Спілкування зі старшими людьми – це шанс втримати за ниточку повітряного змія наших традицій, який полетить у небо і більше не повернеться.
Вони розповідають про тяжкі часи колгоспного буття з якоюсь прикрістю… Кажуть, колись було дуже тяжко. А зараз ми живемо дуже добре, в нас є все: особливо багато хліба і гарного одягу.
Проте кожен і кожна з них, парадоксально, але тішиться тим періодом, бо то були їхні найкращі роки. Вони зустрічали свої кохання, писали їм листи, виходили заміж і одружувалися, створювали сім’ї, народжували дітей. Вони, старенькі, так тішаться, коли до них пригортаєшся, береш їхні руки у свої долоні, обіймаєш для фото… «Не бойтеся, я не больна!», – і жадібно утримує мою руку, ніби хоче якомога найбільше передати мені свого Всесвіту.
Такий розарій старожилів є в Малинській громаді. Побувала в давніх її селах із глибинно-історичними назвами Поляни, Карачун, Бронне, Яринівка. Багато отримала цікавої інформації про «родзинки» традиційної культури, найбільше про весільну обрядовість. Весілля тривало з середи до середи – як вішали на пліт бідон, в якому протягом весільного тижня зберігалася горілка-бурачанка, то тоді знали, що в цій хаті вже по весіллю. Таку історію розповіли мені у с. Бронне Надія Ничипорівна Дячук, 1950 р.н., та Людмила Володимирівна Чміль, 1975 р.н. До речі, в цьому селі з приготуванням і споживанням бурачанки пов’язана ціла традиція. Вона обросла приказками, піснями, прислів’ями. Бурачанкою розраховувалися за послуги, вигадували методи приготування, боротьби із запахом і варіанти схованок. А ще розповіли про весільного маршала з батогом, який прикрашався зверху бантами, стрічками і квітками, потім «переріс» у палку.
Спілкування зі старшими людьми
Зустрілася зі старожилами с. Поляни – Ольгою Григорівною Вакулін, 1935 р.н., та Ганною Денисівною Дзюбак,1942 р.н., яка розповіла, як боролася радянська влада з релігійними традиціями – молодим сім’ям видавала дивани з умовою, що пара не буде вінчатися. Ганна Денисівна брала участь у весіллях своїх односельчан, коровайниця знала цілу купу весільних обрядових пісень – сирітських, коровайних, вбиральних тощо. Багато заспівала й мені.
Село Карачун належить до тих, що зникає… Залишилося до десятка мешканців. Серед них – Любов Кирилівна Прокопчук, 1947 р.н., яка розповіла про льон – вирощування, використання в їжі й одязі. Полісся колись було середовищем льонарства, а нині зникло…
В Яринівці познайомилася з сім’єю Сьомаків – Федора Охрімовича, 1950 р.н., та Ніни Микитівни, 1957 р.н. Вони займаються бджолярством, простіше сказати – рамочними вуликами. Федір Охрімович ще плете кошики з лози, а свого часу робив і колиски! Проте вони вже стали «немодними», але користь від них мають рибалки – старими колисками місцеві дядьки ловлять рибу.
Села живуть своїм життям, в якому тісно переплелися реалії сучасності й традиції минувшини…
Ірина БАКОВЕЦЬКА-РАЧКОВСЬКА, директорка Рівненського обласного центру народної творчості
- “Золотим хрестом” нагороджено військового з Рівненщини
Військовослужбовець із села Тихе Малолюбашанської громади у Рівненському районі, Юрій Дідух отримав нагороду Головнокомандувача Збройних Сил України Олександра Сирського “Золотий хрест” за вірність Українському народові, мужність та самовідданість, проявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України в умовах…
Читайте також: Мацик з Рівненщини може стати нематеріальною культурною спадщиною (ФОТО, ВІДЕО)