Як у ХХІ столітті жити просто, щиро, турбуючись про інших, і через те радісно? Про це у своїй книжці «Де я жив і для чого я жив» розповів професор університету Лінкольна (місто Джеферсон, штат Міссурі) Ноел Гірманс, який сповна присвятив себе служінню людям.
Він, до слова, одним із перших відомих у Штатах науковців написав у 2014 році звернення до президента США Обами, в якому закликав захистити Україну від агресивної Росії. А нині, коли триває повномасштабна війна, 82-річний американець робить усе від нього можливе, щоб допомогти українцям подолати ненависного ворога.
Власне частинка серця Ноела Гірманса вже давно належить Рівному, про що не важко було здогадатися під час недільної півторагодинної відеоконференції. На мужньому зосередженому обличчі літнього американця, скромно одягнутого у футболку з патріотичною українською тематикою, час від часу з’являлася по-дитячому щира усмішка. Він не приховував неймовірної радості від кожної зустрічі з колишніми і нинішніми вихованцями Школи шляхетних українок і Літньої академії, якими опікується немало-небагато ось уже понад два десятиліття.
Не залишив Ноел Гірманс своїх підопічних рівнян, у житті яких став Великим Другом (а декому й хрещеним батьком), у цю скрутну для України годину. Як завжди американський професор, який заснував у Рівному Літню академію, впродовж багатьох років виплачував обдарованим дітям стипендії, допомагав їм з оплатою навчання у вишах. Підтримав їх і цього разу. І не лише морально. Він запропонував очільниці Літньої академії, яка свого часу керувала Школою шляхетних українок, ветеранці Союзу українок Олені ІВАНОВІЙ організувати творчий конкурс під назвою «Слава Україні!»
До слова, саме завдяки рівненській учительці англійської мови Олені Івановій, яка понад тридцять років пропрацювала в одинадцятій школі, Рівне надбало в особі Ноела Гірманса щирого друга.
– Познайомилися ми з Ноелем за доволі дивних обставин, – пригадує Олена Іванівна. – Було це ще 2000 року. Я тоді видала свою невеличку збірку віршів англійською мовою. А оскільки часи були непрості, попросила свою колишню ученицю Аллу Бойко, котра зібралася до США, продати там 20 книжечок хоча б по одному долару. Вже будучи у Лінкольнському університеті у Штатах, вона одну зі збірок запропонувала професору Ноелу Гірмансу, який до того вже побував в Україні в 1993 році. Зокрема, в рамках просвітницької програми відвідав Одесу, від якої отримав, на жаль, не найкращі враження. Тому на пропозицію Алли запитав доволі цинічно: «Чому я маю купувати книжку цієї авторки? Вона що – Шекспір, що маю її читати?» Алла, у свою чергу, розповіла про мене, згадавши при цьому, що я створила в Рівному Школу шляхетних українок для діток із незаможних родин. Почувши про це, Ноел забрав усі книжки, заплативши за них 100 доларів. Тоді це були чималі гроші, на які я накупила для наших шляхтянок купу різдвяних подаруночків, а двом ще й ліки.
А вже у квітні наступного, 2001-го року, Ноел Гірманс вперше приїхав у Рівне. Відтоді впродовж 13 років систематично двічі на рік приїжджав до Олени Іванової, як додому. Зустрічався зі школярами, студентами, військовими. І не тільки Рівного, а й Острога, Луцька, Дубно. Але найбільше часу приділяв дітям.
– Бувало, Ноел вийде прогулятися, і вже за якихось півгодини повертається додому з якоюсь дитиною, котрій дає подарунки. Одного разу, коли вже зібралися разом з подругою, яка прилетіла з Лондона, в Острог на екскурсію, Ноел довідався, що одна з дівчат із нашого будинку підвернула ніжку. То він навідріз відмовся від запланованої поїздки, кинувшись до аптеки купувати все необхідне для постраждалої. І таких історій, коли Ноел Гірманс не рахувався ні з власним часом, ні з особистими планами, а поспішав на виручку іншим, за роки нашого знайомства було безліч.
Багато з вихованців Школи шляхетних українок і Літньої академії зібралися в неділю в Обласній науковій бібліотеці, де відбулося підбиття підсумків конкурсу «Слава Україні!» До речі, саме тут, на базі відділу «Вікно в Америку», де господарює Ірина Павлуш, функціонує започаткована Ноелем Гірмансом Літня академія.
– За результатами роботи журі було визначено 42 переможці та лауреати конкурсу, долучитися до якого Ноел Гірманс закликав такими словами: «Бери участь і вигравай! Нехай усі люди у світі дізнаються про Україну», – розповідає завідувачка кафедрою романо-германської філології МЕГУ, кандидат педагогічних наук, член журі Ірина БУДЗ. – Визначалися найкращі роботи в різних номінаціях і за різними віковими групами. Зокрема в таких категоріях, як есе, вірш, коротка історія, малюнок і фотографії. Кожна робота, без найменшого перебільшення, унікальна. У ній звучить водночас біль і гордість за Україну. А ще – непохитна віра в нашу Перемогу.
Сльози розчулення, як зізналася Олена Іванова, у членів журі викликала історія, написана ліцеїсткою Дариною Поліщук. Не менш зворушливе есе написала Дарина Дацук, яка зауважила: сльозами біді не допоможеш. Тому подалася у волонтери. До слова, серед переможців і лауреатів конкурсу – чимало волонтерів. Серед них – Ірина Тарасюк, дочка подружжя Юрія та Тетяни Тарасюків, які свого часу заснували ГО «Білі берети», а зараз безкоштовно навчають усіх охочих першої домедичної допомоги. З першого дня війни українським воїнам допомагає вся родина Анни Шило, яка нині дуже вболіває за свого дядька Миколу, найкращого (написала у своїй роботі) в селі хлібороба, який на фронті воює з окупантами. У свою чергу, Олександра Дерлюк розповіла про свого дідуся – президента МЕГУ Анатолія Дем’янчука, який на базі університету створив найбільший у місті гуманітарний хаб, куди з багатьох вищих навчальних закладів Іспанії, Польщі, Португалії, Угорщини та інших країн направляють благодійну допомогу. Оленка Гордова не тільки долучилася і перемогла зі своїм малюнком «Привид Києва», а й щодня малює та передає свої роботи на передову захисникам України. Щоправда, дівчинка згадала й свою маму Світлану, «яка день і ніч виготовляє консерви для бійців ЗСУ».
Не залишилося повз увагу журі інтерв’ю випускника Літньої академії, а згодом і Київського університету Андрія Богуцького, яке він узяв у своєї 83-річної бабусі Оксани Богуцької (дочки секретаря бандерівської вітки ОУН-УПА Івана Николина, який відбув у совітських таборах 15 років). Оксану Богуцьку з мамою та двома братами забрали просто з церкви у Великдень 1947 року разом з іншими односельцями та вивезли до Сибіру.
Втім, на конкурсі були представлені не лише сумні, а й оптимістичні роботи. Як-от казка, написана студентом МЕГУ Владом Мельником про двох журавлів, яких звали Схід і Захід. Дружніх птахів весь час намагався розсварити підступний змій, який уособлює РФ. Натомість Ангеліна Цвик із Бучі, яку до участі запросила Христина Кубай (одна з переможниць, яка знається з Ноелом Гірмансом з п’ятирічного віку, – авт.), написала про свою мрію. Дівчинка зізналася, що раніше вона не дуже любила вчитися і ходити до школи, а зараз віддала б усе, щоб знову піти до школи і зустрітися зі своїми однокласниками. «Коли ми здобудемо Перемогу, – закінчила Ангеліна Цвик, – я весь день гулятиму вулицями свого рідного міста Бучі».
– Я б хотіла відзначити кожну роботу, – підсумовує Ірина Будз, – бо всі вони достойні високої похвали. Сподіваюся, з ними невдовзі матимуть нагоду ознайомитися люди в різних куточках планети. Адже Ноел Гірманс має намір випустити книжку, до якої увійдуть всі роботи учасників конкурсу.
Василь ГЕРУС