На жаль, я ніколи не належав до числа тих людей, які контактували зі Степаном Тихоновичем Вознюком повсякденно. Наші зустрічі були періодичними і здебільшого зумовленими якимись справами.
Тому й спогади про спілкування та співпрацю з цією людиною теж представлю у вигляді окремих епізодів, кожен з яких, тим не менше, розкриває ту чи іншу рису характеру Степана Тихоновича, бо є невеличким камінцем, сукупність яких створює мозаїчний портрет цієї непересічної людини.
Перше враження
Для мене, студента-першокурсника механічного факультету, інформація про призначення «нового, молодого ректора» не здалася надто актуальною як через дуже велику дистанцію між статусами «Студент» і «Ректор», так і тому, що «старий» ректор – Костянтин Семенович Семенов – не встиг ще стати для мене «своїм і рідним».
Перша зустріч з новим ректором відбулася на якомусь урочистому заході. Степан Тихонович справив приємне враження: він здався представницьким і водночас здатним пожартувати. Єдине, що дивувало тоді мене, 18-річного студента, чому викладачі вважали ректора молодим: 43 роки сприймалися юнаком майже як похилий вік…
«Бумеранг» повернувся до мене за 13 років: у 1983 році Степан Тихонович призначив мене завідувачем кафедри технології торфодобування. Напевно й він подумав, що 31-річний кандидат наук є достатньо зрілою людиною для успішної роботи на цій посаді…
Вміння гальмувати
Ті, хто ближче знали Степана Тихоновича, погодяться, напевно, з тим, що за певних обставин йому була притаманна гарячковість. Приміром, при зустрічі з проявами хамства, несправедливості або при намаганні вносити незрозумілі корективи у ретельно сплановану роботу. Але посада ректора вимагає зваженості, тож Степан Тихонович навчився стримувати свої (навіть об’єктивно справедливі) емоції, коли це було потрібно для справи.
У 1985 році раптово пішов з життя 50-річний викладач кафедри технології торфодобування, який мав керувати виробничою практикою. Необхідно було терміново змінити і наказ про практику, і наказ про відпустки. З відповідною службовою запискою я й влетів до кабінету Степана Тихоновича.
Ледь побачивши словосполучення «на зміну наказу», Степан Тихонович почав емоційно висловлювати своє ставлення до нашого невміння нормально спланувати роботу і відпочинок. Але коли мені, в момент короткої паузи, вдалося сказати «Помер Дещенко…», Степан Тихонович моментально зупинився, «по діагоналі» дочитав записку і, вже спокійно-співчутливо, запитав: «То Ви просите відкликати Вас з відпустки і призначити керівником практики замість Дещенка? Дозволяю…»
У той же день, за розпорядженням ректора, під особистим контролем проректора Г. М. Косюра, був виділений мікроавтобус для поїздки членів кафедри на Чернігівщину, де й відбулося останнє прощання з колегою…
Наукова порядність
Сфери моєї наукової діяльності і діяльності Степана Тихоновича різні, але перетинаються в царині під назвою «торф». Маємо спільну (двадцятирічної давнини) доповідь «Про перетворення торфу у відновний ресурс», що була прочитана на Міжнародному симпозіумі 20 років тому, маємо спільне письмове звернення до Верховної Ради України (десять років тому), в якому з природничих позицій пропонуємо удосконалити статтю 150 «Земельного кодексу України», де йдеться про торф як «особливо цінні землі»…
Отже прохання Степана Тихоновича надати йому матеріали щодо емісії метану з потужних покладів обводнених торфовищ не здалося мені дивним: він, з його слів, збирався поміркувати над статтею в солідному виданні, «але наперед говорити не буду, а покажу, коли вже щось вийде!..
Минали тижні, місяці. Про статтю я не нагадував, та при одній із зустрічей Степан Тихонович сказав: «Я не забув, я працюю. Трохи розширив тематику – через це й затримка!»
Здивування сталося навесні 2017 року, коли мені зателефонувала Наталія Миколаївна Вознюк (професорка кафедри екології, технології захисту навколишнього середовища та лісового господарства НУВГП, канд. с-г. наук, невістка С. Т. Вознюка, – авт.) і попросила терміново зайти у видавничий відділ НУВГП та вичитати «свою частину монографії…». Думаю, що й Наталія Миколаївна була здивована моєю реакцією, адже я довго не міг второпати, про яку «мою частину» і в якій монографії йдеться.
Звичайно, зайшов до видавничого відділу і вніс незначні правки на декількох «своїх» сторінках тексту… Монографія «Торфово-земельний ресурс Північно-Західного регіону України» вийшла друком до 90-річчя С. Т. Вознюка. Моє прізвище – серед достойних співавторів. Це справді почесно для мене і водночас несподівано. Адже «моя частка» монографії складає, приблизно, лише 5% від загального обсягу її тексту!
Нині, коли в соціальних мережах точаться дискусії про плагіат, компіляцію, наукову непорядність чиновників високого рангу, я згадую про цю монографію і її основного автора – видатного вченого і порядну людину – Степана Тихоновича Вознюка.
Володимир ГНЄУШЕВ, доцент НУВГП, кандидат технічних наук