28-річний Потап із Рівного служить разом із батьком у складі однієї бригади – і це не випадковість, а життєвий принцип, який передається з покоління в покоління. Війна не дала часу на вагання.
24 лютого, коли почалося повномасштабне вторгнення, він просто встав, зібрався і пішов до військкомату.
«Не ховатися, а діяти», – розповідає Потап. – Так мене навчав батько. Того ж дня, коли почалася війна, він пішов до військкомату. Він став для мене прикладом, і я зрозумів, що не можна чекати, треба діяти. Тепер ми з ним – пліч-о-пліч, хоч і в різних підрозділах, але разом у складі однієї 104 бригади. Ми знаємо, що кожен наш крок наближає перемогу».
Військовий має позивний «Фура». До війни Потап був далекобійником. Їздив по всій країні, це ім’я приклеїлося ще тоді. Коли прийшов до війська, воно залишилось.
«Свій бойовий шлях я починав у 56-му батальйоні, – продовжує Потап. – Там я вчився воювати, звикати до постійного напруження, приборкувати страх і боротися з собою. У Часовому Яру, коли міна влучила в наше укриття, я отримав поранення: розірвало руку, в нозі залишилося три осколки. Один вилетів, два досі зі мною. Півроку реабілітації, і я знову на передовій. Уже через вісім місяців я був на Куп’янському напрямку».
Зараз Потап служить в роті контрдиверсійної боротьби. Його завдання – шукати та знешкоджувати ДРГ. Кожна помилка може коштувати життя.
Порада молодим: «Головне – фізична форма. Без неї не витягнеш. І ще – вчитись. Постійно. Знання – це теж броня. Той, хто знає більше, живе довше».
Сашко БУГАЙЧУК
Читайте також: Військові зможуть бронювати зручний час для шлюбу онлайн через Дію