Без їжі, води та боєкомплекту. Під постійними штурмами ворога. Утім, він вистояв. І вижив.
Дев’ять днів в оточенні
31-річний Павло з Рівного, позивний Пабло, – кулеметник одного з рівненських підрозділів Національної гвардії України. До війни він служив у місцевому слідчому ізоляторі, та з початком повномасштабного вторгнення прийняв інше рішення – захищати Україну зі зброєю в руках.
Його першим бойовим напрямком стала Авдіївка. Саме там, у найгарячіші дні оборони міста, він разом із побратимами потрапив у повне оточення ворога.
«На третю добу позиції були вже в оточенні. Виходили з боєм – двома штурмовими групами. Ми були відрізані від усього: ні евакуації, ні підвозу води, боєприпасів чи їжі. Дев’ять днів у замкненому кільці. Але ми тримались», – пригадує Пабло.
Ситуація на позиціях була критична. Найбільший тиск – з боку коксохімічного заводу, звідки штурмували найманці «Вагнера» та ПВК «Ветеран».
«Штурми йшли безперервно. Нас було мало, але ми знали: якщо здамо ці позиції – далі буде тяжче всім. Думки були тільки одні – вижити, повернутись до сім’ї, додому».
Та не всі побратими змогли повернутися. Один із них – Серж, найкращий друг Пабла – загинув, прикриваючи відхід. Павло став хрещеним батьком його маленького сина Дмитрика.
«Він був найрідніший з усіх. Я обіцяв бути поруч із його родиною – тепер я хрещений батько його сина. Його тіло досі не вдалося повернути», – говорить Павло.
Після Авдіївки – нова ротація, нові виклики. Покровський напрямок. Ворог не шкодував ані дронів, ані артилерії. Кулеметники й гранатометники – пріоритетні цілі.
«По нашому бліндажу влетіло три дрони з зарядом РПГ на оптоволокні. Полювання було точкове й цілеспрямоване. Але ми знову вистояли».
Сьогодні 31-річний боєць продовжує службу. Його чекають удома дружина Марія та семирічний син Тимур. Саме вони – його тил, мотивація і надія.
«Я не міг залишитись осторонь. Якби не пішов – не зміг би дивитись синові в очі. Тепер головне – вижити, захистити своїх. І повернутись».
Марина КРИВУЛЬСЬКА