Перший переклад роману Уласа Самчука про Голодомор «Марія» англійською мовою, здійснений канадською українкою Стефанією Пауш у 1954 році, ніде не був надрукований. Нині машинописний варіант знаходиться у відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Тараса Шевченка у Києві. А рівненська письменниця, лауреатка літературної премії імені Уласа Самчука, народна майстриня Олена Медведєва скористалася цим текстом і вперше «видала» уривок із нього.
Олена Медведєва вишила його на 16 сторінках у книжці розміром 24х14 см. Тверда обкладинка фоліанту обтягнута натуральним сіро-білим полотном. З такого ж матеріалу виготовлені й сторінки, де симетрично вміщена й аналогічна оригінальна частина українською мовою.
Вишила Олена Медведєва і два примірники цього ж формату з кількома розділами роману українською. Таким чином вона вперше випустила з-під своєї голки вишиваний «тираж» – із трьох примірників «Марії».
Для них використала нитки DMC французького виробництва діаметром один міліметр, всі букви – великі, їх висота – п’ять міліметрів. Вони мають форму особливої гарнітури, розробленої та запатентованої мисткинею.
Палітурні роботи виконав її син Андрій.
Улас Самчук мріяв, щоб його «Марію» – перший в світовій літературі епічний художній твір про Голодомор – читав англомовний світ. Несподівано у лютому 1949 року він отримав повідомлення від української літераторки з Канади Стефанії Пауш. Вона ніби відчувала наміри письменника і запропонувала перекласти «Марію».
Автор надіслав їй перше видання твору, що вийшло у Львові у 1934 році, і рекомендував перекладати тільки початок. Далі побіцяв надати друге, доповнене. Ним було рівненське. Воно побачило світ у вересні 1941 року у видавництві «Волинь», яке випускало й газету з однойменною назвою, де редактором був Улас Самчук.
Обоє вони плідно співпрацюють, про що свідчить лист до Стефанії Пауш від 5 листопада 1949 року. Тут він дає тлумачення деяких українських діалектизмів, вжитих у «Марії», просить назви розділів залишити такими, як у другому виданні: «Книга про народження Марії», «Книга днів Марії», «Книга про хліб». Була ще в нього ідея назвати «Марію» по-іншому, однак згодом відмовився від цього.
Стефанія Пауш закінчила перекладати навесні 1954 року. Вона в листі до Уласа Самчука ділиться своїм успіхом: «Я читала уривки з неї («Марії» – авт.) нашій славній групі едмонтонських авторів і вони були надзвичайно зацікавлені і захоплені тим, що чули».
Улас Самчук повідомив у відповідь, що в той момент, коли йому принесли пакунок із текстом «Марії», він приймав гостей, і «всі дуже були втішені перекладом. Ті, що знають краще по-англійськи, одразу взялися читати і всі одноголосно хвалили переклад…».
«Марію» англійською автор подав у видавництво «Макмілан», але в ньому книжка так і не вийшла. Не пощастило і в інших…
А Олена Медведєва, застосувавши власну – єдину у світі – методику ниткографії вишитого художнього слова, по-своєму виконала заповітне бажання Уласа Самчука. Цей мистецький шедевр вона відправить в Торонто – для української громади.
Автор побачив би – не відвів би очей…
Віктор МАЗАНИЙ, лауреат Літературної премії імені Уласа Самчука, заслужений журналіст України
Фото автора