До 89-ї річниці від дня народження Героя України Бориса Возницького, видатного музейника й рятівника національної спадщини.
Мистецтвознавець, археолог, реставратор, історик, музейник, збирач і охоронець. Таким був Борис Возницький – людина, яка півстоліття стояла на варті культурної спадщини України, рятуючи від забуття, розрухи й цинізму радянської доби найцінніше – нашу історію.
Державник, хоч не політик
Неординарна, духовно багата особистість. Ерудит, енциклопедист, безмежно відданий українському мистецтву. Борис Возницький не був політиком і не шукав трибун. Його зброєю була праця. Його амбіція – не влада, а врятовані храми, замки, картини, скульптури.
“Не любив повоєнні роки, – казав у 2011-му, за рік до смерті, Борис Возницький. – Закрили 500 костелів, 820 церков, а 820 священників відправили за Урал. Святині перетворювали на склади. Що не всі були ревними виконавцями, то завдяки їм уціліло чимало”.
Людина, яка не дозволила знищити Пінзеля
Телефонний дзвінок покликав Бориса Возницького до Городенки, де в ПТУ опалювали приміщення… дерев’яними скульптурами з церкви. Він устиг: врятував 18 обгорілих фігур. Так почалася його епопея з відкриттям світові генія барокової скульптури Іоана Георгія Пінзеля – українського Мікеланджело.
Пінзелеві твори він знаходив на сільських цвинтарях, у бур’янах, під дощами й снігом. І створив у Львові Музей Пінзеля – символ ренесансу українського сакрального мистецтва.
58 тисяч експонатів, 24 палаци, 50 гектарів історії
Галерея, якою керував Борис Возницький, налічує майже 60 тисяч мистецьких творів, розташованих у 16 музеях, 24 архітектурних пам’ятках, що оточені 50 гектарами паркових зон. Ще 225 гектарів – Плісненське городище. Цей спадок – результат однієї людини, яка замість слів обрала дії.
Олеський замок – перлина з руїн
Не дали реставрувати Свірзький – відправили рятувати найбільш зруйнований Олеський замок. Борис Возницький не відмовився. І зробив його найпопулярнішим музеєм України.
“Треба рятувати те, що ще не втрачено” – казав він.
І рятував, без відпусток, з руками у вапні, поруч зі студентами та реставраторами.
Скромний лицар культури
Без пафосу. Без грошей. Без високих посад. Не будував хоромів, не колекціонував звань, не мав розкішних автівок. Його найбільша цінність – збережені артефакти української ідентичності.
Пам’ять, яка обов’язково має жити
Борис Возницький загинув 23 травня 2012 року. Його авто з’їхало в кювет – він поспішав рятувати черговий витвір. Його життя обірвалося на тому ж маршруті, яким десятиліттями віз мистецтво з руїн до світла.
89 років від дня народження (16 квітня) – добрий привід згадати нашого земляка (народився в с. Ульбарів, що на Дубенщині, – авт.), як багато Україна завдячує одній людині.
Мирослава ЖОВТАН
Читайте також: 85 років Євгену Шморгуну: слово, що не згасає