Володимир Шолудько живе і працює в Києві. Але найріднішою для нього стороною є село Здовбиця, де народився. А також і Рівне, звідки почав свій творчий шлях, навчаючись у художній школі.
У царині мистецтва наш земляк досяг великих успіхів. Він – заслужений діяч мистецтв України, народний художник України, член Національної спілки художників України. Нині обіймає посаду професора скульптури й малюнка в столичній Академії керівних кадрів культури та мистецтв.
Колектив цього навчального закладу висунув Володимира Шолудька на Шевченківську премію.
Нагороджений орденом Святого Володимира III ступеня за створення скульптурної композиції Святителю Димитрію Ростовському. Автор понад 20 пам’ятників і пам’ятних знаків в Україні та за кордоном. Митець створював пам’ятники Климові Савуру, Симону Петлюрі, Уласові Самчуку, Марії Рівненській (Несвицький), які стали окрасою нашого міста.
Портрет виконаний краще, ніж на фотографії
На початку 2000-х років Володимирові Шолудьку запропонували зробити скульптурну композицію першому командирові УПА на Волині Климові Савуру. Він охоче взявся за цю роботу. Ініціатором спорудження пам’ятника був народний депутат Василь Червоній. Місцем його розташування обрали перетин вулиць Соборна – Пушкіна (тепер Героїв поліції), поруч із будівлею колишньої в’язниці.
«Я прочитав багато документів, переглянув велику кількість фотознімків, пов’язаних із командиром УПА, – говорить пан Володимир. – Розробив п’ять ескізів, один із них затвердили. Постамент робили в Коростишеві на Житомирщині, я надав їм робочі креслення, спостерігав, як обпилювали камінь, як готували до встановлення. А бюст робив у себе в майстерні на території Києво-Печерської лаври.
Для уточнення портрета запросили колишню зв’язкову Клима Савура. Вона підійшла до мене з Василем Червонієм і сказала: «Психологічний портрет виконаний краще, ніж на фотографії. Дуже впізнаваний».
Черговою творчою роботою в Рівному стало спорудження пам`ятника Симону Петлюрі. Його замовником також був Василь Червоній.
Володимир Шолудько пригадує: «Тоді в мене була книга, польська, як я пам’ятаю. Вона була дуже детальна, з фотографіями. Мені потрібно було зрозуміти Петлюру як державного діяча, вивчити його історію. Він був військовим, державотворцем – це образ, який непросто ліпити. Треба було надати бюсту відповідну форму. Треба, щоб портрет був упізнаваним, щоб люди розуміли, що це – головний отаман війська Української Народної Республіки. Я зробив його таким: меч, встромлений у землю, тому що Симон Петлюра – воїн».
Кожна наступна робота повинна бути кращою
«Коли ти досягаєш певного рівня, то наступна твоя робота повинна бути ще кращою, – продовжує скульптор. – Моїм масштабним проєктом у Рівному став пам’ятник Уласові Самчуку. Ініціаторами увіковічнення імені видатного українського письменника, засновника і редактора рівненської газети «Волинь» стали Рівненська обласна організація Національної спілки письменників України, редакція часопису «Волинь» та обласна організація Української народної партії. Я зробив його ескіз, який виставляв на всеукраїнських виставках. Скульптуру ліпили в ливарному цеху Здолбунівського заводу нестандартного обладнання, де директором був Володимир Довгалюк. Якось сюди навідалися Василь Червоній і письменник Євген Шморгун. Пан Євген звернувся до мене з реплікою: «Пам’ятник Тараса Шевченка дуже довго ліпили в гіпсі, а ось Уласа Самчука – протягом місяця!». З усмішкою відповів: «Бо тут ліплять професіонали. А там ліпили керамісти!».
Бюст Самчука розділили на частини і завезли відливати в бронзі в Київ. Ливарники за роботу виставили високу ціну. Тому я опинився тоді крайнім, між двома вогнями – замовником пам’ятника та ливарниками. Зрештою, частину робіт взялися виконати майстри зі Львова.
Під час цієї монументальної роботи мене звинуватили в тому, що зробив пам’ятник завеликий. Я ж доводив, що велика споруда прив’язується до середовища. Врешті-решт столична комісія у складі семи осіб затвердила мій проєкт у величину споруди. Її представники зафіксували в протоколі, що скульптура гармонійно вписується в середовище, має бути саме такий масштаб.
Додам, що у спорудження цього пам’ятника великий внесок зробили архітектори Микола Пасічник, Віктор Ковальчук і Тетяна Мельничук».
Скульптура постала на перехресті двох редакцій: самчуковської «Волині» та «Волині» часів Незалежності. Її відкриття відбулося 20 лютого 2005 року – до 100-річчя від дня народження письменника.
«Нехай буде в нашому місті Маруся!»
Про історію створення пам’ятника Марії Рівненській (Несвицькій) можна писати книги. Вивченням цієї історичної постаті захопився головний архітектор міста Микола Пасічник. «Мене не полишала думка, коли появилося місто Рівне, – говорить Микола Петрович. – Згідно з архівними даними це було маленьке поселення, а тут враз стало містом, отримавши в польського короля Магдебурзьке право. За часів правління княгині місто отримало привілей на проведення ярмарків, почало активно розбудовуватися. Саме вона збудувала першу християнську церкву, де повсюдно тоді домінував католицизм.
Звернувся до міського голови Віктора Чайки: «Ми повинні мати своє коріння. У нас є засновниця міста, треба їй встановити пам’ятник!». Віктор Анатолійович не відразу дав згоду. Але врешті-решт «здався»: «Нехай буде в нашому місті Маруся!».
Я запропонував міському голові запросити до цього проєкту скульптора Володимира Шолудька. Тоді пан Володимир був фізичною особою-підприємцем. Через це в керівництва міста виникли сумніви, чи можна з ним вести фінансові розрахунки. Але все склалося якнайкраще».
Володимир Шолудько детально вивчив документи цієї видатної історичної постаті в Рівненському краєзнавчому музеї, в державному історико-культурному заповіднику міста Дубно, де директором тоді був Петро Смолін.
Фото Марії Несвицької не було
Саме з історичних довідників формував композицію пам’ятника. Фото Марії Несвицької не було. Але була гравюра княгині Радзивилівської. При відкритті Петром Смоліним надгробника цієї історичної особи її вбрання виявилося нетлінним! Музейні працівники надали панові Володимиру знімки одягу. І це дуже допомогло йому в роботі.
«Над пам’ятником Марії Рівненській (Несвицькій) ми працювали від світанку до пізнього вечора, – продовжує Володимир Шолудько. – Кожного тижня я приходив на планерку в міську раду. Віктор Чайка мене щоразу запитував: «А що нам скаже наш шановний скульптор?». Відповідав: «Робота рухається за планом. Потрібне тільки регулярне фінансування». «Гроші будуть!», – твердо говорив Віктор Анатолійович. І відразу давав доручення фінансовому відділу.
Якось міський голова разом зі своєю командою приїхав на будівельний майданчик. Усі в білих сорочках. Ми теж були всі в білому – запилені мармуром. Як мірошники в млині! Віктор Чайка підкликав мене до себе, запитав, чи встигнемо до визначеного терміну встановити пам’ятник. Я запевнив: «Встигнемо!». І на його обличчі з’явилася легенька усмішка: «Ну що ж, не будемо вам заважати!». Це означало, що ходом робіт він був задоволений. Взагалі, я рідко бачив, щоб міський голова усміхався.
Ми ліпили гіпсову модель пам’ятника в ТОВ «Верстатник», що в мікрорайоні «Північний», яким тоді керував Олександр Кухар. Він створив нам комфортні умови для роботи.
Обличчя княгині скульптор ліпив із сучасниць – волинських красунь
Мені дуже допоміг мій друг Віктор Фрунзей. Він, зокрема, формував спинку крісла у вигляді крил. До речі, Микола Пасічник переконував мене зробити «Марусю» у повен зріст. Але я відхилив його пропозицію: «Вона має сидіти на троні!».
Ми застосували всі технічні прийоми, щоб якнайкраще створити образ княгині. За свідченнями експертів, багатьох рівнян нам це вдалося. Так, народний архітектор України Ігор Шпара зазначив: «Творці скульптури заслуговують на високу оцінку. Вона гарно вписалася в навколишнє середовище».
Княгиню увічнили в білому мармурі вагою до 6 тонн на оновленій вулиці Соборній.
Весь проєкт, включно з підземним містом, реалізувала фірма «Рівнеінвестпроєкт» на чолі з її керівником Мирославом Чабаком.
За проєкт забудови комплексу вулиці Соборної – від залу камерної та органної музики до Театральної площі, включаючи три будинки, сквер, пам’ятник Марії Рівненській, урбаністичне містечко – Віктор Чайка, Володимир Шолудько, Микола Пасічник, Мирослав Чабак і когорта будівельників були висунуті на Державну премію в галузі архітектури.
В обласному центрі постане пам’ятник Оскарові Сосновському
Володимир Шолудько поділився своїми планами на майбутнє. Він продовжує працювати в тандемі з архітектором Миколою Пасічником. Їхня спільна праця присвячена видатному скульптору Оскарові Сосновському. На початку вулиці Сосновського буде встановлено на його честь пам’ятний знак. А згодом на подвір’ї краєзнавчого музею, перед головним входом планується відкрити величний пам’ятник.
Василь ЗАКРЕВСЬКИЙ
- У Костопільській лікарні на Рівненщині – два нових відділення
У Костопільській БЛІЛ відтепер приймають пацієнтів у неврологічному відділенні, що розраховане на 40 ліжок. Терапевтичне було завжди переповнене, тож потреба в окремому неврологічному постала гостро. Його відновили після років простою. Провели косметичний ремонт, замінили стару сантехніку, поставили нові ліжка. А…