У жовтні 20 років тому в Рівному створили міське управління транспорту. Це була спроба ліквідувати безлад, що панував у ті роки в цій сфері, та організувати оптимальну систему пасажирських перевезень. Одним із ініціаторів заснування цієї управлінської структури був Василь СЛИВКА. Він же очолював транспортне управління упродовж 10 років, аж до 2009-го.
– Василю Миколайовичу, чому наприкінці 90-х виникла необхідність створити окреме управління для транспортної сфери? Хто опікувався такими питаннями до цього?
– На той час конкурси для визначення перевізників і для міста, і для області організовувало обласне автоуправління. Міська влада не мала впливу і не могла управляти транспортними потоками і процесами перевезення. Увесь міжміський пасажирський транспорт йшов через центр міста: з Млинівського напрямку, Луцького, Здолбунівського. Кожен їхав і зупинявся там, де хотів, місто було однією великою проїжджою частиною. Це створювало певний хаос. Щоб його ліквідувати, й виникла ідея створити міське управління транспорту. Тодішній мер Віктор Чайка підтримав цю ідею.
Ми все починали з нуля. До роботи намагалися залучити фахівців, компетентних автомобілістів, які були на той час у місті. Запросили і столичних науковців, вони вивчили пасажиропотоки в Рівному, дали свої рекомендації щодо організації пасажирських перевезень. Була створена міська комісія, яка й розробила систему маршрутів, що існує досі. Перевагу віддали тим напрямкам, на яких працювали і автобуси, і тролейбуси. Куди вони не доїжджали чи не могли повністю забезпечити потреби пасажирів, пустили маршрутні таксі. На кожному маршруті була визначена необхідна кількість автомобілів, інтервали руху. Почали набирати перевізників. Створили свій конкурсний комітет, який зайнявся відбором.
– Який транспорт тоді забезпечував перевезення?
– Крім міських тролейбусів та автобусів були й маршрутки. На початку було багато РАФів, вони були розраховані на 11 пасажирів, стояти всередині в них було важко через низьку стелю. Згодом їх замінили багатомісні мерседеси, фольксвагени, які вже мали до 20 місць для сидіння. З часом почали з’являтися новіші, кращі за своїми характеристиками автобуси. Станом на 2010 рік у місті було багато «Богданів» і «Еталонів».
Тоді ключовою вимогою до перевізників був новіший транспорт із більшою місткістю, бо на старому, який на той час курсував у місті, пасажирів уже не можна було перевозити. З часом посилювалися вимоги до водіїв. Вони мали регулярно проводити технічний контроль автомобілів і проходити медичний огляд, причому щодня перед виходом на лінію.
– Рівняни часто нарікають на роботу міських маршрутних таксі, говорять про необхідність виведення на лінії великогабаритних міських автобусів. Як ви до цього ставитеся?
– За таким транспортом, сучасним, комфортним – майбутнє міських перевезень. Але поки що важко уявити, що хтось зможе швидко втілити цю місію. Адже хороший автобус, такий, як їздить вулицями польських, чеських, німецьких міст, коштує великих грошей. Щонайменше півмільйона євро. При вартості квитка в 6 чи 10 гривень окупиться такий транспорт через сотню років. Тому сьогодні слід не критикувати владу і перевізників, а чітко зрозуміти, що комфорт коштує грошей. Тобто потрібні інші тарифи. А при сучасному рівні доходів громадян і економічній ситуації в державі суттєво підвищити вартість квитків навряд чи вийде. Тому ми й маємо таку ситуацію, що в останні роки перевізники не купують нові машини. Автопарк зношується.
– Як же можна вирішити цю ситуацію?
– Було б добре, якби міська влада платила перевізникам за роботу, як це є сьогодні в багатьох країнах Європи. Тобто, якщо автобус відпрацював 8 годин на лінії, до нього немає ніяких претензій, йому платять за кілометраж чи за певний час роботи. В усьому світі пасажирський транспорт збитковий, його хтось дотує. Навіть у великих європейських містах. Якщо собівартість перевезення 5 євро, то пасажир платить за квиток 3 євро. Адже вважається, що більше – буде занадто. А різницю покривають із бюджету. Напругу можна було би дещо зняти за рахунок комунального транспорту. У нас регулярно купують нові тролейбуси. Можна було б і кілька автобусів великих придбати. Такий транспорт поліпшив би ситуацію з пасажирськими перевезеннями. А головне – він би був комунальним, тобто місто мало б свого альтернативного перевізника. А ті вулиці, куди великий транспорт не доїжджає, і далі б перекривали маршрутні таксомотори.
У місті непогано розроблені схеми руху транспорту. Звісно, є простір для вдосконалення. При сучасній кількості транспорту потрібні зміни в цій сфері. У нас є науковці, фахівці в поліції, дорожніх і автомобільних службах, які здатні запропонувати оптимальні варіанти. Потрібні нові розв’язки, можливо, слід зробити додаткові проїзди, відкрити певні вулиці для транспорту (нехай навіть з одностороннім рухом), розширити дороги, модернізувати чи добудувати нові мости. Не варто чекати, доки ця система зайде в глухий кут і їздити стане неможливо. Це та проблема, без вирішення якої в найближчий час місту буде складно жити.
Спілкувалася Наталія НИРКОВА