Ця історія свого часу мала в селі неабиякий резонанс. Бо як тут не «ахнути», коли прийшли сповістити людей про похорон. А там у них і застали живого «небіжчика», котрому вже замовили труну.
– Чули, Васильович помер, – миттєво поширилась чутка між сусідами.
І хоча всім у це не вірилось, бо знали цього чоловіка як веселуна, душу компанії, проте всі згадали вчорашній вечір, коли його забирала «швидка». І як він виглядав на носилках: без кровинки на лиці. «Так, випити любив, що ж, цього у нього не відняти», – хитали головами бабусі. «Та що там казати, із сім’єю не склалось, хоча сам такий добрий був», – підхоплювали молодиці.
Один із товаришів Васильовича вже вкотре розказував, як вони сиділи за чаркою. А тут раптом той схопився за серце і впав. І як наступного дня він передзвонив у лікарню, щоб спитати за товариша. А там йому якась медсестра сказала: «Не довезли». Одна компанія чоловіків пішла замовляти труну. Інші вирішили сповістити знайомих Васильовича на сусідній вулиці. Коли вони зайшли до хати цих людей, мало не втратили мову. За столом сидів той самий Васильович і пив чарку. Як виявилось, за своє несподіване видужання.
Виявилось, що у лікарні «покійному» стало краще. І він махнув рукою на лікування, на яке коштів у нього не було, і втік. А та медсестра, яка була на телефоні, видно, переплутала, кого з двох вчорашніх пацієнтів не довезли. Бо прізвища у них були так само схожі, як і діагноз, з яким доставили.
Марина ПЄВЦОВА
Постійно бути в курсі новин Вам допоможе Telegram-канал газети «7 днів»