В останні тижні Україна вийшла в топ світових новин. І причина цьому не дуже оптимістична: скупчення російських військ біля наших кордонів та загроза повномасштабного вторгнення.
«Ця загроза безпрецедентна, – вважає кандидат історичних наук, доцент кафедри національної безпеки та політології Національного університету «Острозька академія» Олег САНЖАРЕВСЬКИЙ. – Адже ні з чим подібним раніше наша держава не стикалася».
Науковець проаналізував, чому так сталося і які варіанти виходу з нинішньої ситуації.
– Україна не на словах, а на ділі стала центром Всесвіту. Ми затьмарили навіть Китай. У США зараз у рази більше новин про Україну, ніж про Китай. Як так склалося? Це відбулося після ультиматуму, який пред’явив Путін колективному Заходу в особі Байдена. Така річ безпрецедентна в сучасній європейській історії. Ультиматум складений таким чином, що його неможливо виконати. Адже поставлена вимога викреслити з історії Європи останні 15 років. Путін пропонує повернутися до старої «політики холодної війни» і сфер впливу.
У сучасному світі все можливо, якби це були «підкилимні» домовленості. Проте ультиматум заявлений максимально публічно. На жаль, достеменно невідомо, чому саме таким чином усе відбулося. Але таким кроком він загнав і себе, і свого опонента у вузький коридор можливостей. Усе через публічність цієї заяви.
Майже немає варіантів розійтися по-доброму, бо йдеться в ультиматумі не лише про Україну, а про увесь світоустрій. У Росії немає потенціалу, щоб на це замахуватися, але вони замахнулися. Тож ситуація не може вирішитися просто так, сама по собі. Потрібна розрядка. Вона може мати вигляд певної угоди або в якихось інших діях. На жаль, війна теж буває формою розрядки. Схоже на те, що росіяни до цього ідуть.
В останні кілька місяців вони перестали зважати на свої міжнародні договори. Зокрема, безпекові угоди Віденського циклу, які передбачають, що будь-яке скупчення військ чисельністю більш як 9 тисяч солдатів та офіцерів на навчання має бути обумовлене з усіма європейськими країнами. Бо вони мають право надіслати туди своїх спостерігачів. Повідомити про такі кроки потрібно щонайменше за 42 дні до початку. Крім того, всі військові навчання мають бути прописані в річній спеціальній програмі. Якщо навчання позапланове, то це є порушенням міжнародних угод. Так вирішено, щоб Європа жила у спокої. Проте російська пропаганда вчинила так, що їм ніхто навіть не ставить питання про дотримання згаданих угод. Якщо вони через це переступили, отже це цілеспрямований крок, який робиться з певною метою.
Виникає наступне запитання: для чого їм війна з Україною? У здоровому глузді вона їм не потрібна. Навіть може зашкодити. Насамперед через серйозні санкції та військову відповідь.
Ще раз повторюся: застосування сили російській стороні некорисне. Набагато вигіднішим для них є зламати наші делегації на переговорах і змусити повернутися до їхнього прочитання Мінських угод. А це, по суті, є нашою капітуляцією. Цього робити не можна. Ні громадяни, ні політики, ні будь-хто інший при здоровому глузді цю капітуляцію не підтримають. Ми маємо вистояти і зберегти нашу державу.
Адже їхня принципова позиція дуже небезпечна: вони не дають нам (Україні) права на життя, скрізь наголошують на штучності нашої країни, на нездатності організувати життя і так далі. Це тривала пропагандистська кампанія, що має на меті привчити людей до думки, що так і є.
Переконаний, що в такій ситуації навіть росіяни самі до кінця не знають, що буде далі. Можливо, ми не враховуємо місця і ролі інших геополітичних гравців, які, наприклад, в ООН не підтримують Україну, однак, ці гравці можуть проявити себе пізніше, що прояснить дещо авантюрні дії Росії, але це в майбутньому. Тому так важко спрогнозувати, куди це все може привести. Немає чітких факторів, що могли б вказувати на зупинку агресії чи зміну позицій. Водночас ми бачимо, що військ біля кордонів справді недостатньо для широкомасштабного наступу. Я б більше переживав за наших друзів білорусів.
Однак навіть при негативному варіанті розвитку подій ми маємо надзвичайно потужну підтримку від союзників. Такого ще не було. Тож не варто ображатися, що вони не робили цього раніше. Натомість потрібно цінувати допомогу та підтримку, яку ми нині отримуємо.
Наталія НИРКОВА