Коли Микола з Млинівської громади, 39-річний учитель інформатики та трудового навчання, у 2022-му вдягнув військову форму, зброї в руках він не мав. Але мав інше – чітке розуміння, що війна потребує не тільки кулеметів, а й мисок, ложок, гарячого борщу й теплих слів.
Сьогодні він – діловод продовольчої частини 57 батальйону 104 бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Його позивний – «Вчитель». І це не випадково. Бо навіть на війні Микола залишається тим, ким був усе життя – людиною, яка навчає, підтримує, організовує.
«Я відповідаю за харчі. Це не просто папери. Це те, без чого не може бути боєздатної армії. Голодний боєць – небоєздатний боєць. А ситий – уже готовий тримати фронт», – розповідає військовослужбовець.
У перші дні повномасштабного вторгнення Микола не вагався – приєднався до добровольчого формування територіальної громади. Згодом підписав контракт зі Збройними силами України. І з тих пір – уже майже два роки – несе службу на продовольчому фронті.
Це той фронт, якого не видно в новинах, який не має видовищних фото, але який щодня годує, зігріває і тримає армію на ногах. Від меню і розподілу харчів до обліку і доставки – все це на його відповідальності. Кожна помилка може коштувати не лише настрою, а й здоров’я.
Вдома на Миколу чекає родина: дружина та двоє синів. Старший – студент, вивчає комп’ютерну інженерію, молодший – ще школяр.
«Усі чекають, хвилюються, мріють про день, коли можна буде знову жити разом — спокійно, без звуків війни», – говорить Микола.
І ця мрія тримає. Не тільки його, а й тих, хто поруч. Бо, зрештою, саме заради неї він пішов на службу — щоб день, коли буде тиша, настав швидше.
Сергій БУГАЙЧУК
Читайте також: Парк «Єврейка» відкриває нову сторінку історії міста Рівне