Спілкування зі старшими людьми – це шанс втримати за ниточку повітряного змія наших традицій, який полетить у небо і більше не повернеться.
Вони розповідають про тяжкі часи колгоспного буття з якоюсь прикрістю… Кажуть, колись було дуже тяжко. А зараз ми живемо дуже добре, в нас є все: особливо багато хліба і гарного одягу.
Проте кожен і кожна з них, парадоксально, але тішиться тим періодом, бо то були їхні найкращі роки. Вони зустрічали свої кохання, писали їм листи, виходили заміж і одружувалися, створювали сім’ї, народжували дітей. Вони, старенькі, так тішаться, коли до них пригортаєшся, береш їхні руки у свої долоні, обіймаєш для фото… «Не бойтеся, я не больна!», – і жадібно утримує мою руку, ніби хоче якомога найбільше передати мені свого Всесвіту.
Такий розарій старожилів є в Малинській громаді. Побувала в давніх її селах із глибинно-історичними назвами Поляни, Карачун, Бронне, Яринівка. Багато отримала цікавої інформації про «родзинки» традиційної культури, найбільше про весільну обрядовість. Весілля тривало з середи до середи – як вішали на пліт бідон, в якому протягом весільного тижня зберігалася горілка-бурачанка, то тоді знали, що в цій хаті вже по весіллю. Таку історію розповіли мені у с. Бронне Надія Ничипорівна Дячук, 1950 р.н., та Людмила Володимирівна Чміль, 1975 р.н. До речі, в цьому селі з приготуванням і споживанням бурачанки пов’язана ціла традиція. Вона обросла приказками, піснями, прислів’ями. Бурачанкою розраховувалися за послуги, вигадували методи приготування, боротьби із запахом і варіанти схованок. А ще розповіли про весільного маршала з батогом, який прикрашався зверху бантами, стрічками і квітками, потім «переріс» у палку.
Спілкування зі старшими людьми
Зустрілася зі старожилами с. Поляни – Ольгою Григорівною Вакулін, 1935 р.н., та Ганною Денисівною Дзюбак,1942 р.н., яка розповіла, як боролася радянська влада з релігійними традиціями – молодим сім’ям видавала дивани з умовою, що пара не буде вінчатися. Ганна Денисівна брала участь у весіллях своїх односельчан, коровайниця знала цілу купу весільних обрядових пісень – сирітських, коровайних, вбиральних тощо. Багато заспівала й мені.
Село Карачун належить до тих, що зникає… Залишилося до десятка мешканців. Серед них – Любов Кирилівна Прокопчук, 1947 р.н., яка розповіла про льон – вирощування, використання в їжі й одязі. Полісся колись було середовищем льонарства, а нині зникло…
В Яринівці познайомилася з сім’єю Сьомаків – Федора Охрімовича, 1950 р.н., та Ніни Микитівни, 1957 р.н. Вони займаються бджолярством, простіше сказати – рамочними вуликами. Федір Охрімович ще плете кошики з лози, а свого часу робив і колиски! Проте вони вже стали «немодними», але користь від них мають рибалки – старими колисками місцеві дядьки ловлять рибу.
Села живуть своїм життям, в якому тісно переплелися реалії сучасності й традиції минувшини…
Ірина БАКОВЕЦЬКА-РАЧКОВСЬКА, директорка Рівненського обласного центру народної творчості
- Життя з чистого листка
Ірина Геворгян – із Горлівки, що на Донеччині. Вторгнення окупантів у 2014 році вигнало її родину з рідного дому, змусило покинути розкручений бізнес. Спочатку сім’я перебралася у Костянтинівку, а з початком повномасштабного вторгнення – у Рівне. Ірина розповідає про себе…
Читайте також: Мацик з Рівненщини може стати нематеріальною культурною спадщиною (ФОТО, ВІДЕО)