Як використати заощадження з найбільшою ефективністю під час кризи

Трохи більше як два роки тому, коли cоvid-19 тільки-но почав накривати світ, у розмові із засновницею Академії фінансової грамотності Ольгою Ігнатьєвою ми торкнулися неабияк актуальної на той час теми. Мова йшла про те, що пандемія, залишивши масу людей без засобів до існування, поставила їх на межу виживання. Виявилося, що в левової частини населення доволі маленький «прошарок жирку», а в декого його взагалі немає. Питання, як дати собі раду в період скрути, стало не менш злободенним і нині, коли в Україні триває війна, а міжнародні експерти прогнозують неминучу для всієї планети продовольчу кризу.

Отож, як бути?

Про це розмова журналіста «7 днів» із тренеркою фінансового мислення Ольгою ІГНАТЬЄВОЮ.

Ви можете прочитати або прослухати розмову журналіста з Ольгою Ігнат’євою.

– Пані Ольго, буквально років два тому ми з вами говорили про «фінансову подушку», яка стала дуже в нагоді, зокрема, в період пандемії. Чи доречно повертатися до теми заощадження грошей саме зараз, коли більшість живе практично одним днем?

– Справа в тому, що які б потрясіння не відбувалися в житті (байдуже, йдеться про пандемію, глобальну фінансову кризу чи війну) те, як людина їх перенесе, залежить від неї. Зрештою, це можуть бути не лише якісь масштабні катаклізми, а й суто особисті проблеми. До того ж, гадаю, не варто усіх стригти під одну гребінку. Бо, як кажуть, кому – війна, а кому – мати рідна. Тобто у когось через війну зменшилися прибутки, а в когось навпаки – збільшилися. Але як для одних, так і для інших – одна й та ж порада: 10 відсотків від свого доходу треба залишати на той час, коли втратиш достатній для нормального життя доход.

Адже фінансова подушка безпеки – це заощадження, яких мало б вистачити на певний кризовий період. В умовах карантину багато хто переоцінив свої погляди, змінив пріоритети, а в питаннях фінансів – і поготів. Усі переконалися, що впевнено себе почувають дві категорії людей. Перша – ті, хто має запас коштів, який покриває всі сімейні витрати мінімум на шість місяців. Щоправда, після піку пандемії фінансові експерти, все проаналізувавши, збільшили його до року. І друга категорія – люди, які є дуже гнучкими до зовнішніх обставин, уміють підлаштовуватися під ситуацію і знаходити нові джерела прибутків. Це ті, які мають розвинуте фінансове мислення і фінансову культуру заощаджень.

Фінансова подушка, що це таке

– У такому разі скажіть, скільки і на що саме варто відкладати?

– Як на мене, нині чим більші заощадження – тим краще. Стандартна рекомендація, як вже казала, відкладати 10% від свого доходу. Погодьтеся, 10% не роблять погоди на фоні загальних фінансових витрат. Завжди можна обійтися без цих грошей. Варто індивідуально визначати цю суму. В окремих випадках вона може бути як більшою, так і меншою.

Тож коли визначена сума, яку людина може відкладати, варто розподілити її на дві частини. Одна частина – це фінансовий резерв на непередбачувані витрати, а інша – так звана фінансова подушка безпеки, яка має складати суму витрат сім’ї як мінімум на шість місяців. А краще на 12 місяців. Фінансовий резерв використовується на дрібні форс-мажори, як-от: зламався кран, пральна машина чи холодильник і сума, яку потрібно на нього акумулювати, є визначеною і прийнятною для кожного. Цей резерв зберігають вдома у готівці. Бажано в різних валютах.

Щоправда, нині важливіше вести мову не про те, чи є у нас фінансова подушка, а для чого вона. Тут знову повертаємося до того, із чого розпочали: нічого в нашому житті не міняється. З будь-якого доходу чи активу (це можуть бути гроші або якісь матеріальні блага) треба частину відкладай про всякчас. Тобто до того моменту, коли у нас немає іншого шляху, як скористатися своїми заощадженнями. Наприклад, людина втратила роботу. У неї є якісь заощадження. Вона розуміє, що та робота, яка приносила їй прибуток, стала неактуальною на цей момент. Який вихід? Їх два. Перший – склавши руки «з’їсти» свою фінансову подушку. Інший – розподілити заощадження таким чином, щоб пройти, скажімо, мінімальне навчання, аби змінити роботу і мати можливість заробітку.

Фінансова подушка безпеки необхідна для того, щоб прожити критичний період. Але ми не повинні її просто проїсти. Мусимо використати заощадження з найбільшою ефективністю. Не в тому розумінні, що треба за будь-яку ціну інвестувати їх. Мовляв, гроші роблять гроші. А просто переформатувати використання фінансової подушки з якомога більшою для себе на цей момент користю. Це може бути не робота, а, приміром, освіта для дитини. Словом, фінансова подушка – це свого роду рятівне коло на всі випадки життя.

Невеликі статки. Чи є вони головною причиною бідності

– Добре, але як заощаджувати людині, котра кінці з кінцями не може звести?

– Зрозуміло. Так склалося через те, що в українців невеликі статки. Та чи це є головною причиною бідності? Часто доводиться чути, що не вистачає доходу, щоб відкладати 10 відсотків заощаджень. Натомість щодо «шару жиру», то його кількість, за моїми спостереженнями як тренерки з фінансової грамоти, залежить не від суми заробітків, а від фінансової культури, яка існує у людини. Є ті, хто досить багато заробляє, але не мають ні гроша за душею. І є ті, які на доволі скромних заробітних платах мають солідний фінансовий резерв.

Відсутність фінансового запасу, життя від зарплати до зар­плати, від кредиту до кредиту, невміння розподілити гроші, щоб на все вистачало. Все це – наслідки суцільного фінансового безкультур’я і нав’язаних стереотипів, які активно пропагуються в нашому соціумі різними засобами впливу. Наприклад, один із таких стереотипів – «з маленьких доходів немає що відкладати».

Найперше, що доводить, що ця фраза є стереотипом, це різне розуміння всіма людьми поняття «маленьких доходів». Для одних – то пенсія в сумі 2 500 гривень, а для інших заробітки в 20 000, або ж 50 000 гривень – замалі. Цей стереотип використовують усі, кому зручно так думати, хто не хоче брати відповідальності за те, щоб щось змінювати. А також ті, хто не знають механізмів, як можна це зробити в їхній ситуації.

Чи щастя в грошах?

– Тобто, ви хочете сказати, що щастя не в грошах?

– Почнемо з того, що гроші не завжди вирішують усі проблеми. У нас направду є купа ресурсів, які ми використовуємо для вирішення того чи іншого питання. Ось візьмімо банальний приклад. Нам потрібні гроші, щоб купити продукти. Можемо піти в супермаркет і купити їх за одні гроші, а можемо на базарі – за іншу ціну. Або ж такий варіант. Скажімо, ви поскаржилися другові чи братові, що у вас немає картоплі. А він каже: «Боже, та в мене пів льоха картоплі! Бери, скільки треба». І все – ми задовольнили цю потребу, не потративши на це коштів. Таким чином ми завжди здатні розподілити ресурси, які є в достатку так, щоб усі були задоволені.

Отож хочу наголосити, що наявність ресурсів у нас не змінилася – скільки їх було, стільки й залишилося. Питання в перерозподілі. І якщо раніше ми думали, що простіше щось купити, то розумніше було б задуматися над тим, як це створити. Наприклад, замість того, щоб купувати, можемо вирощувати овочі та фрукти, обробляючи невеличку присадибну ділянку. Про що б не йшла мова, маєте діяти не за старими шаблонами, а думати гнучко. Думати про те, як максимально використати мінімальний ресурс.

– А чи не практичніше було б, скажімо, запастися продуктами і предметами першої необхідності, які постійно дорожчають, замість того, щоб заощаджувати гроші, які з’їсть інфляція?

– Так, інфляція справді зменшить купівельну спроможність. Але до всього треба підходити з «холодною» головою. Ось, наприклад, таке. На будь-який ресурс у нас має бути розподілена певна кількість грошей. Скажімо, 30 відсотків зі своїх надходжень ми використовуємо на продукти. І ці 30 відсотків витратили на купівлю чогось про запас. Якщо ми все вклали в щось одне, то у нас з’явиться дірка в іншому місці. Не запасемося ми, погодьтеся, на все життя ні сіллю, ні борошном, ні бензином. Тому нам треба максимально вкладати в те, що найбільш необхідно на сьогоднішній день. У нас немає потреби купувати мішок солі (нам стільки не потрібно), якщо є необхідність, скажімо, в якійсь медичній профілактиці. Висновок один: грошей на все вистачає тому, хто вміє ними мудро розпоряджатися.

Спілкувався Василь ГЕРУС