Олег ВОЛОШИН – лікар-хірург Обласного центру планової хірургії та трансплантології Рівненської обласної клінічної лікарня імені Юрія Семенюка РОР. Та вже майже півтора року він – віч-на-віч з реаліями війни. За всіма законами та сімейними обставинами він міг би зараз спокійно жити й працювати у Рівному. Проте сумління та людські якості не дозволяють йому стояти осторонь біди, яка спіткала нашу Батьківщину.
В Обласній клінічній лікарні Олег Волошин працює з 2005 року, відколи закінчив навчання в Буковинській медичній академії та пройшов інтернатуру з хірургії. Звістка про початок війни, яку розв’язала росія проти України, стала для нього, як і для всіх українців, великим потрясінням.
Лікарі були готові до найгіршого
Обласний центр планової хірургії та трансплантології було оперативно підготовлено до роботи у воєнних умовах і лікарі були готові до найгіршого. Втім, завдяки ЗСУ, ситуація у нашому регіоні залишалася спокійною. А Олег Михайлович прагнув бути корисним саме там, де відбувалися бойові дії. Тож коли йому зателефонували знайомі, які працювали у Благодійному фонді МОАС-Україна https://www.facebook.com/ukmoas і сказали, що їм дуже потрібні «руки», лікар одразу прийняв рішення їхати на допомогу.
– Якби був найменший шанс, я б залишився вдома, – ділиться Олег Волошин. – Адже ніхто не хоче іти на війну, ризикувати життям, помирати. Зрозуміло, що страшно всім. Але підсвідомо мене тягнуло на фронт. Я розумів, що по-іншому не можна. Що я повинен бути там, допомагати. Тож відпросився з роботи, а своїм рідним сказав, що їду лише на місяць. Хоча дружина все зрозуміла. Вона бачила мою рішучість і знала, що не зможе мене втримати, а я свого рішення не зміню. Тому лише попросила берегтися заради трьох наших дітей. Втім, мої діти і їхнє майбутнє – це, власне, чи не найголовніша причина, чому я нині перебуваю тут.
Дуже хочу подякувати за розуміння моїй дружині. За настанови – моїм учителям у професії та по життю, а також за сприяння – директору КП «РОКЛ ім. Ю. Семенюка» РОР Віктору ТКАЧУ та завідувачу Обласного центру планової хірургії та трансплантології Андрію ЖИЛІНСЬКОМУ. Завдяки їм маю можливість працювати тут та допомагати нашим військовим.
З серпня 2022 року Олег Волошин є волонтером БО «БФ МОАС-Україна».
Ця благодійна організація діє в Україні з перших днів повномасштабного вторгнення. Її фахівці займаються евакуацією поранених бійців із зони бойових дій, транспортуванням потерпілих з медичним супроводом до лікарні як в межах району чи області, так і у віддалені регіони України. Зараз у складі МОАС-Україна близько 150 висококваліфікованих лікарів, парамедиків і водіїв, які працюють на 12 локаціях України у регіонах, що найбільше потерпають від російської агресії. За час війни медичні бригади МОАС провели евакуацію понад 36 тисяч тяжкопоранених. Також інструктори БФ МОАС-Україна проводять курси з тактичної медицини «Надання догоспітальної допомоги пораненим у зоні тактичних умов».
– Олег Волошин – чудовий спеціаліст. Ми дуже цінуємо його професійність, самовідданість і готовність до надскладних викликів. Знаю, що він відповідальний і на нього можна розраховувати за будь-яких умов. Дуже вдячний йому за рішучість та вибір бути з нами, – каже операційний директор БФ МОАС-Україна Віталій ЛИФАР.
Олегу Волошину випало працювати на Запорізькому напрямку.
– Ми займаємося евакуацією поранених бійців до стабілізаційного пункту та далі в тил, – розповідає Олег Михайлович. – Працюємо на реанімаційних «швидких», оснащених всім необхідним для підтримки життєвих функцій пацієнтів. Адже перед нами завдання – насамперед забирати найтяжчих поранених. За потреби ми працюємо також разом із військовими медиками на стабілізаційних пунктах, надаючи невідкладну допомогу пораненим, стабілізуючи їхній стан для подальшого транспортування до медичних закладів.
Досвід, який я отримав під час роботи в лікарні, більше стосується цивільної медицини. Та основні навички, принципи невідкладної хірургії є такими ж. При бойових травмах є нюанси, які змушують діяти інакше, використовувати інші алгоритми. Тому в основі допомоги при бойовій травмі лежить Damage control surgery, мета якої – контроль прохідності дихальних шляхів, кровотечі, контамінації, герметизація плевральної порожнини, тимчасове закриття ран та евакуація на наступний рівень надання допомоги. Та всі медики МОАС проходять відповідну підготовку.
Робота у медиків БФ МОАС-Україна нелегка. Адже на них лежить тягар відповідальності за людське життя, за порятунок потерпілих в екстремальних умовах, стан яких часто критичний.
– Звичайно, буває дуже важко, – каже Олег Михайлович. – Бійці мають надтяжкі поранення, тож надання їм медичної допомоги вимагає неабияких зусиль і вмінь. До того ж враження та почуття від побаченого й пережитого переповнюють, загрожуючи зруйнувати і твій психоемоційний стан, вибити з колії… Та в таких випадках я завжди порівнюю себе з тими, хто зараз в окопах, в холоді і багнюці, під кулями. Їм незрівнянно складніше, ніж нам.
Якось ми евакуювали розвідника, в якого на шевроні був напис: «Немає нічого неможливого». І це – правда. Якщо хтось може виборювати нашу свободу на полі бою, щосекунди ризикуючи власним життям, то і ми можемо рятувати військових попри все.
Наші хлопці ЗСУ – найкращі! Тим паче, що їхній бойовий дух – на висоті. Ми бачимо, як вони втомилися. І це зрозуміло, адже вони докладають надлюдських зусиль для нашої перемоги. І навіть маючи тяжкі поранення, бійці рішуче налаштовані якомога швидше повернутися на фронт, до своїх товаришів.
Медики мають бути поруч з тими, кому потрібні. Разом ми – непереможні!
Дана РОМАНЮК, Медичний вісник+
Читайте також: Майстриня з Донеччини виготовляє в Рівному іграшки Перемоги
- Життя з чистого листка
Ірина Геворгян – із Горлівки, що на Донеччині. Вторгнення окупантів у 2014 році вигнало її родину з рідного дому, змусило покинути розкручений бізнес. Спочатку сім’я перебралася у Костянтинівку, а з початком повномасштабного вторгнення – у Рівне. Ірина розповідає про себе…