Ідеологією Віктора Чайки були два слова: «Моє місто». Він пішов із життя 12 років тому, а до цього встановив для Рівного рекорд, який поки що ніхто не перевершив. Він був міським головою (по суті, хоча ця посада й називалась у різні роки по-різному) загалом майже 18 років!
Дивна річ: роки без нього йдуть, а про Чайку пам’ятають і згадують так часто, наче про якусь вчорашню подію чи розмову. Мабуть, це тому, що він жив, випереджаючи час, і зробив для міста стільки добрих справ та створив стільки потрібних Рівному об’єктів, що вони його пережили, служать і служитимуть рівнянам ще багато років. В їхньому означенні ми ще довго будемо казати: «Це була ідея Чайки», чи «Це зробив Чайка», або ж «Якби не Чайка, то цього б не було». Він був дуже різностороннім. Однаково гармонійно виглядав і в діловому костюмі, і в робочій робі та чоботях. Він міг бути диктатором, коли йшлося про виконання необхідних для міста завдань, і демократом, коли вирішувалась доля людини. Він був «своїм хлопцем» для водіїв і грозою авторитетів у високих владних кабінетах. Бо завжди йшов напролом, коли це стосувалось потреб чи вирішення проблем Рівного. Ось уривки зі спогадів про нього, які наші кореспонденти у різні роки записали від тих, хто знав Віктора Анатолійовича близько і особисто.
«Не можу жити добре, коли люди живуть погано»
Любов Чайка, дружина: «Він був таким молодим і енергійним, що, здавалося, роки його не беруть. Скільки разів я чула від його співробітників чи наших знайомих здивовані відгуки: вони тільки прокидаються, а він уже давно на роботі й кудись посилає машини, вирішує якісь справи. У людей складалося враження, наче він і не спить. І це було недалеко від істини. Віктор Анатолійович ішов з дому, коли ми ще спали, а повертався, коли вже спали. Його життєва історія – це відображення його характеру. Він був дитиною війни, виріс у бідності й справді створив себе сам. Він міг зупинитися на будь-якій з досягнутих ним вершин, але цього не дозволяв його характер.
Коли він вирішив створити фірму, це був колосальний ризик. Довелося взяти кредити, розрахуватися за які у разі невдачі було б неможливо, навіть якби ми продали квартиру і взагалі все, що надбали. Але він мені сказав тоді: «Я хочу, Люба, показати, що в нашій державі та з нашими людьми можна на порожньому місці створити європейське підприємство».
Як «Камаз-Транс-Сервіс» запрацював і Віктор та всі ті люди, які пішли за ним, вилізли з кирзових чобіт і змогли насолодитися плодами створеного ними, він знову пішов освоювати цілину.
Віктор Анатолійович у 1998 році прийшов додому з новиною, що йому запропонували балотуватися на міського голову. Я плакала та просила його не йти. В нас були вже стабільне життя, добробут. Я просила його пожити для себе, пошкодувати здоров’я. Але він сказав тоді фразу, яка мене вразила, бо я більш ні від кого подібного не чула: «Я не можу жити добре, коли люди навколо живуть погано. Держава дала мені освіту. Я багато що знаю і повинен це віддати». Він як планував, так і прожив. Мало, зате об’ємно. Іншому двох життів не вистачить, щоб зробити все, що він зробив за своє коротке одне».
Для Віктора Чайки не було слова «неможливо»
Сергій ВАСИЛЬЧУК, заступник міського голови Рівного:
– Віктор Чайка був людиною, для якої слово «неможливо» не існувало. Він втілював у життя такі речі, які здавалися нереальними і непідйомними для міського бюджету. Коли він вперше озвучував свій план щодо того чи іншого об’єкта, то це здавалося фантастикою. А там дивишся: за рік це вже стало реальністю. І все це було завдяки його організаторським здібностям і широті мислення. Наприклад, коли постало питання про знесення в центрі міста отого старезного «шанхаю», в якому були напіваварійні споруди від Театральної площі аж до органного залу, і створення на цьому місці комплексу сучасних споруд зі сквером і пам’ятником Марії Несвицькій, важко було повірити, що ми це осягнемо. Але це стало реальністю. Він мислив масштабно і зробив наше місто таким, яким ми його зараз бачимо і любимо.
Постійно бути в курсі новин Вам допоможе Telegram-канал газети «7 днів»