Вночі на 13 травня у Рівненській центральній міській лікарні знову провели операцію із трансплантації серця від померлого донора.
Завдяки цьому 49-річний мешканець Дубна отримав шанс на життя. До складу хірургічної бригади увійшли четверо рівненських фахівців та троє – з інституту ім. Шалімова (Київ). Лікарі розпочали працювати опівночі, а вже під ранок операцію завершили, відновили кровоток. Серце у грудях реципієнта забилося саме.
Донором став 29-річний мешканець Рівненщини. Він потрапив у ДТП, медики констатували смерть мозку. Після нелегкої розмови з лікарями та священником рідні погодилися на трансплантацію. Тож загиблий врятував чотири життя: донорські нирки та печінку повезли до Києва. Детальніше про це редакції газети «7 днів» розповів заступник головного лікаря з хірургічної роботи КНП «Центральна міська лікарня» Ігор ДУНДЮК.
– Розкажіть про стан здоров’я прооперованого пацієнта.
– Він почуває себе добре, самостійно дихає та розмовляє. Два дні після операції перебував у нашій лікарні. Згодом чоловіка для продовження лікування перевезли до Києва, в інститут імені Шалімова. На жаль, у нас поки що немає всіх необхідних можливостей для проведення лабораторних досліджень (обладнання є, відсутні реактиви). Справа в тому, що після операції такі пацієнти потребують постійних аналізів для коректного підбору препаратів імуносупресивної терапії (щоб донорський орган не був відторгнутий організмом реципієнта, – прим. ред. ). У столиці для цього є все необхідне. Тож коли стало можливо, пацієнта перевезли.
Процес одужання після такої операції надзвичайно складний, від нього залежить подальше життя людини. Хочу наголосити: трансплантація – це не лише оперативне втручання. Потрібна велика підготовка, діагностика і суттєва робота, щоб виходити людину, підібрати їй правильну імуносупресивну, гормональну терапії (аби попередити відторгнення). А також подальший супровід такого пацієнта впродовж життя. Бо він постійно отримуватиме медикаментозну терапію.
– Перша операція з трансплантації серця відбулася в Рівному наприкінці грудня 2020 року. Розкажіть, які перспективи цього напряму хірургії в нашому місті.
– Із 1 січня 2021 року створено відділення трансплантації та планової хірургії, маємо відповідну ліцензію. Ми увійшли до п’ятірки лікарень України, де проводять трансплантації. Подібні заклади є у Львові, Ковелі, Києві та Запоріжжі. Ми давно і активно до цього готувалися. Адже, щоб отримати ліцензію, потрібно мати кваліфікований персонал, технічне забезпечення, умови у відділенні, операційні і так далі. Купуємо нове обладнання. Нині в нашій лікарні працює двоє фахівців, які мають спеціалізацію з трансплантології. Ще двоє – лікарі-транспланткоординатори. Це вже інша спеціальність. Такий фахівець проводить підбір реципієнтів, формує базу даних. Тобто відповідає за підготовку трансплантацій. Для цього потрібно багато обстежень, тож необхідна лабораторія із обладнанням та реактивами для цих досліджень. Вкрай важливе питання кровосумісності донора та реципієнта, щоб не було відторгнення.
| Читайте також: |
Давно маємо угоду з інститутом трансплантології імені Шалімова. Наші хірурги і анестезіологи їздять туди навчатися. І цей процес постійний. Не можна отримати спеціалізацію і зупинитися. Адже наука на місці не стоїть, постійно з’являються нові методики, підходи, медпрепарати. Тож фахівці мають бути в курсі всього нового, тому навчаються і вдосконалюються постійно, відвідують спеціалізовані курси та наукові конференції. Так само, як і ті спеціалісти, в яких ми вчимося. Прагнемо бути кращими. І це не просто наш намір, а наш імідж, мрія і щоденна робота. Інакше ми б не увійшли в п’ятірку міст, де проводять такі операції.
Нині готові проводити пересадки й інших органів. Ось і 13 травня, коли відбулася друга трансплантація, могли пересадити нирку. Однак, в нашій області не знайшли реципієнта, який би підійшов за всіма показниками. Тому віддали орган людині з іншої області.
– Що, на вашу думку, найскладніше у таких операціях?
– Не можна сказати, що є якийсь складніший чи простіший етап. Усі частини цієї процедури вимагають фаховості та великої відповідальності. На будь-якому етапі, коли здається «просто», можуть виникнути ускладнення. Надзвичайно непроста частина такої роботи – спілкування з рідними потенційного донора. Багато людей відмовляються від можливості пожертвувати органи близької людини для порятунку інших. Це робота транспланткоординатора. Долучаються і священник, і адміністрація лікарні. Сподіваюся, що люди з часом зрозуміють, що таке рішення – це дуже благородний і милосердний крок. Найголовніше – ви даєте шанс на життя іншій людині. Деколи і не одній.
Спілкувалася Наталія НИРКОВА