Побутує думка, що у Рівному створення об’єднання співвласників у маленькому будинку – справа безперспективна. Із зібраних внесків, мовляв, аби хоч на зарплату голові правління та освітлення під’їздів вистачило грошей.
Про якийсь ремонт говорити не доводиться. Втім очільниця ОСББ «Сонечко-Рівне» Ганна Каменєва власним прикладом спростувала всілякі небилиці. Створене в будинку на 24 квартири, що на вулиці Степана Бандери, 18 об’єднання, може, й не знімає зірок із неба. Проте його мешканці живуть краще, ніж у такій же сусідній триповерхівці.
– ОСББ ми зареєстрували у 2016 році, – розповідає Ганна Зіновіївна. – Вже після того, як 2015 року нам відремонтували дах. Ми 37 років і жек, і міську владу про це просили. Справа в тому, що будинок свого часу звели для працівників міліції. А оскільки його будували правопорушники, яким присуджували по 15 діб арешту, то самі розумієте, яка це була робота. До того ж покрівля від віку почала сипатися.
– Не боялися створювати об’єднання співвласників? Адже відтепер всі проблеми лягали на ваші плечі.
– Чого ж, спершу трохи страшно було. Напевне тому, що все нове, невідоме. Тоді мені багато в чому з оформленням документів допоміг Феодосій Павлович Миргородський – голова правління ОСББ на Київській, 81. Адже не знала, що і як робити, куди іти й до кого звертатися. Зараз не шкодую, що створили об’єднання. Не подумайте, що щось особисто з того маю. Якщо й маю, то хіба що клопоти. Бо я відразу відмовилася від будь-якої зарплати. Вважаю, що це не та робота, на якій треба щодня від дзвінка до дзвінка працювати. Якщо виникають якісь питання, вирішую їх, ходжу по владних кабінетах чи комунальних підприємствах. А потрібен сантехнік чи електрик, то знайшла толкових спеціалістів, яких при потребі запрошую. Сталася, наприклад, якась біда – викликаємо аварійну службу.
– Ви не шкодуєте, що створили ОСББ. А люди?
– Та суть не в мені, а в нашому будинку, який завжди порівнюю з таким самим по сусідству – на Степана Бандери, 18а. Там мешканці не створювали об’єднання, а пішли під управлінську компанію. То так і залишилися голими і босими. А ми за чотири роки замінили всі крани в системі опалення, утеплили труби на горищі, взялися за проблемні стояки. І все це за внески співвласників. Крім того ще й назбирали трохи грошей. Тепер знаємо: не дай, Боже, якась біда – у нас є за що усунути негаразди.
Людям це подобається. Може, хтось і каже, що мало роблю. Але ж я не на зарплаті. Тому завжди кажу: «Давайте разом робити». І робимо. У нас, до речі, немає двірника. Мешканці самі прибирають подвір’я, час від часу влаштовуємо суботники. Купили косарку, самі траву косимо. Треба якийсь інвентар – купили. Словом, самі вирішуємо, що робити, самі й робимо.
– А з якими питаннями по владних кабінетах ходите?
– Та різні приводи бувають. Ось, скажімо, вирішили прибудинкову територію приватизувати. Спитаєте, для чого? Аргументів кілька. От, для прикладу, такий. У нашому будинку працює магазин, який спиртним торгує. Тож усі п’янички тут же, у дворі, сидять із пивом. Ми вже й лавочки, було, прибрали. То вони на стовпчиках посідають. Знову ж таки діти із сусідніх будинків у нашому дворі граються. Я нічого не маю проти дітей, але нехай би їхні батьки також допомагали прибирати двір, за яким наші мешканці доглядають. А третій аргумент – чимала територія (26 соток) подвір’я. Вірніше – побоювання, що хтось захоче збудувати тут щось. Скажімо, гараж. Таке вже було. Жив у нас чоловік, який побудував гараж, а син того мешканця приватизував його. А потім ще й 50 квадратних метрів нашої землі оформив у свою власність. Щоб подібного не сталося, надумали прибудинкову територію за ОСББ закріпити.
– І що з того вийшло?
– Пішла до тодішнього міського голови Володимира Євгеновича Хомка, а він каже: «Добре, приватизовуйте». Пішла я в ЦНАП, звідти мене направили на Лермонтова, 6. Там розказали, що і як зробити. Підготували необхідні документи, за які заплатили 13 тисяч гривень. Для нашого будинку це чималі гроші, але справа того варта. Потім подали документи на сесію Рівнеради. Словом, на все про все пішло майже півтора року.
– Слухаєш вас, і не віриться: невже у вашому ОСББ все так добре?
– Так не буває, щоб усе добре було. Наприклад, одна із проблем маленьких ОСББ в тому, що в них маленькі будинки. А отже, невеликий обсяг роботи. Через це ми нікому не цікаві. Немає на чому заробити. Можливо, через це три роки тому, подавши заявку на участь у Муніципальній програмі, щоб утеплити будинок, ми не пройшли конкурсний відбір.
Наступне болюче питання – низька платоспроможність мешканців. Незважаючи на те, що в нас невеликий внесок на управління будинком (2,5 гривні за квадратний метр), однаково маємо чимало боржників. А все тому, що левова частка мешканців – пенсіонери, яким нині живеться нелегко. Хоча дехто не платить, хоч і має гроші. От взяти власника магазину, який не платить, бо, мовляв, ОСББ нічого для нього не робить. А хіба утримання будинку чи ліквідація якоїсь аварійної ситуації – це не робота?
А ще маю мрію, яка наразі нездійсненна. Хотіла б, щоб у кожній квартирі було індивідуальне опалення. Тоді мешканці економили б на оплаті за тепло і гарячу воду. До того ж кожен міг регулювати тепло на власний розсуд: хочеш – тепліше, хочеш – холодніше. Я вже навіть підрахувала: для облаштування індивідуального опалення в кожній квартирі для будинку треба мати 20 тисяч доларів. Та для нас це – непідйомна сума. От якби якийсь спонсор знайшовся, який хоч би половину грошей дав, тоді б моя мрія здійснилася. А може якась програма з’явиться, в якій на це буде передбачена для ОСББ фінансова підтримка. Поживемо – побачимо.
Спілкувалася Світлана ПІКУЛА