На станції «Академік Вернадський» завершує роботу 25-а українська антарктична експедиція, у складі якої працює рівненський лікар-анестезіолог, учасник АТО Ігор Дейнека.
Про свою діяльність, програму досліджень науковців, умови проживання він розповів в ексклюзивному інтерв’ю для газети «7 днів».
Приміщення схожі на купе в поїзді, але трохи більші
– У вас електроплити?
– Так. Живлення для них іде від дизель-генераторів.
– Скільки осіб проживає у кімнаті?
– Ми наші помешкання називаємо каютами або кубриками – тут мешкає по четверо людей. Ці приміщення схожі на купе в поїзді, але трохи більші.
– Антарктична каналізація – що це?
– Каналізація дуже проста: всі відходи нашої життєдіяльності з дотриманням відповідних вимог скидаються у спеціальному місці через трубу в океан.
– Заняття фізкультурою на станції популярні?
– Так, для занять у спортивному залі є тренажери, штанга, гантелі, бруси, перекладина. Впродовж зимівлі, коли не було буревіїв, ходили на лижах по нашому острову, а якщо море замерзало, то й на сусідні мандрували.
– На яку відстань від станції можна відходити?
– Дозволено віддалятися не більше як на 25 кілометрів. І то – лише з дозволу начальника станції та Національного антарктичного наукового центру, до того ж мінімум на двох моторних човнах (вони надувні).
У нас є спеціальні карти і розроблений регламент такого плавання в залежності від дистанції, льдової обстановки та погоди. А на острові подорожувати ніде, адже він має площу всього 0,8 квадратних кілометра. Кожен може побачити його на карті за координатами:
65°15 пд. ш. 64°15 зх. д.
– Як пробираються кораблі через лід?
– Тут часто курсують два американські дизельні льодолами. Вони руйнують «запаковані» уламками айсбергів ділянки і прокладають шлях звичайним кораблям.
– Незабаром прибуде судно, щоб забрати учасників експедиції. Куди воно причалить?
– Біля острова є місце якірної стоянки – глибина дозволяє йому зайти сюди. Це на певній відстані від станції. Для розвантажувально-завантажувальних робіт використовуємо човни – ними доправляємо всілякі вантажі.
«Ми до пінгвінів звикли. Вірніше, вони звикли до нас»
– У нинішньому складі дослідників є такі, хто прагне у майбутньому потрапити сюди знову?
– Ймовірно, що так. Адже така практика існує. У нашому колективі є науковці, які вже побували тут по кілька разів.
– А ви маєте подібне бажання?
– Ні.
– Важко переживати відірваність від сім’ї?
– І не тільки це. Для моєї професії та практики це не зовсім добра перерва в роботі. До того ж мій медичний стаж перервався (роботу тут не зараховують до нього), хоч я працюю провідним фахівцем. І якщо уявити, що вдома влаштуюся на роботу лікарем і знову захочу їхати, то треба все кидати і звільнятися. Це погано для мого професійного зростання. А, по-друге, для роботодавця це теж не дуже підходить. Моя Антарктида – це вже доконаний факт. Я здобув тут досвід, який хотів отримати, відкрив багато що для себе і в собі, зрозумів експедиційні особливості. Цього достатньо.
– Хочете повернутися на те ж місце роботи в Рівненську міську лікарню?
– Думаю, що так. Не знаю, яким чином це буде і коли. Мені відомо, як зараз напружено працюють наші лікарі – я спілкуюся із колегами. А чи зможу одразу вийти на роботу, не знаю. Річ у тому, що все-таки за рік перебування на антарктичній станції імунітет у всіх зимівників значно ослабився через те, що немає його стимуляторів. Як себе поведе організм після повернення, в тому числі й щодо вірусного навантаження, невідомо. І це теж потенційний матеріал для наукових висновків. Напевно, треба буде вакцинуватися, а вже тоді вирішувати.
– У чому значення антарктичних досліджень?
– Зимівники виконують Державну цільову науково-технічну програму проведення досліджень в Антарктиці на 2011-2023 роки. І цим здійснюється виконання міжнародних зобов’язань України відповідно до Договору про Антарктику та проведення науково обгрунтованої оцінки біологічного і мінерально-ресурсного потенціалу регіону.
У нас проводяться геолого-фізичні, гідрометеорологічні, океанографічні, геокосмічні, біологічні, медико-фізіологічні дослідження. Їх здійснюють галузеві спеціалісти. Метеорологи, для прикладу, спостерігають за змінами клімату. Таким чином наша станція робить свій внесок у вивчення антропогенного впливу людини на нього. Біологи вивчають фітопланктон і зоопланктон, якого тут надзвичайно багато. Він є кормовою базою для морських ссавців, в тому числі і китів. Також вимірюють хімічний склад океану, щоб зрозуміти, яким чином реагує Антарктида на втручання людини.
Об’єктом наукової уваги, зокрема, є популяція пінгвінів. Їх не просто обліковують, а прагнуть зрозуміти, які тенденції їх міграції, щоб зробити висновок, наскільки змінюється клімат в умовах глобального потепління. Ми бачимо, що субантарктичні пінгвіни, так звані Дженту (Gentoo penguin), розселяються все південніше і південніше, тобто ближче до полюсу, що може свідчити про потепління, адже вони шукають собі прохолоди. Популяція інших видів пінгвінів зменшується. Якщо все вивчати комплексно, то це дасть нам розуміння того, що відбувається на нашій планеті.
– Зимівники подружилися із цими аборигенами?
– Ми до пінгвінів звикли. Вірніше, вони звикли до нас. Тому ми з ними порозумілися… Вони по суті живуть під вікнами станції, у них тут гнізда. Зрозуміло, що надокучають, кричать, засмічують територію – особливо в літні місяці, коли в них період гніздування…
Але треба завжди пам’ятати, що ми тут лише гості, а господарі – все ж вони.
Інтерв’ю вів Віктор Мазаний, заслужений журналіст України – спеціально для «7 днів»
Антарктида,о. Гадінез – м. Рівне