Ця історія розпочалася у 2020 році, коли на електронну пошту #Бібліотеки_на_Лебединці надійшов лист від Наомі Хобен, яка просила допомогти віднайти відомості про сім’ю своєї мами – Клари Спектор (нині Клара/Чайка/Хайка Гроссман).
Звернення до архівних закладів Рівного, Радивилова, Варшави, єврейських організацій не дали бажаних результатів. Майже два роки триває переписка з родиною Спекторів, по крупицях вдалося встановити окремі деталі їхнього життя.
З надією та вдячністю Рівненська обласна бібліотека звертається до всіх жителів області.
Клара (Чайка) Спектор звертається про допомогу у встановленні будь-яких відомостей про родину Спекторів та зниклих членів сім’ї на Рівненщині‼️
Зі спогадів Клари Спектор та членів її родини, котрі були врятовані від Голокосту…
Сім’я Спекторів до початку Другої світової війни жила у невеликому єврейському хуторі під назвою Малі Жабокрикі (нині с. Бригадирівка) поблизу міст Козин та Радивилів (раніше Дубенського району, Волинь, Польща) сучасної України.
До 1939 р. Спектори жили простим і щасливим життям, на своїй крихітній фермі, мали власний бакалійний магазинчик з вітриною, де вони продавали свою продукцію. Незважаючи на те, що вони мали обмежені фінансові можливості, все ж були самодостатніми і їм не доводилося покладатися на доброзичливість незнайомих людей.
Родина мала власний будиночок, дах якого був вкритий соломою, його щороку ремонтували, вирощували більшість овочів та фруктів у своєму саду та на своїх сільськогосподарських угіддях.
Члени сім’ї, а це 10 чоловік, піклуватися один про одного. Як сказала десятиліття потому сестра Ройша: «… вони жили дуже щасливим життям у будинку, який батько побудував своїми руками…».
У їхній родині були батько Іцхак – фермер, торговець та власник невеликого сімейного магазину, мати Песя та вісім дітей (п’ятеро дівчаток та троє хлопчиків), і всі, крім старшої доньки, жили разом. Найстарша сестра Фейга жила за багато миль у іншому місті зі своїм чоловіком Гершелем Лобером та їхнім маленьким хлопчиком Байрішем.
Клара згадує, що з сім’єю жила старенька бабуся по материнській лінії Спекторів Елька Рідікер (імовірно р.н.1849-1939), з якою вона була особливо близька. Саме Елька супроводжувала її в терміновій поїздці до сусіднього міста Дубно, коли Клара захворіла на скарлатину у віці чотирьох років у 1926 році. Залишилася з онукою, коли Клару лікували банками та пусканням крові, що часто використовували при різних захворюваннях того часу.
Коли бабуся постаріла, Клара часто виконувала обов’язки першої опікунки. Клара згадує, як несла білизну Ельки, аби попрати та виполоскати у озері. Коли вона повертала бабусі чистий одяг, старенька неодмінно давала їй благословення, сподіваючись, що Клара доживе до ста років і побачить Месію (зауважимо, що у цьому році Кларі виповниться 99 років !).
Оскільки в 30-х рр. ХХ ст. для євреїв атмосфера в Європі стала похмурішою, сім’я отримала відкриту пропозицію від брата Іцхака Давида та батька Ізраеля з Філадельфії іммігрувати до Америки. Елька почала страждати від ознак деменції, але палко підтвердила своє бажання дожити роки, що залишились, у рідній країні. На повагу до бажання Ельки, Спектори вирішили залишитися в Польщі. Ні Елька, ні хтось із родини Спекторів не міг собі уявити масштаби та наслідки трагедії, яка мала розгорнутися на їхній Батьківщині.
Складно було багатодітній родині, але кожен робив свій внесок. Мати Песя готувала їжу, а залишки швидкопсувних продуктів зберігали у льосі та консервували сіллю. Батько Іцхак працював на фермі, на ринку та в магазині. Дівчата чистили, мили і допомагали у сімейному магазині. Старший хлопчик Шмуль доглядав коня та домашню худобу. Як брати і сестри, Клара ходила до неєврейської школи у шостий клас. Навчання велося польською мовою, а українська мова була другою. Клара ходила до школи з деякими зі своїх однокласників, і взимку йшла стежкою через замерзле озеро, завжди боячись провалитися крізь тонкий лід.
Щоб полегшити тягар такої великої родини, у віці вісімнадцяти років Клара вирушити до свого улюбленого міста Дубно, це приблизно за тридцять миль від Малих Жабокриків, аби працювати в їдальні та якось жити.
Хоча не надто забобонні, проте Спектори були досить традиційними у дотриманні єврейських звичаїв. Їхня сім’я була однією з десяти єврейських сімей у їхньому селі – і цього було достатньо, щоб створити міньян, традиційний кворум з десяти єврейських чоловіків старше тринадцяти років, необхідний для спільних молитов. Спектори дотримувалися всіх єврейських свят, включаючи щотижневу суботу, під час якої Іцхак стежив, аби не палили, доки не настане Гавдала – церемонія суботнього вечора, що відокремлювала Шабат (суботу) від світського тижня.
Песя носила перуку, яку традиційно носить заміжня жінка, і готувала святкові страви. Іцхак, Шмуль та Давид регулярно відвідували богослужіння у Шабат та свята у сусідньому домі, де євреї збиралися для молитви.
Саме в цьому домі відійшла у вічність бабуся Елька, матріарх родини Спекторів. Вона померла у віці дев’яноста років у 1939 році в оточенні дочки, зятя та онуків. Смерть Ельки напередодні Другої світової війни стала передвісником майбутнього всебічного знищення її родинного клану.
Зрештою родина Спекторів опинилася у Козинському та Дубенському гетто (влітку/восени 1941 р.) і всі подальші події призвели до загибелі та дивовижного порятунку різних членів сім’ї.
Клара Спектор та її сестри втекли і були сховані, пізніше возз’єдналися та через інших дізналися про долі інших членів сім’ї.
Клара сподівається, що якби рідні люди вижили, то існує велика ймовірність, що у них були діти, які все ще можуть мати прізвище Спектор. Сестра Лібі могла врешті-решт вийти заміж і, звісно, отримала інше прізвище, тому її можливо важко розшукати. Усі були підлітками, коли почалася війна, і не були одружені.
Донині доля трьох братів і сестри та їхнє місце перебування залишається загадкою.
З свого боку Бібліотека зверталася до колег з Козинської громади. Їм допомагали вчителі, старожили та небайдужі мешканці Козинської територіальної громади та Рівного.
Зібрані певні спогади про родину, виконані та надіслані фото місць пам’яті загиблим у гетто (Козин, Гранівка), місцини, де був магазин Спекторів, віднайдено подругу дитинства Клари, яка зберігла добрі спомини про родину Спекторів: «…ти ба, Кларка жива, здивовано сказала бабуся Катя…Спектори допомогли багатьом селянам у голодні часи…».
Клара (Чайка) Спектор звертається про допомогу у встановленні будь-яких відомостей про родину Спекторів та зниклих членів сім’ї‼️
Інформацію, поради щодо пошуку просимо надсилати на електронну адресу metod@libr.rv.ua (у полі «Тема» вказати «Про Клару»).
На фото: