Верховна Рада останнього скликання та її помічники не є виключенням в історії українського парламентаризму, лише завдяки поширенню інтернету і соцмереж, ми зараз маємо більше інформації про їхню діяльність.
Ми бачимо, що серед нардепів зберігається тенденція, за якою вони набирають собі помічників – і тут, на жаль, не йдеться про кваліфікацію та професіоналізм, переважно це знайомі, родичі, екс-колеги та ін.
Рух ЧЕСНО проаналізував, звідки нардепи беруть помічників.
Так, на перший погляд, помічників нардепів у Раді працює занадто багато – 4188 загалом. Майже чисельність одного давньоримського легіону. Однак переважна більшість – 3130 – це працівники на громадських засадах і лише 990 за постійним трудовим договором та 68 за сумісництвом. Лише помічники за договором отримують офіційну зарплату, яка окремо виділена у депутатському фонді і “на руки” парламентар отримує 38 660 грн.
Найбільше помічників у фракції “Слуги народу”, і це логічно, адже вона має і найбільшу кількість нардепів. Однак якщо рахувати кількість помічників у середньому на одного нардепа, то найбільше їх — 14 та 13 — у фракцій “Батьківщини” та ОПЗЖ, а також у групи “Довіра”. Найменша кількість помічників на одного нардепа — восьмеро — у фракції “Голос”.
Яка кількість помічників буде у нардепа, на яких засадах вони працюватимуть і скільки будуть отримувати – визначає він сам. Закон дозволяє депутати мати максимум 31 помічника, саме таку кількість має, наприклад, представник фракції ОПЗЖ в Раді-9 Юрій Павленко, проте лише троє його помічників працюють за трудовим договором.
У той же час, у парламенті цього скликання є народні обранці, які працюють без жодного помічника. Ви здивуєтесь, і ми здивувались, але вони в такому форматі працюють вже більше половини каденції парламенту.
Помічників не має п’ятий президент України, чинний депутат із фракції “Європейської солідарності” Петро Порошенко та його колега Мустафа Джемілєв, а також голова Комітету ВРУ з питань аграрної та земельної політики Микола Сольський.
Чому вони працюють наодинці, нардепи не коментують, хоча на початку скликання Сольський казав ЧЕСНО, що ставить високі вимоги до помічників, тому ще в пошуках. Крім того, на початку скликання парламенту помічників не було і у “слуги” Андрія Мотовиловця, у коментарі Руху ЧЕСНО він казав, що відсутність у нього помічників-консультантів — це принципова позиція і він “не хоче витрачати гроші з бюджету на те, що людина буде вести графік”. Зараз у Мотовиловця працює четверо помічників.
Помічники депутата, особливо ті, що працюють платно, допомагають йому серед іншого готувати законопроєкти, організовують проведення звітів і зустрічей з виборцями, виконують доручення нардепа у взаєминах із виборцями, а також з органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, ЗМІ, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями тощо.
Відповідно, якщо депутат таких помічників не має, всі ці обов’язки йому доводиться виконувати самому. Сумнівно, що депутати самі готують законопроєкти, оформлюють свої пропозиції-правки до законопроєктів, займаються офіційною кореспонденцією, відповідають на запити тощо. Очевидно, що відсутність помічників – це лише формальність, а всі радники таких депутатів працюють неофіційно.
В даному контексті варто наголосити на ще одній вкрай важливій складовій, яка пов’язана із роботою помічників нардепів. На сайті ВРУ опубліковані дані про актуальних на даний момент помічників народних депутатів. Але відомості про звільнення помічників, їх перехід на роботу до інших нардепів і, що найважливіше, інформацію про помічників минулих скликань ВРУ на сайті немає, вона не зберігається. Хоча це важливий аспект політичної пам’яті, який має бути збережений і опублікований, щоб з ним могли ознайомитись виборці та журналісти.
Чому це важливо? Це дає можливість не лише прослідкувати політичну траєкторію політика, але й виявити неформальні зв’язки між групами, виокремити потенційні конфлікти інтересів, “кумівство” або лобізм.
Помічники нардепів – це важливий і вкрай потрібний інститут у політичній системі не лише України, а й інших країн світу. Адже саме помічники, які отримали безпосередній досвід роботи та уявлення зсередини, як працює парламент та інші державні органи, в подальшому становлять одне з найважливіших джерел кадрів для політичної системи. Наприклад, теперішній спікер парламенту Дмитро Разумков у Верховній Раді V скликання (2006-2007 рр.) працював на громадських засадах помічником регіоналки Валерії Матюхи, яка на той час була наймолодшою депутаткою парламенту.
А теперішній очільник партії “Слуга народу” Олександр Корнієнко у ВРУ VІ скликання працював на громадських засадах у народного депутата від “Нашої України – Народної самооборони” Олександра Донія.
Перший заступник голови Верховної Ради Руслан Стефанчук працював помічником на громадських засадах у ВРУ VI скликання в нардепа від блоку “НУНС” Анатолія Матвієнка, а також був радником віце-прем’єр-міністра, міністра економічного розвитку й торгівлі Степана Кубіва, який у теперішньому скликанні ВРУ є нардепом фракції “ЄС”.
Ще один яскравий приклад – це теперішній голова Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики і “слуга” Данило Гетманцев у трьох скликаннях парламенту працював у колишнього нардепа-регіонала Володимира Сівковича.
ЧЕСНО раніше вже писав, що для більшості партій в Україні помічники народних депутатів є одним з основних джерел кадрового резерву. Крім них у виборчих списках також є велика кількість депутатів обласних та місцевих рад. Це все пояснюється тим, що саме ці люди мають досвід роботи з підготовки законопроектів, оформлення запитів і звернень, а також знають, як функціонує бюрократична машина в Україні. Це підтверджують і самі нардепи, чиї помічники наразі балотуються до парламенту. І це логічно та правильно. Але тут має бути одне але. Щоб це не було профанацією і формальністю, а система працювала ефективно та злагоджено, формуватись вона має не за принципом, що це “хороший хлопець/дівчина” чи кум-брат-сват. У помічників має бути відповідна освіта, експертиза у певній сфері та належні уявлення про роботу держави і її інституцій, функціонування суспільства та його історію.