На захист України у Великобританії наші співвітчизники, які там проживають, стали з перших днів повномасштабного вторгнення росії. На початку мітинг-акція тривала 100 безперервних діб, а далі – регулярно тричі на тиждень, щоб нагадувати британцям про загрозу, що нависла над демократичним світом.
І вже той факт, що над головними державними будівлями в Лондоні майорять два британські прапори і три українські стяги – багато про що свідчить.
Час від часу навіть доходить до бійок
Так у Лондоні нерідко закінчуються сутички українських мітингувальників з проплаченими росією провокаторами.
Про те, як живуть наші земляки на Туманному Альбіоні, рівненська журналістка Світлана Бекеша розпитувала у волонтера-координатора «Союзу українців у Великій Британії» Олександра ПОЛІЩУКА.
З чого все почалось
– Пане Олександре, «Союз українців у Великій Британії» має давню і славну історію. З чого все починалося?
– Наприкінці Другої світової війни в цю країну відбулася перша масова міграція українців, які воювали в польських і канадійських збройних силах. Саме в них виникла ідея, що потрібно згуртуватися в «Союз українських вояків у польських збройних силах», який згодом, у 1946 році, перейменували в «Союз українців у Великій Британії».
А вже через кілька років до Британії приїхали ще десятки тисяч українських біженців, які були вивезені до Німеччини й Австрії на примусові роботи. Працювали українці тяжко – на будівництві, в сільському господарстві, очищали територію від бомб і мін. І дуже хотіли мати свій куточок батьківщини, де можна було б зустрітися, обмінятися думками, організувати культурні заходи.
У 1947 році на щотижневі пожертви з власної праці ними було придбано першу будівлю, що стала єдиним центром для всіх українців y Великобританії. Свого часу в цьому будинку проводили богослужіння, а також працювала власна друкарня та редакція, де довгий час друкували газету на українській та англійській мовах. Під час розпаду Радянського Союзу до цієї країни приїхала нова хвиля наших мігрантів. Цього разу в основному були заробітчани, які жили та працювали на нелегальних умовах.
– Як Ви потрапили до Лондона?
– Після закінчення інституту в США я приїхав до Лондона працювати. І відшукав цей український осередок. Тоді тут уже розміщувалися кафе, бібліотека, музей, більярд, велика зала зі сценою. Було затишно, як вдома, але себе тут я не бачив.
Після повномасштабного вторгнення ворога в Україну доля звела мене з людьми, які весь цей час підтримували акції проти Радянського Союзу, а потім пропагували ідею незалежної та демократичної України. У лютому 2024 року взяв квиток додому, на Кіровоградщину. Але батьки дуже просили не їхати, бо щось може відбутися страшне.
Український прапор на Dawn street
24 лютого о 4 ранку мені зателефонував брат і сказав: «Почалося!». Я не знав, що робити. Пішов на роботу з думками про рідних. Не пам’ятаю, як той день відпрацював. Наступного дня взяв подарований братом великий двометровий український прапор і разом із сином пішов до головного урядового будинку на Dawn street. Стояли мирно біля воріт. До нас почали підтягуватися люди, а через трохи і репортери. Мене запитували, чому ми тут стоїмо. Відповідав, що росія бомбардує Україну; я не можу нічого зробити, але знаю, хто може. Тому я тут.
Десь близько обіду прийшли організатори мітингу з колонками. У той день познайомився з людьми, з якими сьогодні разом йдемо до спільної мети. Наступного дня знову поїхав на Dawn street. Вулиця вже була перекрита. За офіційною версією через витік газу. Поїхав в офіс оргкомітету, намалював плакат про перенесення мітингу на головну площу – Трафангальську. І так стояв до кінця дня, перенаправляючи людей.
Тоді дуже хотів усе-таки поїхати в Україну, але побачивши, яку потужну допомогу можна було надавати звідси, зрозумів, що я тут зможу для своєї країни зробити набагато більше. З початком російсько-української війни до Великобританії прибуло близько двох тисяч наших співвітчизників.
Центр українства в Лондоні
– Пане Олександре, розкажіть детальніше про цей Центр українства в Лондоні.
– Сьогодні до цього центру тягнуться багато новостворених організацій. Вони незалежні, як і «Союз українців у Великій Британії». Але ведуть діяльність одного напряму. У 2014 році на базі «Союз українців у Великій Британії» стихійно виникла організація «Лондон-Євромайдан», куди ввійшло багато українців. Основне завдання цієї організації, яку я нині теж координую, – інформаційна політика. Тобто доносити до британців те, що Україна є і їй потрібна підтримка. По-друге, члени організації займаються благодійністю, зокрема на зібрані кошти купували різні речі для бійців, які перебували в зоні АТО, і передавали на передову. Це ми робимо для української армії й сьогодні. Багатьох із тих, хто починав цю справу, вже немає в живих.
На захист України у Великобританії стало багато людей. Члени «Союзу українців у Великій Британії» завжди підтримували «Лондон- Євромайдан», зокрема надавали для потреб діяльності своє приміщення. Тут працювали близько 200 волонтерів – пакували медикаменти, сортували різні речі. У 2024 році її зареєстрували під назвою «Support Ukraine» («Підтримка України»). Між собою називаємо «london – Uvromiyandan. Support Ukraine». Також була створена «Британська благодійна організація», яка займається збором і пакуванням медзасобів. Зокрема, вона багато уваги приділяє протезуванню наших захисників. Я є волонтером цих двох організацій.
Що означає бути волонтером
– Що для Вас означає бути волонтером?
– Взагалі, моя філософія волонтера – закривати діри, які залишає по собі держава. Наша держава залишила прірви, в яких не було живого місця. Тому в перші місяці відсилали все: від звичайного одягу та взуття до берців, бронежилетів, рацій, засобів гігієни. Зараз держава завдяки західним партнерам ті дірки трохи позакривала. Якщо ж на початку вторгнення нас просили дати хоч щось, то зараз передаємо вже тактичні шоломи, які значно міцніші й легші, або щось технологічне – дрони, тепловізори, прилади оптичні, нічного бачення. Як і раніше, постійно передаємо автомобілі – пікати або джипи. Задоволений, що звідси можемо допомогти хлопцям на передовій, і таким чином зберігаємо їхні життя. Зараз фінансова підтримка України в рази більша, ніж це було у 2022 році. Великобританія робить дуже багато для нашої держави, отож волонтери можуть зменшити обороти. Якщо говорити про самих англійців, то вони нині донатять значно менше.
– Розкажіть, як сьогодні проходять мітинги, чи не перешкоджають Вам? Як на них реагує англійське суспільство?
– Мітинги і далі проводимо регулярно – тричі на тиждень – у визначеному місці. До речі, на початку повномасштабного вторгнення росії в Україну мітинг-акція тривала 100 безперервних діб. Стояли пікетом біля дверей прем’єр-міністра. Бувало, що приходило до 200 чоловік, сьогодні кількість зменшилася до 30. І то частина мітингувальників – люди інших національностей. Звичайно, є такі, яким наші вимоги не подобаються. Поруч мітингують палестинці та іранці, які систематично всіма правдами і неправдами перебивають наші мітинги: перекрикують, включають на весь звук російську музику. Коли до них підходиш, вони кажуть: «Ми не проти вас, ми – проти війни». Це проплачена група, яка сама не розуміє свою роль. Час від часу навіть доходить до бійок.
Британський та український прапори майорять поряд
– Руки не опускаються?
– Навпаки, є ще більша потреба захищатися. Але, загалом, підтримка суспільства є. Той факт, що над головними державними будівлями майорять два британські прапори і три українські стяги – багато про що свідчить. Це і є відповідь про ставлення до України більшості британців. І знову ж таки, якщо ми не вийдемо на мітинг, який відбувається на одному і тому ж місці біля адмінбудівель, то завтра запитають, а де ж українці? Ми їм допомагаємо, а їх немає. Ми демонструємо, що нам потрібна допомога. І це дійсно створює деякий тиск на уряд.
– Внесок українців, які живуть у Великій Британії, в перемогу дуже відчутний. І за це нашим землякам щира подяка!
– До перемоги йдемо спільно! У липні провели фестиваль «Толока», де зібрали 13 тисяч фунтів (близько 678 тисяч гривень). На всю цю суму нашим захисникам закупили дрони. У День Незалежності України провели ще один фестиваль, під час якого зібрали значні кошти на протези для наших військових. Українці в Лондоні об’єднують свої сили задля збереження нації та розвитку демократичної України. Сподіваюся, жахіття війни мине і мої батьки доживуть віку в нормальній, мирній країні. Слава Україні!
Світлана БЕКЕША, спеціально для «Семи днів» з Лондона
Читайте також:
- 19 вересня у Рівному попрощаються із Захисником Сергієм Малухіним
Сергій Малухін народився 9 липня 1981 року в місті Міас Челябінської області російської федерації. Саме там велика родина, яка виховувала п’ятьох діток, прожила до 11-річчя хлопчика, а за тим повернулася в Україну. Тут Сергій закінчив місцеву школу у селі Синів…