Платформа пам’яті «Меморіал» прагне зібрати імена та історії життів усіх Захисників та Захисниць України та кожну цивільну жертву війни Росії проти України.
Руслан Гуля і Данило Гуля
Військовослужбовець Данило Гуля, позивний «Кадет», загинув 10 березня 2022 року під час виконання бойового завдання під Волновахою на Донеччині. Вночі ворог почав прориватися на позиції українських захисників танками. Данило вирішив залишитися, щоб прикрити відхід побратимів. Загинув після того, як із ручного гранатомета підбив три ворожі танки. Воїну було 20 років. Батька Данила – військовослужбовця Руслана Гулі не стало 15 квітня 2023-го. Він загинув під Бахмутом на Донеччині, виконуючи бойове завдання. Захиснику назавжди 45 років.
Данило Гуля народився у Кривому Розі на Дніпропетровщині. Закінчив там школу №59, а згодом – Центр професійної освіти металургії та машинобудування. Працювати за спеціальністю не хотів, бо мріяв про подорожі. Автостопом об’їздив усю Європу. Прожив рік у чоловічому монастирі в Кривому Розі. Мріяв побувати в Тибеті. Цікавився історією та кінематографом.
У 2020 році Данило повернувся з чергової подорожі і повідомив рідним, що йде служити в ЗСУ. Став бійцем 46-го Окремого штурмового батальйону «Донбас». Обіймав посаду стрільця-снайпера.
«Коли син пішов в армію, мені подзвонив 50-річний майор і сказав: «Я таку людину ще ніколи не зустрічав. Треба в нього ще повчитись». Командир Данила називав його універсальним солдатом. Він розбирався та вмів працювати з будь-якою зброєю. Планував залишитись в армії. Йому це подобалось», – розповіла мама бійця Світлана.
Повномасштабне вторгнення застало Данила на Донеччині. Там він і прийняв свій останній бій. Посмертно бійця нагородили орденом «За мужність».
«Мій син заслуговує звання Героя України, адже врятував свій загін. Та цієї нагороди йому так і не дали. Натомість вручили орден «За мужність». Це було неприємно. Мені грошей не треба, я хотіла, щоб він був Героєм. Мені здається, він був би щасливий», – сказала мама воїна.
Руслан Гуля народився і жив у Кривому Розі на Дніпропетровщині. Працював водієм електровоза на місцевому підприємстві з видобутку руди. До лав ЗСУ вступив у лютому 2021-го – за рік після того, як контракт підписав його син Данило. Чоловік воював на Луганщині в 17-тій Окремій танковій бригаді.
Під час повномасштабного вторгнення Руслан продовжував захищати рідну країну. Воював на Донбасі.
«Востаннє розмовляла з чоловіком перед тим, як він мав їхати в Бахмут. Я його відмовляла, бо ж у нас син загинув на війні і по закону він міг залишити службу. Але Руслан казав: «Як я можу не поїхати? По-перше, мене там чекають. Щодня дзвонять, питають, коли я повернусь. По-друге, дуже багато молодих хлопців є. Хто їх поведе у бій? Вони ще без досвіду, а я знаю все». А коли по телефону спілкувалися напередодні загибелі, то він був дуже радісний. Казав: «Свєтік, я всіх привів живими! Завдання виконали. Навіть немає 300-их». Він дзвонив у вівторок. А в суботу перед Великоднем загинув…», – розповіла дружина Світлана.
Руслана поховали на кладовищі «Візирка» у Кривому Розі поряд із сином Данилом. У нього залишилися мати, дружина й донька.
Читайте також:
- На смерть збила пішохідку вантажівка у Рівному
20 листопада, близько 18 години на спецлінію 102 повідомив 66-річний житель Рівного, що по вулиці Млинівській на дорозі виявив травмовану жінку, однак поруч жодного транспортного засобу не було. Життя 57-річної рівнянки врятувати не вдалося: орієнтовно через 2 години вона…