Не будьмо аборигенами, котрі розмовляють суржиком.
Про мову вже писано-переписано. Тому не буду повертатися до теми, яка зводиться насамперед до самоповаги. Нині, коли Україна в усіх на вустах, зачудований нею світ затягує «Ой, у лузі червона калина» і звідусіль лунає «Слава Україні! Героям слава!», має бути соромно не знати рідної мови. Бо українська, без будь-якого перебільшення, стала синонімом героїзму.
Отож, поведу розмову про мовне багатство нашої української солов’їної мови. А потім звернуся до чужинських конструкцій, заяложених фраз, що заполонили газети, радіо, телебачення. Щоб було менше цього мовного «сміття», потрібно багато працювати і журналістам, і вчителям, і письменникам, і вченим-філологам.
Нехай наш народ знає, що українська мова є старшою від санскриту, грецької, латинської та багатьох інших. Про це не раз писав часопис «Індо – Європа». Пишаймося цим, виполюймо громадою бур’ян. Нехай наш найдорожчий скарб – мова – буде чистішим від сльози. Про багатство української мови писали і чехи, і поляки, і болгари, і німці.
Цікаву думку про наш мовний скарб залишив турецький мандрівник Ельвія Челебі. У 1637 році він побував в Україні. Пізніше писав, що український народ – стародавній, а мова його всеосяжніша за китайську, перську, монгольську. Він навіть цікавився лайливими словами в багатьох мовах світу. Отож! У цій всеосяжній мові він знайшов лише чотири лайливих слова. Це – «щезни, собако», «дідько», «чорт» і «свиня». Задумаймося над цим, мої земляки-українці! Юнаки, дівчата! Очевидно, вам прикро, коли чуєте суржик, нецензурщину. Не руйнуйте душі, не ображайте мову народну. Той, хто ображає святощі народні, буде мати великий гріх. Ідіть до людей з чистим, як вранішня роса, словом.
Щоб ще і ще раз сказати про нашу калинову мову, я розповім таку бувальщину. Одного разу в потязі «Львів – Відень» їхало 4 пасажири: німець, англієць, італієць і українець Богдан Костів. Заговорили про мови. Полемізували про велич кожної і про те, якій мові належить світове майбутнє. Англієць казав, що його мова матиме світове значення, бо нею писали Шекспір, Байрон, Діккенс… Німець гордовито заявив, що його мова – мова філософії, техніки, медицини, а італієць нагадав, що його мова – це мова музики, кохання. Українець довго думав і сказав: «Моя рідна мова – це мова незрівнянного сміхотворця І. Котляревського, мова геніального Т. Шевченка. До пророчих передбачень Шевченкової поезії досі ніхто в світі так і не піднявся. Це лірична поезія кращої з кращих поетес світу Лесі Українки, мова нашого філософа-мислителя І. Франка. На нашій мові звучить понад 300 тисяч народних пісень.
Дивувалися іноземці. Потім хитрий німець запропонував українцеві скласти оповідання на букву «п» і назвати його «Перший поцілунок». Пропоную читачам його початок: «Популярному перемишльському поету Павлу Петровичу Подільському поштою прийшло повідомлення: «Приїздіть, П.П., – писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Паскевич, – погостюєте, повеселитесь». Павло Петрович поспішив, прибув першим поїздом. Палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім приїхали поважні персони. Посадили П.П. перед панночкою – премилою Поліною. Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези, прелюдії. Поспівали пісень, потанцювали подеспан, польку. Прийшла пора, попросили пообідати. Поставили повні підноси пляшок портвейну, плиски, пшеничної, пуншу. Принесли печене порося, пахучих паляниць, печінковий паштет, пухких пампушок».
У купе зааплодували. Всі визнали, що багата, милозвучна мова житиме вічно. Та зазнайкуватий німець ніяк не міг заспокоїтися.
– А коли б я назвав іншу букву? – вигукнув він. – Наприклад, букву «с».
Гаразд, усміхнувся українець. Я складу вірш!
Самотній сад
Сипле, стелить сад самотній
Сірий смуток – срібний сніг,
Сумно стогне сонний струмінь,
Серце слуха скорбний сміх…»
То чому ми, українці, часто-густо не шануємо такого скарбу? Знаймо, нашій мові накидано запозичення, інтернаціоналізми, які витіснили багато власне українських слів. Ось приклади:
Накинута форма: Українська форма:
Абориген Тубілець
Консенсус Злагода
Електорат Виборці
Витоки Джерела
У своїй мові часто вживаємо кальки:
Неправильно: Правильно:
По тій причині З цієї причини
По старій звичці За старою звичкою
Ні одного разу Жодного разу
Настояти Наполягти
Робочий телефон Службовий телефон
Збудовані лавки Збудовані кіоски
Плекаймо рідну мову так, як великі люди. О. Гончар казав: «Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати до себе повагу». «Раби – це нація, котра не має слова», – писала О. Пахльовська. «Суржик – це мова убогих», – казав Ю. Винничук.
Будьмо пильні!
Тетяна ПІЯР,просвітянка