У напруженій тиші прикордонної траси з’являються проблискові маячки. Гурт селян стрімко зупиняється на узбіччі — час спливає на секунди. Вони сплітають прапори, машуть руко під вікнами швидких. Так починається обмін полоненими ― і неофіційний ритуал щирості у прикордонних селах. Саме тут, від кордону до обласного центру, мешканці перші бачать повернення наших.
За матеріалом «Главком»
Скільки стоятимеш — неважливо
У селі Калиничі (назва змінена) жінки — Валентина, Людмила, Ірина — виходять на трасу зранку. «Якщо автобуси виїхали туди — чекайте наших назад», — каже одна з них. Сигнал іде ланцюжком через «сільське радіо»: від працівників автозаправок до продавців у крамницях біля дороги.
Часом доводиться стояти шість годин — зимою, холодом, вітром, але ніхто не нарікає. «Їм же три роки чекати, то що той один день?» — резюмують селянки.
Селяни з “внутрішньої мережі”
Спочатку надходить новина з найближчого до КПП села — там, де обмін стартує. Далі мобілізується вся мережа — телефонні дзвінки й групи. У Вороничах 86‑річна Юлія Дмитрівна щодня дзвонить: «Поїхали автобуси ― готуємось!» — і разом із сусідами виходить на трасу. «Між іншим, це вона — наша розвідниця», — сміються земляки.
Спільна радість у Редьках
У селі Редьки (назва змінена) — третій день поспіль: автівки, велосипеди, мотоцикли виїхали до місця зустрічі. Частина села чекає в густу групу під плакатами та прапорами з підписами батальйонів і волонтерських тероборони. Тут спільнота, волонтери‑школярі з гуртка «Гараж», бібліотекарка й місцеві — усі в очікуванні мить єднання.
1500 посилок військовополоненим
Анна Дубовик зауважує: «Ми три роки бачили один одного лише на похоронах. А тепер — надія і сльози радості». Це обійшлося без офіційної влади — лише дружнє ставлення: «Сільрада лише просила розосереджуватись вздовж дороги».
Сльози вдячності у відповідь
З автобуса лунають слова: «Молодці! Дуже приємно!» Одні плачуть від браслетів, які сплели діти, інші — від побачених селян. «Плакали двічі: перший — коли зав’язали жовто‑блакитний браслет, другий — коли бачили людей вздовж дороги», — розповідають звільнені.
Дев’ять місяців полону: історія повернення «Тихого»
Супроводжуючі зазначають: для багатьох обмін все ще здається нереальним — але саме такі хвилини повертають відчуття дому і довіри: «Вони помічають кожен листочок, пташку. Це їхні перші глибокі враження».
Цей простий, але потужний жест — вихід людей на трасу — перетворюється на символ єдності і підтримки. Обмін 1000 на 1000 став потужним викликом не лише для влади, а й для кожного українця. І прикордонні села стояли перші — трималися, молилися й зустрічали нових героїв. Адже це не просто акція ― це народна традиція любові, яка давала віру та силу, поки вони були в полоні.
Сьогоднішня зустріч – не лише слова, це плече підтримки, щире серце й коло надії для кожного, хто повернувся додому.
репортаж Ольги Худецької, 7 червня 2025 року
Читайте також: 9 червня у Рівному поховають полеглого захисника
- Чому тріскаються помідори та як цьому запобігти
Тріщини на помідорах псують їхній вигляд, прискорюють псування та роблять плоди непридатними для консервування. Через тріщини всередину потрапляють мікроби, що може призвести до втрати врожаю.