Через три місяці очікування повертається додому наш Герой Олександр Пінчук, аби знайти вічний спокій…
Олександр Пінчук народився 28 вересня 1980 року у селі Мельниця на Сарненщині. Все життя займався ремонтними роботами, працював у різних містах України та закордоном.
“Разом ми сім років, спільних дітей не маємо. У Саши в попередніх стосунках були діти — донька та син. Іще один хлопчик, на жаль, помер від раку” — розповідає дружина Героя Наталія.
“Він служив строкову службу в армії, півтора року був у зоні проведення антитерористичної операції на самому її початку, у 2014. Тому, коли розпочалось повномасштабне вторгнення та його викликали, Саша не вагався. Він знав, що треба йти захищати Україну. Казав, що інакше просто не зможе” — каже Наталія.
Олександр розпочав службу у квітні 2022 року, проте служив у новому для себе колективі, адже бригаду, з якою разом пройшов АТО, розформували. Та й події навколо кардинально відрізнялися від 2014 року. Досвідчений воїн відверто говорив дружині, що то була не війна, а це — справжня.
“Він служив під Бахмутом. Були під страшенними обстрілами, навіть поговорити не можна було спокійно, постійні вибухи було чути. Хлопці наче відчували, що не повернуться. Але Саша завжди говорив, щоб не переживала, що він шустрий і обов’язково виживе” — розповідає дружина.
Аби опанувати нове озброєння, Олександр навчався у Британії.
“Саша був у машині — командир гармати. Він переконував, що це значно безпечніше, адже це броня, захист. Казав, що страшне тільки пряме попадання. І, на жаль, саме так і сталося… Він був таким енергійним, активним, ми б ніколи не могли подумати, що Саша загине” — продовжує Наталія.
42-річний сержант Олександр Пінчук загинув 31 серпня 2023 року на Запоріжжі. Рідні чекали підтвердження експертизи ДНК понад три місяці, аби достойно поховати захисника.
Прощання із Героєм відбудеться завтра, 8 грудня, о 10.00 на майдані Незалежності у Рівному. Поховають його на кладовищі “Нове”…
Джерело: Рівненська міська рада
Читайте також: До Здолбунівської громади знову надійшла гірка звістка про непоправну втрату