Нам кажуть: віддайте частину території – і війна закінчиться. А ви, кожен у своїй країні, яку частину території готові віддати: Ельзас? Чи Тоскану? Чи, може, Сілезію? Адже це – як відрізати палець на власній руці. Зрозумійте: агресор не заспокоїться. Російська федерація – терорист, убивця. Країна, якій немає місця в цивілізованому світі.
Ці слова пролунали з трибуни сесії Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи у Страсбурзі наприкінці березня. І це – лише одна цитата з пристрасного виступу представника делегації України в Конгресі, рівнянки Світлани БОГАТИРЧУК-КРИВКО.
– Світлано Кирилівно, ваш виступ, скажу так, від імені всіх українців був таким переконливо-емоційним, що поцілив у «десятку». Конгрес ухвалив текст декларації з пропозиціями нашої делегації, вкотре рішуче засудивши російську агресію проти України. Бо ви говорили не лише розумом, а й своїм великим українським серцем…
– При цьому, зауважте, жодного голосу проти. Лише двоє членів Конгресу утрималися. Представники місцевого самоврядування 46 держав засудили жорстокі викрадення, катування, убивства цивільного населення, знищення критичної інфраструктури, викрадення українських дітей, сексуальне насильство та інші воєнні злочини. І підкреслили необхідність покарання керівництва російської федерації, підтримавши створення спеціального міжнародного трибуналу та компенсаційного механізму для відшкодування збитків, заподіяних Україні. Натомість висловили величезну повагу українському народові за важку боротьбу, сміливість і єдність проти ворога та підтримку на нашому шляху до ЄС. Також закликали європейські міста та регіони посилювати військову, гуманітарну та фінансову допомогу нашим регіонам. Зокрема, через механізм партнерств.
– До речі, ви виступали українською, тоді як офіційні мови Ради Європи – англійська та французька…
– Українська в палаці Європи у Страсбурзі лунає вже три сесії поспіль: після 24 лютого 2022-го маємо можливість виступати під час розгляду наших питань рідною мовою. До того ж, разом із «Одою радості» Бетховена, що є офіційним гімном Євросоюзу та Ради Європи, там тепер лунає наш національний гімн. Це вияв поваги цивілізованого світу до України та українців. Наша делегація в епіцентрі уваги: до нас підходять, розпитують про війну, зичать перемоги. З нами хочуть сфотографуватися… Шкода лише, що каталізатором цієї уваги стала саме війна, а не, приміром, наш економічний стрибок. Так само війна пришвидшила й набуття Україною статусу кандидата в члени Євросоюзу.
– Які головні виклики бачите на цьому непростому шляху, адже розраховувати на «автоматичне» членство, вочевидь, не доводиться?
– Звісно, ні. Насамперед ідеться про дотримання принципів Європейської хартії місцевого самоврядування, яку Верховна Рада України ще в 1997-му ратифікувала без зауважень. Наші європейські партнери постійно моніторять її виконання й постійно мають застереження! Вкрай важливе завершення судової реформи. Бо, приміром, Європейський суд із прав людини переповнений зверненнями з України. Не можемо винести за дужки й тему корупції у різних гілках влади, включно з тією ж судовою. Ось і нещодавно стали свідками того, що «риба гниє з голови». І, нарешті, йдеться про дотримання принципів децентралізації, повноцінний розвиток місцевого самоврядування. Всі розуміють певні обмеження у воєнний час. Але нинішня Європа – то насамперед Європа сильних самодостатніх регіонів. Іде своєрідна боротьба за регіональне лідерство у певних сферах розвитку. І повноцінна система стримувань та противаг потрібна. Спрощеної процедури членства не буде: щоб його отримати, маємо виконати ще чимало домашніх завдань: ані «двієчників», ані навіть «трієчників» у Євросоюз не беруть.
– У контексті регіонального лідерства: як змінилася в своїх євроінтеграційних прагненнях наша рідна Рівненщина?
– Поступ є. Якщо йдеться про Рівне, то місто давно позиціонує себе як європейське. Пригадуєте, в мирні часи ми навіть влаштовували паради євроклубів, які активно діють у школах і тепер. Тиждень європейської демократії також відкриває чимало цікавого. Місто є учасником міжнародної платформи Cities4cities (через яку отримало, зокрема, необхідні в період блекауту генератори). До речі, нині Рівне має вже три відзнаки ПАРЄ з чотирьох, що є визнанням у сфері просування європейських ідеалів: це диплом, почесний прапор та щит честі. Залишилася четверта – європейський приз для візитів нашої молоді до інституцій Ради Європи. А, приміром, Харків, Івано-Франківськ та Хмельницький уже мають усі чотири відзнаки. Це приємно!
Що ж до Рівненщини, то півроку тому вона долучилася до Асамблеї європейських регіонів (AER). Це, так би мовити, політичний голос самоврядування. До Асамблеї входить 300 регіонів з різних країн (до речі, у воєнний час нас звільнили від внесків). Натомість уже маємо запрошення на саміт у Барселоні, який пройде 27-30 червня.
Друге: ми на порозі вступу до Європейської Асоціації місцевої демократії (ALDA). Вже провели попередню онлайн зустріч з її Генеральним секретарем, яка щиро підтримує прагнення Рівненщини. Цю Асоціацію створив наш Конгрес за ініціативи Ради Європи – для розширення участі місцевої демократії в глобальних процесах. До повномасштабної війни до неї увійшов Маріуполь як місто і Дніпро – як регіон. Ми позиціонуємо себе як регіон, що спрямовує зусилля на розвиток трудових ресурсів через сучасну професійну освіту та культурного туризму: шлях Via regia пролягає через область. Нашим партнером в Асоціації зголосився стати польський регіон Вармія та Мазури, з яким Рівненщину єднають міцні контакти від перших років незалежності України. Долучиться й один із регіонів Франції. Чим більше партнерів, тим сильніший голос самоврядування.
– Світлано Кирилівно, ви часто зустрічаєтеся з українцями, які знайшли притулок у різних країнах Європи. Як вони почуваються?
– Скажу так: там кожен українець – дипломат. І то, мабуть, найвища дипломатія – на рівні людських сердець, народна. Зустрічалася з нашими у Польщі, Чехії, Німеччині, Франції, Ірландії. З одного боку, українці почали цінувати те, що є в нашій державі – зручність та оперативність банківської системи, медицини, належний рівень освіти, що дозволяє нашим дітям швидко адаптуватися в Європі. Та, звісно, ота співучасть «від серця до серця», яка є в нас.
Натомість Європа оцінила наш дух та відданість цінностям демократії. В тому числі через цілком конкретні людські долі. До речі, в Польщі, Нідерландах, Чехії, Ірландії на приміщеннях муніципалітетів поруч із національними дуже часто зустрічаються українські прапори. Підходимо, розпитуємо. Нам пояснюють: «Це рішення місцевих депутатів». Тобто жовто-блакитні острівці свободи з’явилися як демонстрація солідарності з Україною. Приміром, у голландському місті Леллістад, губернатором якого є голова нашого Конгресу Ліндерт Вербек, теж є український прапор.
До речі, коли запитали наших жінок в Ірландії, яка саме підтримка їм потрібна від уряду цієї країни, почули не про побутові проблеми чи збільшення соціальних виплат. Вони вели мову про можливості кредитування в банках задля відкриття там бізнесу! Звісно, ми передали це побажання міністрові соціальної політики. А від мера одного з ірландських містечок почули: готовий стати перед українськими жінками на коліна, тільки б вони залишилися. Так українці змінюють уявлення про нас і наші можливості. Вони щодня доводять, що головний капітал Європи – людський. І це цілком збігається з деклараціями, які ухвалюємо ми.
– Символічно, що наша розмова відбувається в день роботи саміту глав держав і урядів Ради Європи, який проходить в ісландському Рейк’явіку. Його головна тема – війна в Україні…
– До речі, це лише четвертий в історії подібний саміт! На першому, який відбувся в 1993 році, було ухвалене рішення про створення Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи з метою впливу самоврядування на уряди держав. 30 років – ось такий маємо символізм у складні для Європи часи. Делегацію нашого Конгресу на саміті очолив президент Ліндерт Вербек, який виступив зі зверненням до глав держав та урядів, заявивши: «Рада Європи проводить цей саміт, бо разом із російським повномасштабним вторгненням в Україну та подальшим виключенням росії зі складу організації до Європи повернулася війна. Жахливі гуманітарні, політичні, соціальні та економічні її наслідки загострили багато криз, включно з кліматичною. Тому спільно з урядами маємо працювати як на їх подолання, так і на випередження. Міста та регіони є ключовими ланками у відновленні Європи та України». Це був єдиний голос 130 тисяч територіальних громад Європи, які представлені в Конгресі.
Уважно прослухала й онлайн виступ нашого Президента. Він подякував Раді Європи і кожному главі держави особисто не лише за військову та фінансову допомогу, а й за рішення щодо реєстру збитків, яких завдала нам агресія росії. Є реєстр – буде й механізм компенсацій. Нагадаю: саме Рада Європи стала першою міжнародною інституцією, яка позбавила росію членства. Підтримую встановлення Дня Європи в Україні 9 травня: з 1985 року вся Європа відзначає його в цей день як один із символів Ради Європи та ЄС. Тепер ми єдині. А російські алгоритми назавжди відправили на смітник історії.
Розмовляла Інна ОМЕЛЯНЧУК