Мешканець Рівного налагодив “виробництво” автомобілів – масштабних копій машин вітчизняного автопрому. Усі вони – “на ходу”.
Іван Шевченко за фахом – ювелір. Певно, це одна з причин, чому йому не дуже цікава повнорозмірна техніка і чому його так приваблюють зменшені авто. А якщо познайомитися з його хобі детальніше, можна побачити у ньому чимало ювелірного.
Уся світлотехніка масштабних моделей працює, причому керування нею відбувається так само, як і рухом – по радіо.
Не подумайте, що Іванові у житті бракує справжніх автомобілів – він їх має у необхідній кількості. Але одного разу пригадалося дитинство та їхнє сімейне авто – на той час це був дідусевий “Москвич-2140”. І вирішив Іван того “Москвича” зробити для себе заново, хоча б у зменшеному вигляді. Але щоб він був на ходу. Так все і розпочалося.
Іван Шевченко будує діючі моделі автомобілів у масштабі 1:10 з електроприводом та дистанційним керуванням. Зовні вони відтворюють популярні вітчизняні моделі, а під кузовом розміщено агрегати, які теж копіюють прототип – м’яка діюча підвіска на пружинах та ресорах, кермове управління, трансмісія з карданом та диференціалом. Причому схему підвіски та приводу автор повторює згідно з оригіналом.
Моделі хоч і виконані у масштабі 1/10, розвивають цілком дорослу швидкість: 40 км/год для “Москвича” не межа. Із тягою теж все гаразд.
Головним матеріалом для кузову спочатку був листовий пластик ПВХ (полівінілхлорид). Його майстер вирізав, нагрівав та вигинав згідно із кресленнями. Завіси капотів та замки теж на своїх місцях. Скло насправді не скляне, а теж пластикове – з акрілу, який непогано піддається обробці.
Але навіть в аматорському моделізмі прийшов час новітніх технологій, і для останніх моделей майстер друкує частини кузову на 3D-принтері. А у вантажного всюдихода ЗІЛ-131 кабіна надрукована повністю. Причому насправді це не так просто, як здається, оскільки для принтера потрібно мати потрібну деталь в цифровому тримірному вигляді. А це вже неабияке завдання для програміста.
Кожна модель Івана – копія реального екземпляра, тому ЛуАЗик має “справжні” номерні знаки. До речи, оскільки ЛуАЗ має привід 4х4, його масштабна модель теж повнопривідна.
Щодо силового агрегату, Іван використовує електродвигуни двох типів – або традиційний колекторний, або безколекторний. Перший краще підходить для моделей, що копіюють неквапливі прототипи, адже має більший обертовий момент на низьких обертах.
А безколекторний двигунець, який розвиває 50 тис. обертів на хвилину, конструктор використовує на швидкісних моделях. Також варто звернути увагу, що всі механізми сконструйовані таким чином, що можуть працювати надворі, тобто не бояться води, піску і снігу.
Частину агрегатів для своїх моделей Іван Шевченко купує, але більшість деталей та систем у нього – власного виробництва.
Апаратура для радіокерування моделями використовується сучасна багатоканальна, з тих, що створена для спортивних моделей. А ось бортове обладнання – цілком власного виконання, на моделях працює та сама світлотехніка, що і на справжніх, повнорозмірних аналогах.
У планах моделіста ХХІ століття – остаточно перейти на 3D-друк, підвищити якість копіювання та вдосконалити ходову частину своїх авто.
Сьогодні в колекції Івана Шевченка – п’ять автомобілів у масштабі 1/10, причому виготовлення кожного займає близько півроку. У його творчих планах – розширення модельної лінійки вітчизняної техніки, причому за рахунок освоєння 3D-друку моделіст збирається підвищити точність копіювання та прискорити виготовлення кожного зразка.
Джерело: Auto24