Я не втомлююся розповідати (і не тільки просвітянам), що в Рівненських архівах Світлиці «Просвіта» зберігаються десятки папок із раритетними документами про зародження Товариства української мови, частково Народного Руху.
Як на мене, вони не вивчені. А варто було б.
Отож коротко проаналізую хронологію кропіткої праці членів правління ТУМу, зосередивши увагу всього на чотирьох протоколах від 20 жовтня по 15 грудня 1989 року. Хто ж вони, оті першопрохідці, яким судилося стати на боротьбу ще із сильною комуністичною владою, із запеклими русифікаторами ось тут, на Рівненщині? То члени правління В. Червоній, Я. Кульчинський, І. Кур’янік, С. Бабій, О. Новак, Є. Гладунова, В. Мороз, Я. Ткачук, В. Добридник, Є. Шморгун. Очолив організацію незабутній Борис Степанишин.
Це вони взяли чіткий курс на втілення національної свідомості та гідності наших громадян, на розширення вживання української мови в усіх сферах життєдіяльності, на критику постанов і пленумів щодо двомовності (ЦК КПУ від 1987 р. та 1989 р.). Все ж таки були ухвалені загальні принципи можливої спільної платформи з обкомом КПУ в питанні реалізації «Закону про мови в УРСР». Дали згоду співпрацювати із правлінням тогочасні завідуючий ідеологічним відділом від обкому М. Кривий і його заступник М. Кухарчук.
Отим патріотам довелося вести боротьбу проти репресій членів ТУМу. Зокрема побитих, узятих в кайдани С. Кричильського, В. Червонія, І. Дем’янюка, В. Шкуратюка, М. Поровського. ТУМівці організували громадський осуд діям поліції. Телеграми-протести «полетіли» навіть у Київ. Вони залучали десятки своїх однодумців в організації осередків ТУМу, в роботу Народного університету. Піднімали питання щодо відкриття українських класів у школах міста з російською мовою викладання. Зокрема Борис Степанишин налагодив звіти голів осередків. Уперше це зробив О. Петрук з Дубенщини, потім М. Борецький – працівник заводу ім. 60-річчя Жовтня.
У протоколі №43 від 15 грудня 1989 року в порядку денному стоїть звіт голови правління про роботу, проведену між засіданнями. Він (Борис Ількович) взяв участь у відкритті філіалу університету в Клевані, в діяльності ідеологічної комісії обкому КПУ, відвідав СШ №1 та №5 з приводу виконання Закону «Про мови», заснував осередок ТУМу в драмтеатрі, а ще організував листи-звернення, публікації статей, виступи Народного університету, взяв участь у засіданні Головної ради ТУМу в Донецьку.
Безперечно, не можна коротко описати виступи правлінців і гостей, їхнє болісне сприйняття успіхів та невдач. Вони – борці за утвердження України як самостійної держави – не прагнули похвал, не підставляли своїх облич під об’єктиви фотоапаратів. Часто-густо потрапляли під шквал критики. Про них, отих перших, треба писати книги, називати їхніми іменами вулиці.
Тетяна ПІЯР, почесна просвітянка