Ходити босоніж по склу, лягати спиною на цвяхи та підстрибувати на два метри вгору – все під силу українським козакам. Мужність, вправність та безстрашність наших предків-козаків втілено у козацьких єдиноборствах, яким навчаються вихованці клубу «Роксоланія» у м. Рівне.
Це нині у Петра Велінця любляча та чудова сім’я – дружина Ірина та двійко синів – Любомир та Матвій, котрі ростуть справжніми козаками. Робота в економіко-гуманітарному університеті (МЕГУ), власна медико-діагностична лабораторія, стажування та практика за кордоном. Важко собі уявити, що всього цього могло і не бути.
Ще в дитинстві його життя після автомобільної аварії поділилося на до та після. І йому буквально доводилося витягувати себе з того світу. У 1990 році, коли Петрику було лиш 7 років, він став учасником страшної дорожньо-транспортної пригоди.
– То було в липні, незадовго до мого дня народження, – згадує Петро Васильович. – Ми з друзями грали на вулиці в м’яча. Пам’ятаю лише, що на мене на великій швидкості мчала машина. А потім – все. Нічого більше не пригадую. Після зіткнення у мене був перелом кісток черепа, ребер, розрив внутрішніх органів. Пережив зупинку серця і впав у кому. Лікарі позитивних прогнозів не давали. Прийшов до тями на 5-ий день. Довелося заново знайомитися з батьками і рідними, бо втратив пам’ять.
Далі була тривала реабілітація та життя кволого хлопця з усіма загостреннями та слабким здоров’ям. Однак мій запальний характер та норов не дозволили скласти руки і здатися.
Одного разу в школі посперечався, що відіжмуся 10 разів за тисячу рублів. Я це зробив. Прокинувшись наступного ранку, відчув біль. Але то боліли не кістки, а м’язи. Те відчуття мені сподобалося. Відтоді щовечора, коли головний біль не давав заснути, віджимався до настання втоми.
Так вдалося здолати безсоння.
– Петре Васильовичу, ви наразі викладаєте козацькі єдиноборства. Чому вирішили обрати цей шлях?
– Все почалося із семінару, заснованого ще Віктором Ющенком, – «Козацькому роду нема переводу», який запропонував відвідати шкільний учитель. Мені це сподобалося, зацікавило, бо було близьким по духу. Тому після семінару я став вивчати козацькі єдиноборства та заснував у Дубровиці свій власний клуб під назвою «Джура». А в 2015-му уже в Рівному, в МПК «Текстильник» – клуб «Роксоланію».
Система Козацьких єдиноборств настільки гуманна й демократична, що передбачає можливість занять для кожного – від оздоровчих комплексів до бойової підготовки. Тобто, залежно від стану здоров’я кожної людини, вона отримує доступний шлях до гармонії тіла і духу на рівні індивідуально особистісного буття.
- У Китаї заявляють, що епідемія коронавірусу іде на спад
- Україна закриє переходи на кордонах з країнами Європи
– Згадаймо історію. Що робило наших козаків такими мужніми та сильними?
– Перш за все – сила духу та безстрашність. Далеко не всі, милуючись козацьким запальним танцем, здогадуються, що у традиційних рухах збереглася не тільки духовність і містика глибини тисячоліть, а й гармонійна система древнього військового мистецтва наших пращурів.
Недаремно ж говориться, що все нове – це добре забуте старе. А в нашому випадку – збережений у танці комплекс бойових і спортивних вправ. Орієнтації на Правдоборство за торжество Світла, Добра і Любові, позитивної творчої енергії роблять Козацькі єдиноборства доброю базою для загальноосвітньої системи формування високої фізичної і духовної культури та виховання.
– Цьому вчать у «Роксоланії»?
– У нас вчать козацькій акробатиці, стрибкам у висоту, технікам боротьби, а головне – самозахисту. Ми не боїмося ходити по склу, лягати на цвяхи. Намагаємося передати наступному поколінню завзятість, мужність і хоробрість, щоб наші діти і підлітки могли себе ідентифікувати зі своїми предками, козаками-характерниками, котрі були безстрашними воїнами, бо вірили в себе
– Хто ж такі козаки-характерники?
– Козаки-характерники – це дивовижні воїни, які залишили помітний слід в українській історії. Кажуть, їх сам дідько боявся. Навіть стихія підкорялась їх твердому характеру. Вважалось, що вони не боялися ні вогню, ні води, ні шаблі, ні кулі. Цікаво, що характерництво переважно вважалось військовим мистецтвом. А козак-характерник – це людина, яка уміла володіти польовою зброєю. Волхви і рахмани – це вже вищий щабель духовного росту. Козаки-характерники були послідовниками рахманів.
Спілкувалась Аліна БУДАФЕНКО
Постійно бути в курсі новин Вам допоможе Telegram-канал газети «7 днів»