Понад сорок років онколог-гінеколог Рівненського обласного протипухлинного центру віддала роботі. Як зізнаються її колеги, Ірина Сергіївна приїжджає, коли сонце встає і повертається додому, коли воно сідає.
Всім серцем переживає за кожну пацієнтку. Однак в екстремальних ситуаціях – мужня, не дає волю емоціям. Ірина Сергіївна Новоселова відзначила поважний ювілей.
«Ми зробимо так, як каже Варвара Олексіївна»
Лікар онколог-гінеколог Рівненського обласного протипухлинного центру Ірина Новоселова походить із немедичної родини. Тому бажання стати лікарем не прийшло під час обговорень вдома складних медичних ситуацій на роботі. Водночас зерно майбутньої професії, що стала долею, визріло все-таки у сім’ї. «У моїх батьків завжди була повага до лікарів та вчителів, – пригадує Ірина Сергіївна. – Цьому вони навчали і нас, дітей. У мене була дуже хороша перша вчителька Варвара Олексіївна у Рівненській ЗОШ №3. Якось прийшла зі школи та щось бубню собі під ніс. Відчувала невдоволення і настанови вчительки виконувати не хотілося. А тато й каже: «Ми зробимо так, як каже Варвара Олексіївна». Така ж повага була у сім’ї й до лікарів».
Їх тоді, у повоєнному Рівному, було не так і багато. Так, наприкінці 1949-го та на початку 1950 років у місті працювало лише 103 лікаря та вдвічі більше фельдшерів та медсестер. Люди у білих халатах користувалися неабиякою шаною. Тоді й народилася амбітна мрія стати лікарем. З першого разу стати студенткою медичного вишу дівчині не вдалося. Пропрацювавши рік на підприємстві, Ірина знову складає вступні іспити до Чернівецького державного медичного інституту (зараз – Буковинський державний медичний університет, – авт.). Цього разу фортуна їй усміхається.
Промайнули роки навчання, інтернатури. Зі стін вишу вийшла дипломована акушер-гінеколог.
«Під час навчальної практики нас водили на пологи. Приємно було бачити, як усі радіють з того, що народилася дитина. Яке це щастя! Всі, навіть студенти, радіють! Уявляєте, дитинка! Я теж хотіла потрапити на роботу в пологовий. Але так склалося, що вільної вакансії у пологовому будинку тоді не знайшлося», – пригадує Ірина Сергіївна.
У Рівному в 1965 році побудували новий пологовий будинок на 125 ліжок з жіночою консультацією на вулиці Міцкевича. Щороку в місті приймали понад 4 тисячі пологів. Тому необхідно було розширювати приміщення акушерських відділень, відкривати гінекологічний корпус. Тодішнє керівництво шукало досвідчених лікарів.
Трапилось так, що Ірину Новоселову скерували до онкології. Слово «рак» в усіх викликає острах. В обласному онкологічному диспансері, що розташувався у приміщенні колишньої земської лікарні, що у селі Тютьковичі, дівчина знайшла своє перше місце роботи. Сподівалася, тимчасове. Але, як відомо, немає нічого більш постійного, ніж тимчасове.
Розпочалися трудові будні,що тривають і донині
Так у серпні 1978 року випускниця медінституту стала до роботи. Тодішній колектив був надзвичайно дружним, а от приміщення (колишня земська лікарня, збудована у 1898 році), в якому довелося працювати кілька десятків років, справляла неприємне враження.
Вже за керівництва головного лікаря обласного онкодиспансеру Григорія Івановича Максим’яка у квітні 2001 року було введено в експлуатацію перший корпус нового онкодиспансеру. Туди й було переміщено в тому числі й гінекологічне відділення на 30 ліжок.
Нашу розмову з Іриною Сергіївною не раз переривали телефонні дзвінки. Пацієнти консультувались, цікавилися прийомом. Лікарка вловила мій допитливий погляд.
– Так, хворих побільшало. Раніше були профогляди раз на рік. Обстежували жінок, виявляли передракову патологію або доброякісні процеси. Завдяки цьому мали менше онкопатологій. А зараз дуже багато занедбаних випадків, – каже Ірина Новоселова.
– Якщо жінку нічого не турбує, то чи треба звертатися до лікаря? – не заспокоююсь я.
– Треба, щоб раз на рік жінка проходила огляд гінеколога навіть якщо вважає, що її «нічого не турбує». Буває передракова патологія шийки матки, яку можна виявити до того, як з’явиться онкопатологія. Її треба пролікувати і тоді не буде проблем. Під час профоглядів можна побачити доброякісні, передракові процеси, тоді й патології буде менше.
– Ірино Сергіївно, а що треба робити, аби зберегти жіноче здоров’я?
– Обов’язково звертатися раз на рік до лікаря-гінеколога. Він проведе огляд пацієнта, цитологічне дослідження шийки матки та УЗД малого тазу.
Ірина Сергіївна Новоселова успішно діагностує злоякісні та доброякісні пухлини жіночих статевих органів. Це відбувається на підставі зібраного онкологічного анамнезу та діагностичних ендоскопічних обстежень: гістероскопії, кольпоскопії, цистоскопії, ректоскопії. Лікар збагатила медичну практику низкою оперативних методик. Зокрема, вперше (у тодішньому ще диспансері) з командою асистентів почала проводити конізацію шийки матки. Започаткувала свого часу в лікувальному закладі й екстирпацію матки – операцію, націлену на її видалення разом із нижнім відділом – шийкою.
– У вас золоті руки, Ірино Сергіївно, – намагаюся зробити комплімент.
– Головне, аби жінки вчасно зверталися до лікарів. А мені головне – мати хороших асистентів. Якби не хороші асистенти, «капець би цьому хірургу» (жартує, – авт.). Як може один хірург зробити операцію? Якщо хороша команда, а в нас добре злагоджені та спрацьовані бригади, то й успіх буде. І тут не головне – золоті будуть руки чи платинові, – пояснює лікар гінеколог-онколог.
– А чим саме лікар онколог-гінеколог відрізняється від лікаря-гінеколога?
– Ой, (зітхає). Переживаннями. Гінеколог спостерігає вагітну жінку. А онколог – це завжди важко, дуже важко, – веде далі пані Новоселова. – Ми не бездушні. Мій батько був вояком, тримав дисципліну і нас так навчив. Ходити за хворим, гладити по руці та плакати разом із ним? Це не вихід із ситуації. Треба рятувати, лікувати, надавати людині медичну допомогу.
Багата професійним досвідом
Понад сорок років багатющого медичного стажу. Ірина Сергіївна завжди відкрита до роботи та до людей. І коли працювала завідувачкою гінекологічним відділенням, і лікарем гінекологом-онкологом.
«Я передаю свій досвід. Багато навчила лікарів у жіночих консультаціях. Досвід у собі не тримала. Хочеш уміти? Будь ласка. Не можна ж «одягнути на себе ковпак», лише проводити прийом і нікому нічого не розповідати. Це нереально», – як завжди з почуттям гумору веде далі спеціаліст.
Чи є життя поза роботою
На сон у Ірини Сергіївни часу залишається обмаль. Пацієнти телефонують, пишуть їй у соцмережі. За всіх болить душа, всім хочеться допомогти. Однак увечері вона полюбляє взяти до рук книгу з історії чи почитати детектив. «Зараз стільки відкривається історичної правди, про яку ми нічого не знали. І це цікаво», – пояснює книголюбка. А вдосвіта «жайворонок», як зізнається про себе пані Новоселова, знову сяде за кермо своєї автівки і гайда на улюблену роботу.
«Я щаслива людина. Я все життя любила роботу. Робота і хворі у мене на першому плані», – каже лікарка.
Жінки впізнають її на вулиці й вітаються
Буває так, що доньки приходять на прийом і з вдячністю передають щирі побажання від прооперованих Іриною Сергіївною мам. Кажуть: «Мама за ваше здоров’я ставить свічку в церкві». Від цих слів стає тепло на душі. А може, на краще, що далекого 78-го в пологовому не було вакансії?
Григорій МАКСИМ’ЯК, головний лікар Рівненського обласного протипухлинного центру, заслужений лікар України, член правління Національної асоціації онкологів України.
– Про Ірину Сергіївну можна говорити багато. Це яскравий приклад служіння медицині. У трудовій книжці один запис – онкодиспансер. Мінялись назви установи, її посади, але місце роботи було одне. Все своє життя вона присвятила праці з хворими на онкологію жінками. Надзвичайно вправний хірург. Специфічний та достатньо жорсткий хірург. Вольова жінка. Але таким хірург і повинен бути. Сам дивувався, як у неї, жінки, вистачає сили зробити 3-4 онкологічні операції в день. А онкооперації – це важкі та складні операції. А після того ще їхати на дачу та займатися побутовими справами. І зараз, в ювілейний вік, вона в операційній спокійно працює, а інколи може дати фору молодшим хірургам. Скористатися її досвідом (а досвід величезний) – це очевидно наш святий обов’язок. Це вияв великої поваги до її праці та здобутків.Ірину Сергіївну знають та поважають лікарі в Україні. Її шанують як практикуючого лікаря. У медицині багато теоретиків. Та не кожен з них може стати до операційного стола. Вона ж – практикуючий лікар високого класу. Найвищого класу! На таких «стовпах» тримається наука і наш Рівненський обласний протипухлинний центр .
Наталія ЦЕКОТ, головна медична сестра гінекологічного відділення.
– Я прийшла на роботу, коли Ірині Сергіївні було 38 років. Працювала санітаркою. Ми з нею разом пропрацювали 32 роки. Саме вона була моїм першим учителем, наставником. Я працювала та вчилася на медичну сестру. Нині я старша медсестра у відділенні гінекології. Про Ірину Сергіївну можна багато розповідати. Вона організована, енергійна, все у неї в порядку.
Лілія КУРУШИНА, заступник головного лікаря з хірургічної роботи.
– Ірина Сергіївна – це приклад для тих лікарів, котрі віддані медицині. Адже, щоб стати хорошим лікарем, треба свою працю любити.
Ірина Сергіївна приходить на роботу набагато раніше, ніж за трудовим розпорядком: коли сонце встає. А іде додому, коли сонце заходить.Вона ніколи не відмовляє пацієнтам у жодній послузі, жодній консультації. Вона працює і в суботу, і в неділю.Прикладом того, що її цінують як лікаря, є те, що пацієнти як ходили до неї довгою вервечкою, так і попри її вік ходять донині.Коли я почала працювати у протипухлинному центрі, то наші кабінети були поруч. У спільному коридорі я бачила від 70 до 90 жінок, які чекали на прийом. Мені ставало страшно. Як людина за день може прийняти стільки пацієнтів! А вона вела прийом до останньої пацієнтки. Зараз цей потік у неї не зменшився. Ірину Сергіївну пацієнти як любили, так і люблять. Колеги її теж люблять та поважають.Лікарка надзвичайно деонтологічно поводиться з пацієнтами. Ніколи не чула, щоб вона підвищувала на когось голос. Так, вона жорстка, бо рішення інколи треба приймати за секунди. Але в операційній Ірина Сергіївна тактовна та спокійна.Молодому поколінню, яке зараз приходить, є чому у неї повчитися.
Алла СИЩУК