Як війна змінює стереотипи про жінок за кермом.
«Я була впевнена, що, якщо виникне загроза, завжди сяду за кермо і вивезу своїх дітей у безпечне місце», – розповідає рівнянка Оксана Кравець про свої переживання 24 лютого, коли в Україні розпочалася повномасштабна війна. Наявність авто, водійського посвідчення та вміння кермувати стало своєрідним самозаспокоєнням для жінки в перші місяці рашистського вторгнення. Війна багато що змінила в житті українок. Сотні тисяч жінок на автівках рятували своїх дітей з-під обстрілів. Жінки везли гуманітарну допомогу та приганяли автомобілі для ЗСУ. Когось війна спонукала отримати водійське посвідчення, а когось відточувати свої вміння у кермуванні на випадок «а раптом». Всі ці факти мали б спонукати суспільство позбутися гендерних упереджень щодо жінок за кермом. Але чи відчувають зміни самі жінки? Про це журналістка Район.Життя поспілкувалась з трьома учасницями дорожнього руху: водійкою, інструкторкою з водіння та регулювальницею.
Автомобіль як засіб порятунку
Оксана КРАВЕЦЬ працює журналісткою та комунікаційницею. Вона заснувала у Рівному освітній проєкт для вагітних «Пузата мама». За кермом жінка 9 років. Оксана переконує, що автомобіль у наш час – це не розкіш і не показник статусу, а засіб пересування, необхідний як для чоловіків, так і для жінок. А зараз, коли наша країна у війні, функції автомобіля в її житті ще більше розширились. Оксана отримала водійське посвідчення у 2014 році. Склала іспит і того ж дня сіла за кермо та разом з двома дітьми подолала 120 кілометрів дороги до батьків. З того часу автомобіль – частина її щоденного життя.
«Коли народилася дитина, з’явилось більше потреб в оперативному переміщенні містом: завезти дитину в садок, забрати із садка. Мені як мамі хотілось, щоб моя дитина відвідувала додаткові заняття. А це було складно поєднати з роботою. Я не всюди встигала. Отримання посвідчення стало логічним етапом мами, дружини. Зрештою, людини, яка працює, планує свій час та свій графік. Зараз у мене двоє дітей і я не уявляю свого життя без автомобіля», – розповідає Оксана Кравець.
Жінка є засновницею відомого у Рівному та за його межами проєкту для вагітних «Пузата мама» і каже, що автомобіль їй був потрібен, щоб втілити у проєкті всі плани, ідеї та бажання.Щоб зробити свій проєкт більш впізнаваним, Оксана нанесла маркування на задньому склі автомобіля.
«У мене на машині є наклейка «Пузата мама». І дуже часто водії, коли бачать наклейку, розуміють, що за кермом – жінка. Буває, коли їдеш, не порушуючи ПДР, у межах дозволеної швидкості, водії можуть обганяти там, де обгін заборонено, або навіть підрізати… Але буває й навпаки. Чоловіки бачать цю наклейку і мені допомагають. Як приклад, звільняють місце для паркування», – ділиться Оксана. Твердження, що лише мужчина має кермувати, рівнянка вважає пережитком радянських часів.
«Жінка за кермом – це реальність теперішнього світу. Жінки мають можливість відвозити дітей у безпечне місце, працювати та займатися іншими справами», – додає вона.
Оксана (як відповідальна водійка) завжди сама стежить за технічним станом своєї автівки. Сама їздить на шиномонтаж, щоб вчасно замінити шини.
«Це теж моя відповідальність, як і кожного водія. Не важливо – жінка це чи чоловік», – переконує водійка.
А зараз в умовах війни автомобіль став для Оксани ще й робочим місцем. Коли вимикають електрику, то відшукати місце, де вона є, набагато легше. Бо інколи справи доводиться вирішувати, навіть сидячи в авто. А в перші дні війни наявність автомобіля та вміння кермувати взагалі було її самозаспокоєнням та психологічною підтримкою.
«З початком війни ми не виїжджали за кордон. Але я була впевнена, що якщо буде загроза для моїх дітей, то сяду за кермо і зможу вивезти їх у безпечне місце. Стежила, щоб автомобіль був завжди заправлений. Для мене це розуміння стало своєрідним методом заспокоєння», – каже Оксана Кравець.
Вчитися кермувати зараз на часі як ніколи
За статистикою Сервісного центру МВС у Рівненській області у 2022 році кількість вперше виданих водійських посвідчень жінкам перевищила кількість посвідчень, виданих чоловікам. Із 16 761 посвідчення жінки отримали 8920, а чоловіки – 7841. Порівняно з 2021 роком, коли з 15426 посвідчень, виданих вперше на Рівненщині, жінки отримали 7659, а чоловіки – 7767. Те, що водіння – це дуже важливе вміння під час війни, стверджує і рівненська автоінструкторка Катерина ГОЛЕНКО. Катерина за кермом з 1999 року. У квітні матиме 24 роки водійського стажу. Інструкторкою з водіння працює з 2013 року. Тоді у Рівному відкрили філію школи водіння «Автоледі». За цей час у Катерини пройшли навчання близько тисячі жінок і навіть кілька чоловіків.Катерина як ніхто знає, що таке конкурувати у професії та відстоювати свої кордони за кермом. Тож радить жінкам вірити у свої сили й не дозволяти ображати себе на дорозі. Бо за кермом усі рівні. Якщо людина фахівець своєї справи, то байдуже, чоловік це чи жінка.
«Дотримання Правил дорожнього руху – запорука безпечного водіння. Треба вірити у свої сили й не дозволяти ображати себе на дорозі. Не треба боятися, що тобі хтось посигналив. Сигналять, значить бачать. А бачать, значить не вдарять. Головне – бути взаємоввічливими», – переконує Катерина.
Війна вплинула і на її роботу. Інструкторка розповідає, що у перший місяць з початку війни охочих вчитися водінню практично не було. Згодом, коли у Рівне почали переїздити люди з місць, де йдуть бойові дії, ситуація змінилась.
«Люди втекли на захід, до нас. Вони усвідомили: якщо доведеться тікати далі, за кордон, то вміння водити авто дуже потрібне. А оскільки чоловікам заборонили виїзд з країни, то вивозити дітей у безпечне місце мають саме жінки. З початком війни люди зрозуміли, що вміти їздити, – це не просто забаганка, а дуже важливе вміння, яке навіть може врятувати життя», – каже Катерина.
Стереотипи відходять. Жінка за кермом – це норма
Рівнянка Тетяна ГРИЩУК за кермом понад 20 років. Шість із них працює в Патрульній поліції Рівненщини. Коли в Україні почали вимикати електроенергію і в місті не працювали світлофори, одним із обов’язків патрульної стало регулювання руху на дорогах міста. Тетяна досвід регулювальника мала ще до війни. У цій ролі, розповідає, почувається комфортно. Сигнали регулювання опанувала ще з автошколи, тож проблемою для неї це не стало. Єдиний великий мінус, каже, – це погодні умови й хамство з боку деяких водіїв.
«Водії та водійки, коли не стикаються зі знаками регулювальника, зазвичай їх забувають. Але зараз ситуація значно краща порівняно з першими місяцями, коли тільки почали виставляти регулювальників. Водії вже повторили правила, хто не знав – вивчив. Є тенденція на краще», – каже патрульна.
За словами Тетяни, немає різниці: жінка регулює рух чи чоловік. Грубощі на свою адресу чують однаково як жінки, так і чоловіки.
«Насправді ж більшість водіїв задоволені та вдячні. Дякують, киваючи головою, чи помахом руки, інколи відчиняють вікно, звідки чути: «Дякую». Дехто реєструє подяки на лінію 102 і це дуже приємно. Є, звісно, й невдоволені. Якось водій виїхав на перехрестя і почав повчати та розповідати, як мені потрібно регулювати рух. Коли мій напарник попросив його від’їхати вбік, щоб розібратись у ситуації, то виявилось, що цей водій не розумів знаків регулювальника. Зате добре знає, як вказати регулювальнику», – розповідає Тетяна.
Бувають і курйозні історії. Одного разу її колезі-регулювальниці з вікна авто кидали цукерки. А якось пенсіонерка принесла регулювальнику в’язані рукавиці. Він їх одягнув, щоб не образити добродійку. Патрульна пригадує, що на початку війни всі були на дорозі досить чемними. Люди згуртувались і стали більше поважати один одного. Зараз, каже Тетяна, всі напружені, знервовані, тож знову з’являються невдоволені водії, які знають свої права та не знають своїх обов’язків. Патрульна каже, що помічає різницю у водінні жінок і чоловіків. Але найбільшими порушниками на дорозі вважає пішоходів.
«Жінки їздять обережніше, акуратніше, повільніше. Чоловіки ж більш спритні, тому вони, напевно, більше й порушують. От, для прикладу, коли стоїть регулювальник, жінці, можливо, треба ще подумати, чи можна їхати, чи ні. У цей же час троє водіїв мужчин уже можуть проїхати перехрестя. А от пішоходи – чи то чоловіки, чи жінки – чомусь думають, що ПДР створені для водіїв, а не для них», – розповідає Тетяна.Однак зверхність чоловіків над жінками в питанні кермування Тетяна не заперечує. Навіть часом спостерігає і на досвіді свого регулювання.
«Одного разу водійка зупинилась на заборонений сигнал регулювальника, а за нею стояв чоловік другий у черзі. І він їй постійно сигналив, щоб вона їхала. Але жінка стояла правильно. Ні йому, ні їй не можна було їхати. Чоловік безперестанку сигналив. А потім, проїжджаючи вже на дозволений знак, почав показувати мені різні гримаси з вікна авто. Хоча насправді правильно їхала водійка, а не він», – пригадує історію Тетяна.
На жаль, неетична поведінка на дорозі – явище не рідкісне. Хоча за останні роки в Україні значно покращилась культура водіння та ставлення до жінок за кермом, зокрема. Це Тетяна Грищук спостерігає на досвіді своєї роботи, а також на своєму досвіді водіння. «Коли я тільки починала їздити, у мене була старесенька машина. Навіть марки не буду називати, бо деякі люди вже й не знають такої. Пам’ятаю, що дійсно на мене показували пальцем, бо жінка за кермом та ще й такої старенької машини. Зараз жінка за кермом нікого не дивує. Це нормально і досить поширено. Можливо, деякі чоловіки із застарілим стереотипом мисленням ще можуть щось закидати, але, направду, це вже відійшло. Зараз жінка за кермом – це норма», – ділиться Тетяна Грищук та радить жінкам дві речі: дотримуватись ПДР і не звертати уваги на хамів.
Іванна АНТОНЮК