За 9 років війни українська армія показала себе як найміцніша духом армія. Ця сила духу стоїть, зокрема, і на нашій вірі. Капелани — це ті люди, які вселяють в душі наших воїнів надію й любов. Віру в Бога, а також віру в нашу спільну перемогу — Служба військового капеланства ЗСУ.
Починаючи з 2014 року капелани виконують свою важливу місію разом з нашими захисниками на передньому краї. Втім, з початком широкомасштабного вторгнення, питання підготовки саме військового капелана, який би був частиною підрозділу, мав військове звання та носив однострій, постало гостро. Тож нещодавно у столиці відбувся перший випуск військових капеланів, які завершили шеститижневі курси підвищення кваліфікації з питань військового капеланства у Збройних Силах України. Ця, по суті, історична подія викликала жваву дискусію та багато запитань у суспільстві. Хто такі військові капелани і яка їхня роль у війську? Як відбувається направлення капелана до підрозділу з огляду на мультиконфесійність особового складу? Як взагалі священник може носити однострій? Як відбувається підготовка військового капелана?
Щоб детальніше розібратися в цій темі та дати відповідь на запитання, які хвилюють суспільство, спеціальна кореспондентка АрміяInform запросила на інтерв’ю представників Служби військового капеланства ЗСУ Апарату Головнокомандувача ЗСУ на чолі з начальником служби полковником Олексієм Терещуком. Разом з ним у бесіді взяли участь начальник відділу організації підготовки військових капеланів та взаємодії з релігійними організаціями полковник Віталій Скрибець, головний спеціаліст відділу підготови військових капеланів та взаємодії з релігійними організаціями молодший лейтенант капеланської служби Ростислав Височан та капелан Леонтій Никитенко.
Протягом року ми плануємо запустити ще 3 курси підготовки для військових капеланів
—Наприкінці 2021 року набрав чинності Закон України «Про Службу військового капеланства», який унормував капеланську діяльність. Розкажіть більш докладно про програму підготовки військового капелана.
Віталій Скрибець:
— Військовим капеланом може бути громадянин України, який є священнослужителем зареєстрованої в Україні релігійної організації та отримав від керівного центру (управління) відповідної релігійної організації мандат на право здійснення військової капеланської діяльності.
Коли ми готували програму підготовки військових капеланів, чітко розуміли хто ці люди. Насамперед ми орієнтувалися на тих людей, які вперше заходили до війська. Тобто фактично це цивільні люди, яким ми мали дати за короткий термін підготовки певні навички. Важливо розуміти, що вони заходять на ці курси вже офіцерами. Тобто вони отримують мандат на здійснення військової капеланської діяльності та отримують відношення у командира військової частини, де планують проходити військову службу. Після цього призначаються на посаду, і вже з частини відряджаються на ці курси. Навчання триває 6 тижнів, бо це мінімальний термін, за який людину можна навчити основам військової справи. Сама програма розрахована на 3 блоки:
1-й блок — загальний, де передбачені такі дисципліни, як міжнародне гуманітарне право, військове лідерство, основи військової організації тощо;
2-й блок — суто військовий. Тобто туди включені загальні військові дисципліни;
3-й блок — фаховий, на якому капеланів навчають міжконфесійному служінню, зокрема, як працювати в духовних центрах та як саме вони здійснюватимуть свою військову капеланську діяльність, з точки зору військової організації. Адже ті служіння, які вони проводили в церквах та громадах до війська — це дещо інше.
Нині ми вже маємо перших 30 військових капеланів, які успішно пройшли цю програму та несуть служіння у своїх підрозділах.
Протягом року ми плануємо запустити ще три таких курси. Ця програма не буде сталою через свою унікальність, як за змістом так, і за формою. Ми плануємо робити опитування серед капеланів, які вже завершили ці курси, і відповідно отримуватимемо фідбек, який дозволить нам вдосконалюватися.
—Відомо, що нині в лавах ЗСУ на посаді капелана проходять службу представники різних конфесій. Як саме їх розподіляють по частинах, адже особовий склад здебільшого є мультиконфесійним?
Олексій Терещук:
— Є статистика щодо Збройних Сил України. Найбільша кількість капеланів відповідно до опитування належить до Православної церкви України. Друге місце у нас посідає Українська греко-католицька церква, і далі решта релігійних організацій. Водночас, незважаючи на опитування, існує потреба особового складу, і відповідно все залежить від ситуації, яка є в даній військовій частині. Тобто відбувається опитування, визначається потреба, і відповідно до запиту особового складу призначається військовий капелан саме тієї чи іншої конфесії. Є в нас декілька підрозділів, які сформовані суто з мусульман, туди ми відібрали двох імамів, які там нестимуть капеланську службу.
— Чи є нині у війську жінки на посаді військових капеланів?
Олексій Терещук:
— Так, на штатні посади військових капеланів призначено вже дві жінки. Ще одна призначена на посаду офіцера служби військового капеланства в оперативне командування «Південь». Тобто наразі в нас три жінки-капелани у війську.
Якщо Бог існує, він носить форму ЗСУ
— Чи спілкуються капелани з місцевим населенням під час ротації особового складу до району проведення бойових дій?
Олексій Терещук:
— Коли підрозділ заходить до району виконання бойового завдання, для командира, як показала практика, дуже важливим є розуміння релігійної обстановки в районі виконання бойових завдань та серед свого особового складу. І в цьому полягає робота військового капелана. Наприклад, у 2014 році були випадки, коли наші бригади на вулиці зупиняли цивільні, під проводом московського патріархату. Тоді ми ще були до такого не готові і не розуміли важливості моніторингу ситуації на місцях.
— З початку широкомасштабного вторгнення колосально зросла потреба в духовній підтримці українського воїна. На вашу думку, чи змінилося ставлення суспільства та особового складу до капеланів?
Олексій Терещук:
— Я вважаю, що розвиток капеланської служби говорить про те, що потреба суспільства, а точніше військових, зростає. Хоча вона була і в 2014 році, коли тільки започатковувався формат співпраці між церквою і ЗСУ. Взагалі, чим більшою є загроза для людини, тим більше вона потребує духовної підтримки. Військовому потрібно не лише мати впевненість у своєму товариші чи зброї, але й необхідно розуміти, що його оберігає Бог, власне тому й звертаються до капеланів. Коли на ВОПі присутній військовий капелан, то військовослужбовці більш впевнені, навіть маючи на собі засоби найсучаснішого захисту, вони відчувають присутність Бога у своєму строю. Фраза та зображення, які колись були популярними: «Якщо Бог існує, він носить форму ЗСУ», якнайкраще це уособлює (цей вже для більшості українців крилатий вираз створила діджитал-агенція МОКО. — Ред.).
Невіруючих людей немає: одні — вірять, що Бог є, а інші — що його немає
— Є таке твердження, яке вже встигло стати крилатим стосовно того, що на війні немає атеїстів. Чи згодні ви з цим? І чи стикалися, можливо, з випадками, коли людина змінювала свої погляди під час бойових дій?
Отець Леонтій:
— Ця фраза досить гарна і справді крилата, але я бачив атеїстів, які такими й залишаються. Є люди з певними переконаннями, і під час бойових дій їх не змінюють. Велика кількість людей не те, щоби кардинально змінюють свої переконання…це зазвичай люди віруючі, але їх не можна назвати релігійними, бо вони не практикували. Взагалі, я вважаю, що невіруючих людей немає. Одні вірять, що Бог є, а інші вірять в те, що його немає. Але коли людина потрапляє у складні умови, де є гостра загроза померти, вона починає ставати філософські питання про сенс буття, і через це люди змінюються. Я помічав таку тенденцію, що коли були гострі фази бойових дій у 2014 році, то й потреба в капеланах була більшою, ніж наприклад у 2019 чи 2020 році. Коли я приїздив до підрозділу, то до мене виходили цілими взводами. Була потреба причаститися, сповідатися. З початком широкомасштабного вторгнення цей запит значно зріс.
Ростислав Височан:
— Доповню. Колись Еріх Марія Ремарк висловлював свій досвід, як учасник бойових дій, і казав: «Війни розпочинаються і закінчуються, а військова служба залишається». Тому наша роль, власне, передбачає підсилення цього військовослужбовця, який в умовах підвищеного стресу виконує свої специфічні завдання. Як навчитися боротися із цим стресом? Необхідно віднайти в собі цей внутрішній ресурс та потенціал, знайти сенс в тому, що ти робиш, і пізніше після завершення свого служіння — залишитися людиною. Ось це все вводить нас у сферу духовно-релігійних потреб, і цим займається військовий капелан, в цьому його важливе завдання. Тому немає значення чи віруюча людина, чи ні, але невід’ємною складовою її особи є саме ці духовно-релігійні потреби. Просто вони можуть бути дуже різними.
На «передку» — молитва завжди щиріша
— Наскільки потужною є сила молитви для військовослужбовця, який перебуває на передньому краї фронту?
Отець Леонтій:
— Скажу із власного досвіду: На «передку» — молитва щиріша, і згадуєш навіть ті речі, які, здавалося, забув. Молитва — це відповідний внутрішній стан, і працює вона як допоміжний засіб… хтось її використовує підсвідомо, не розуміючи навіть, як це правильно робити. І для цього і є капелан, щоби навчити молитися. Тобто це не про завчання тексту, а про те, щоби навчити це робити правильно, показати, що це діє, і запропонувати спробувати. У складних станах, коли в тебе все бурлить, розривають думки та емоції — молитва заспокоює. Тоді думки просвітлюються, і ти розумієш, як діяти. Військові часто розповідають, що в стресових ситуаціях, згадують молитви, які чули десь у глибокому дитинстві. Коли ти навчаєш військових молитися один за одного — це дуже гуртує колектив. З’являється певний невидимий зв’язок. Суспільство повинно бачити, наскільки в нас армія високого рівня. Йдеться про рівень духу. Тому що жертвувати собою — до цього треба дозріти, і бути готовим.
Ростислав Височан:
— У мене був випадок, що в момент певної критичної ситуації до мене підійшов військовий психолог, і каже: «застосуйте один із тих ваших психологічних методів». Я не зрозумів, про що йдеться, і перепитав. Виявилося, що він просив помолитися Богу. Тобто це працює навіть як метод відволікання від певного стану, заспокоїтися, знайти внутрішній мир. Фактично молитва може виконувати цю функцію, але для віруючої людини, молитва — це є прямий зв’язок із творцем, з тим, у кого ти віруєш, і це дає можливість відкрити цей внутрішній духовний потенціал, який одночасно потрібен в умовах бойових дій. Там, де зупиняється розум і включається віра, — людина йде далі, тобто власне момент смерті чи момент усвідомлення того, що ти можеш померти — це момент, коли потрібно зробити стрибок у невідоме. І коли ти віруюча людина — ти робиш цей стрибок. Тоді з’являється сенс у тому, щоби віддати життя. І це є найвищий вираз вищої любові — віддати себе заради інших.
— Деколи в житті трапляються такі речі, які, здавалося, неможливо пояснити розумом чи логікою. Дехто їх називає дивами… Чи траплялися такі випадки у вашому житті?
Олексій Терещук:
— Буквально нещодавно трапився випадок, коли військовослужбовець показував свій бліндаж, куди прилетів снаряд і не розірвався. І при цьому він сказав, що це відбулося завдяки тому, що вдома за нього моляться. Тобто військовослужбовець у всьому обладнанні, на передку вже розуміє, чому сталося це диво. Це говорить про рівень духовності нашого війська, оскільки вони розуміють, що, окрім засобів захисту, є ще й духовний захист.
Ростислав Височан:
— Прикладів дуже багато, і колись, я думаю, що ми писатимемо книгу про всі ці дива, коли важко щось пояснити. До прикладу, 2014 рік, вересень, Луганська область, штаб сектору. Там був військовий намет, а поруч капличка, і біля неї хрест. Під час ворожого масованого обстрілу було зруйновано майже весь табір, а хрест залишився стояти. Зараз він перебуває у Львівському гарнізонному храмі і є символом того Божого дива, яке може трапитися на війні.
— З початку широкомасштабного вторгнення кількість капеланів у війську зросла. Чому священники зважилися так кардинально змінити свою службу?
Олексій Терещук:
— З початком широкомасштабного вторгнення ми бачили, як на боротьбу з ворогом мобілізувався увесь наш народ, так само мобілізувалися і релігійне середовище — священники, пастори. На момент початку широкомасштабного вторгнення в ЗСУ було більш ніж 100 капеланів, але всі вони були у статусі цивільних осіб. Наразі ми маємо докорінно іншу картину. Вже за стандартами НАТО — наші капелани є офіцерами. Рік тому всі включилися в боротьбу. Хто на штатній посаді, хто як звичайний священник на волонтерських засадах, який приїхав підтримати свій підрозділ, свою бригаду, яка розташована біля його парафії. Тому можна сказати, що саме тоді була своя капеланська армія.
Військових капеланів навчатимуть у США, Британії та Південній Кореї
— Чи відбувається навчання українських військових капеланів за кордоном? Якщо так, то які нині існують програми обміну досвідом з міжнародними партнерами?
Олексій Терещук:
— Ми активно співпрацюємо з країнами-учасницями НАТО, насамперед це США. Вже є конкретні домовленості стосовно підготовки 25 українських військових капеланів саме капеланською службою США. Їх готуватимуть упродовж двох тижнів на полігоні, де зазвичай тренують наших військовослужбовців. Нам надзвичайно цікавий їхній досвід та програма підготовки, адже капеланська служба в США існує понад 200 років. Тобто вони мають шалений досвід, який ми маємо врахувати. Крім того, нещодавно ми мали зустріч з британськими партнерами стосовно програми Orbital, де вирішили, що будемо запускати підготовку капеланів на постійній основі. Як наші звичайні військовослужбовці тренуються в Британії, так само туди будуть приїздити і капелани. Вже після цього ми матимемо певне бачення, куди нам рухатися і як надалі розвивати нашу підготовку. Крім того, у Румунії нещодавно відбулася 34-та конференція начальників служб, і на ній була налагоджена співпраця між капеланськими службами найбільш розвинених країн. Для нас дуже важливим було ознайомитися з досвідом підготовки Південної Кореї, бо там також дуже потужна капеланська служба, яка за релігійним форматом щодо розподілу конфесійної належності схожа на нашу. Тобто там є одна домінуюча релігійна організація і решта. Також прогнозую, що десь у червні нас запросять туди на підготовку.
— Ми країна, що перебуває у стані війни і, окрім навчання наших військових капеланів, міжнародним партнерам, певно, цікавий наш досвід?
Олексій Терещук:
— Так, звісно. Окрім підготовки, капеланську службу США і Великої Британії дуже цікавить наш досвід, як країни, що захищає свій суверенітет на полі бою. Зараз така ситуація, що до нас не приїздять закордонні колеги для обміну досвідом. Проте я хочу сказати, що саме на цій конференції в Румунії я висловив чіткий меседж — як тільки ми перемагаємо, то міжнародна конференція військового капеланства має відбутися в Україні, і головний капелан США, двозірковий генерал, прийняв нашу пропозицію. Вважаю, що це буде досить масштабна подія в житті військового капеланства.
— На вашу думку, чи відчувають іноземці, що Україна захищає не лише власну суверенність, але і світовий порядок у всьому світі?
— Абсолютно! На конференції в Румунії ми відчули величезну повагу до нашого війська. Повагу до простого солдата, до капелана, до Головнокомандувача ЗСУ, до всього українського народу. Тому що ми показуємо, що навіть з таким ворогом, як росія, українці, можуть ефективно боротися. Там я чітко відчув духовну підтримку. Також на заході були представники румунського уряду, які мали чітку позицію підтримки і все називали своїми іменами. Я думаю, що за цей рік у багатьох державах світу відкрилися очі на те, хто є хто, усі маски — скинуті, тому світова спільнота на нашому боці.
Читайте також: Із 130 повернених із полону українців, шестеро – уродженці Рівненщини