоною для впровадження арттерапії в Рівному, тому спочатку працювали лише з військовими і тільки у Клевані.

– Пізніше, коли створили Будинок ветеранів і ми отримали простір для занять арттерапією, – продовжує Вікторія Шинкаренко, – ми почали проводити такі заняття і з родинами загиблих.

Щоп’ятниці по чотири години

У невеличкій кімнаті в затишній, спокійній атмосфері працюють над своїми картинами мами, дружини загиблих або зниклих безвісти українських військових. Ця кімната рівненського Будинку ветеранів щоп’ятниці віддана на чотири години під арттерапію з обов’язковим ритуалом чаювання – коли  обговорюють різні питання та відпочивають очі. І тоді жінки, дивлячись на свої незакінчені картини, бачать їх по-іншому. Поставивши роботи на відстані, кожна довго розглядає своє творіння і починає щось підправляти чи виправляти…

Коли людина вперше приходить на арттерапію, вона не знає, з чого починати, інколи буває навіть тяжко зробити вибір малюнка. І тоді на допомогу приходить Олег Борисенко, який працює в Будинку ветеранів. До слова, у чоловіка ще в 2014 році загинув в АТО син Олександр.

Олег розповідає, що ніколи не малював, доки на арттерапію його не «затягнула» Вікторія Шинкаренко. Хоча подивившись, як вправно його олівець накидає ескіз для майбутнього малюнка, про це і не здогадався б. А тепер уже Олег допомагає жінкам, яким тяжко зробити перші кроки в арттерапію.

Малюнок здатний на те, що непідвладне словам

– Людина, коли малює, вивільняє емоції, все те, що вона не може передати словами, – розповідає психологиня Будинку ветеранів Олена Зацяпа, – те, що її турбує: страхи, переживання, тривоги. Тобто, все, що там всередині її мучить, вона переносить на полотно. Так, результат видно, арттерапія допомагає розслабитися. Коли людина до нас приходить, вона може бути напружена, стривожена, а йде звідси в іншому настрої, переважно з усмішками.

Арттерапія допомагає не лише реабілітації, а й збирає кошти на підтримку ЗСУ - фото 3

За словами психологині, дехто боїться зробити перший крок і прийти на арттерапію, почати малювати.  Просто сісти за стіл і вибрати малюнок –  це вже для них пів роботи. Зазвичай всі говорять: «А в мене не вийде. Я не вмію,  не можу. Та який з мене художник?». Але якщо вже прийшли, то приходять ще і ще. Нехай не відразу, через тиждень-два. Нерідко приходять з дітьми.

– Є такі, хто приходить лише раз, – розповідає психологиня. – Вони задовольнили свої потреби. Інші приходили через місяць, навіть три. Вони проходять стадії свого горювання. Минає 40 днів, це точка відліку, після якої їм зазвичай стає легше.

Ті, хто ходять часто, допомагають, підказують новеньким та й одні одним. На занятті нерідко можна почути: «Зроби більш синій колір»,  «Візьми інший пензлик» чи «Можеш застосувати таку техніку». Ті, що ходять частіше, розбираються в різних техніках малювання. Часом Вікторія Шинкаренко допомагає. 

Арттерапія допомагає не лише реабілітації, а й збирає кошти на підтримку ЗСУ - фото 4

Олена Зацяпа пригадує випадок, коли Вікторія подивилася на малюнок, взяла золотисту фарбу і з’явився ніби «ореол». І картина стала зовсім іншою.

– Приходила до нас дружина загиблого, вона як вихор залітала. В неї в голові вже був план, що вона має зобразити, – розповідає Олена Андріївна. – Відразу говорила, яке їй потрібно полотно, бо ж вони є різних розмірів. І жінка просто ніби вселялася в ту картину і малювала. Це прямо таке дійство було! Вона вся могла бути у фарбі, але за будь-яку ціну намагалася відтворити той сюжет, який задумала. Було дуже цікаво спостерігати за нею. Але кожен раз, закінчивши картину, підписувала її ім’ям полеглого чоловіка – Андрієм. Це в неї ніби символізм такий, що він ще живий і з нею. Пізніше вона вже почала підписувати «Андрій плюс Марія» (імена змінені). Але тільки одну підписала своїм ім’ям. Є картина, де жінка намалювала могилу чоловіка. Тож вона його там, у цій картині, ніби і поховала. Жінка усвідомила, що вже не побачить його.

Закінчивши роботу, майстрині обов’язково підписують свою картину. Кожна придумує свій підпис і описує  роботу. Без цього вони не підуть. Перші роботи дуже часто забирають з собою. Дехто – залишає в подарунок.

Психологиня пригадує, що одного разу приходила дружина військового, який мав прийти у відпустку. Вона для нього малювала два зайчики з переплетеними вушками. Вже пізніше зізналася: «Він же не знає, що я прийшла намалювати. Це ж він прийде, а в мене готовий подарунок».

– Коли бачиш, що людина виходить задоволеною, то й ти задоволений. Таке відчуття, що виконали свою місію на 100%, – підсумувала пані Олена.

 Труднощі виникають, але з ними навчилися справлятися

Зі спілкування з Вікторією Шинкаренко стало зрозуміло, що для організації арттерапії найголовніше – знайти місце. Це стосується як проведення занять, так і, наприклад, форс-мажорних обставин. Коли розпочалася повномасштабна війна, «Будвет» працював як волонтерський штаб, всі приміщення були віддані під склад. Тоді, щоб продовжувати заняття, довелося шукати нове приміщення і на деякий час арттерапію прийняла до себе обласна наукова бібліотека.

Арттерапія допомагає не лише реабілітації, а й збирає кошти на підтримку ЗСУ - фото 5

Крім того, як зазначає Вікторія Шинкаренко, доводиться постійно шукати гроші на полотно та фарби. Адже в Будинку ветеранів працюють на професійному полотні, якісними акриловими фарбами. Як каже Вікторія, «ми ж не на картоні малюємо, тому матеріали коштують дорого». Раніше для арттерапії збивали підрамники і самі натягували на них полотно. Але зараз фізично на це немає ні ресурсу, ні часу.

– До повномасштабної війни наш проєкт двічі вигравав в обласному громадському бюджеті, щоправда, цих коштів нам вистачало ненадовго, і це лише для занять у Клевані, – зазначає Вікторія Шинкаренко. – А зараз ми вдвічі більше проводимо занять з арттерапії – в Клевані та Рівному. Торік виграли грант від Українського ветеранського фонду, але гроші вже закінчуються… Зараз шукаємо програму, куди можна було би подати проєкт та продовжити фінансування.

Картини з арттерапії стали амбасадорами України

Малюнки військових, дружин і матерів загиблих воїнів виставляли на сторінках у соцмережах. Картини зацікавили українську діаспору з різних країн. Робити, зі слів Вікторії Шинкаренко, виставки в інших країнах Європи, розпочали ще до повномасштабної війни. А вже після 2022 року вони стали ще більш популярними.

– У нас були виставки в Ірландії, Англії, Португалії, Франції, Іспанії, Німеччині. Раніше хотіли привернути увагу світу до війни в Україні, – розповіла Вікторія. –  А зараз, коли Україна на шпальтах усіх новинних ресурсів, нашою виставкою зацікавилися дуже багато країн. І вона в нас іде на «ура».

Арттерапія допомагає не лише реабілітації, а й збирає кошти на підтримку ЗСУ - фото 6
Так за кордоном представляють картини з арттерапії

За словами Шинкаренко, лише в Англії вже відбулося більше 15 виставок. За виручені за картини гроші представники української діаспори купили вже 4 автівки і передали їх для ЗСУ. У Сполучених Штатах виставка картин триває два роки. Крім того, там створили сайт, де можна буде купити картини через інтернет. 9 травня відбудеться виставка у Страсбурзі, в Раді Європи.

За час, що в Рівному та Клевані проводять арттерапію, було виконано дуже багато робіт. Кожну з них підписують, роблять опис з перекладом на англійську. Цей опис разом з фотографією картини ламінується. І в такому вигляді вони їдуть за кордон. А буває, що картини купують на подарунок.

– Нещодавно приїздили в Україну конгресмени зі Штатів, то в подарунок їм теж купили нашу картину. Якось волинські лісівники приїхали і купили картину в подарунок для Президента Литви. Тож наші картини є всюди, – підсумувала, усміхаючись, Вікторія. – Та й, у принципі, серед теперішнього негативу наші картини – це завжди позитивна емоція про незламність наших тяжких поранених, ветеранів, родин загиблих. І все це про стійкість їхнього духу, що знаходять у собі сили робити такі речі.

І наостанок – враження матері

Людмила, мати загиблого в березні 2017 року Сергія Голубева, приходить у Будинок ветеранів на арттерапію від часу його заснування. Навіть ремонт допомагала робити в приміщенні «Будвету».

Арттерапія допомагає не лише реабілітації, а й збирає кошти на підтримку ЗСУ - фото 7

– Щоб нам було куди прийти, – так розпочала свою розповідь пані Людмила. – На жаль, нас ніхто не розуміє. Люди кажуть: «Ой, я тобі співчуваю», а в очах – пустота… А тут, у Будинку ветеранів, тебе розуміють, бо всі пройшли через цей біль. Тут нас завжди підтримують. І ми не можемо дочекатися тої п’ятниці, щоб уже прийти сюди, щоб зустрітися, поговорити. А коли малюєш, ти трошки відволікаєшся і забуваєш про те горе.

Малюнком, як каже жінка, вона себе заспокоює. Намалює те, що в неї на душі в той день.

– Буває таке, що приїдеш і нічого в тебе не виходить, як не намагаєшся, – розповіла пані Людмила. – До того, як прийшла вперше на арттерапію, я пензлика в руках не тримала. Лише сину в школі допомагала малювати, коли маленький був. А так ніколи в мене до малювання не було ніякого бажання, а зараз уже хочеться. Мені більше подобається малювати птахів. А зараз хочу намалювати кота з метеликом. Ми вибираємо малюнки під настрій.

Людмила Голубєва зізнається, що їм всім дуже приємно, що їхні картини  та поранених хлопців відправляють по всіх країнах.

– За продані картини вже і мавіки, і машини купили, – із гордістю наголошує жінка. – Є людям якийсь інтерес у наших картинах. Нехай, за них хоча б фарби та полотна окупилися б. Та й хлопцям, що воюють, – яка не є, а допомога.

Рівненський психолог-практик, кандидат психологічних наук Олена Ставицька зазначає, що коли руки зайняті, то і думки погані не лізуть в голову. Якщо не знаєш, що робити, чи відчуваєш невпевненість – починай працювати руками. Науково доведено, коли людина займається фізичною працею, то частина мозку, яка відповідає за інтелект, – відпочиває, розслабляється та перезавантажується. І після такого перемикання та відпочинку насправді краще думається.

Світлана ПІКУЛА