Відразу із трьома героями попрощалися сьогодні у Рівному. В останню путь на майдані Незалежності провели трьох вірних захисників — Петра Мешка, Віталія Рабчевського та Вячеслава Цюзя… Поховали Героїв на кладовищі “Нове”.
Петро Мешко народився у Рівному. Навчався у шостій школі, а за тим вступив у Клеванський професійний ліцей, де здобув фах автослюсаря.
Черговим етапом у життя стала строкова служба. Її Петро проходив у прикордонних військах. А за тим повернувся додому. Працював будівельником у ТОВ “Капітал інвест ДТМ”.
Веселий, компанійський, добрий та щедрий. Він нікому ні в чому не відмовляв, любив бути серед людей, у товаристві… А ще з дитинства любив грати у футбол. Цю любов хотів передати і сину — п’ятирічному Іллі.
“Коли розпочалася війна ми з братом разом пішли у військкомат добровольцями. Розуміли обоє, що зайвих пояснень тут не треба. Треба захищати нашу країну, дітей, треба зробити все, що в наших силах, щоб ворог не прийшов сюди, на Рівненщину,” – розповів брат Героя Володимир.
У недовгих телефонних розмовах Петро розповідав про службу. Був відвертим, що нелегко, і багато хлопців отримують поранення, багато гине… Та на всі прохання берегтися, відповідав своєю звичною фразою: “Я ж заговорений, нічого мене не візьме! Все буде добре!”
Володимир розповідає, що жодних сумних думок у брата не було. Вірив у перемогу та повернення додому
40-річний солдат Петро Мешко загинув 8 серпня, виконуючи бойове завдання із захисту Батьківщини поблизу с. Новомайорськ Донецької області…
Віталій Рабчевський все життя прожив у Квасилові. Закінчив місцеву школу, навчався у професійному ліцеї на зварювальника. За тим на нього чекала строкова служба у військово-морських силах. Під час служби був головним електриком на кораблі.
Коли повернувся, одружився. Разом із дружиною виховували сина та донечку.
Вперше війна наздогнала Віталія у 2014 році. Його мобілізували на рік у зону проведення АТО. Коли ж повернувся, був упевнений, що цим не закінчиться, що буде війна. І насправді вже 25 лютого його викликали до військкомату, а за тиждень вирушив на передову…
Віталій, який мав досвід участі в бойових діях, не приховував, що цього разу все на багато складніше.
«АТО – це були квіточки, от тепер почалися ягідки. Ти повертаєшся з чергування, втомлений, хочеш бодай поспати, а не знаєш, чи прокинешся, такі сильні обстріли,» – пригадує слова чоловіка Олена.
А ще біль у голосі, коли говорив про загиблих:
Справедливий, чесний, відданий чоловік просто не визнавав брехні чи лицемірства. Тому найбільше його гнітили знущання над українськими воїнами, навіть своїй мамі казав, що краще вже загинути, аніж потрапити в полон. А вдома його чекали мама, дружина, дорослі діти 22-річний Владислав та 17-річна Вікторія
45-річний старший солдат Віталій Рабчевський загинув 8 серпня біля села Пречистівка на Донеччині через тиждень після повернення з дому…
Вячеслав Цюзь народився на Сарненщині у селі Гута-Перейма, але фактично все життя провів у Рівному. Навчався на електрика, але за спеціальністю не працював. Багато років трудився на АЗОТі, а за тим займався будівництвом. Працював на об’єктах в Україні, та більше — за кордоном. Коли ворог вперше ступив на українську землю, Вячеслав не став переховуватися, був мобілізований та півтора роки прослужив у зоні проведення антитерористичної операції… На щастя, з тієї війни вдалося повернутися цілим та неушкодженим, тож Вячеслав знову став будівельником.
Та у мирне життя знову увірвалася війна.
“Вперше чоловікові зателефонували з військкомату в перші дні війни, але фактично поїхав він за кілька тижнів — наприкінці березня. Весь цей час, поки чекав, хотів їхати воювати. Навіть жартував, що йому русні не вистачить… Коли вже поїхав, то розповідав, що це значно гірше, аніж було під час АТО. Казав, що це пекло, не думав, що буде так страшно…” – продовжує Наталія.
Подробиць про воєнні будні Вячеслав дружині не розповідав. Такий вже мав характер, усі переживання тримав у собі. Лише зрідка Наталія вдавалося щось випитати в чоловіка.
Стрілець-помічник гранатометника, молодший сержант Вячеслав Цюзь загинув 8 серпня внаслідок мінометного обстрілу біля Авдіївки на Донеччині. За кілька днів йому виповнився б 51 рік…