У пошуках щастя проходить значна частина життя людей. Квасилівчанка Аполлінарія Шелест поділилася своїми порадами й секретами щастя.
Днями Аполлінарія Василівна відзначила свій ювілей – 90! Таку долю обрала її світла, щира і щедра на любов душа. Так і хочеться запитати одразу ж: «Можливо, є щось у Вас те особливе, що дозволяє людині в усі свої роки бути активною, енергійною і навіть патріотичною?» І зазвичай акцент робиться на автобіографії, трудовій діяльності, талантах і просто уподобаннях… Але для тих хто блукає у пошуках щастя відповідь проста:
«Любити життя і людей, якими вони є. Не нарікати. Прощати. Бачити будь-яку людину лише з позитивного боку».
Отже, народилася наша героїня у 1933 році в с. Городище Корецького району нашої області. Розповідає, що у 17 років її, юнку, разом із мамою, братом Богданом і сестрою Любою вивезли до Сибіру на цілих вісім років. Відомо, за що – родина куркулів. Вже тоді росіянам мозолили очі багатші українці, здатні обходитися без їхнього кривавого керівництва. Батька вбили молодим якраз напередодні, коли братикові минув лише один рік. Там, у Томській області, Поліна Каштан познайомилася з майбутнім чоловіком – Василем Шелестом, котрий два роки очікував на свою майбутню дружину, аби підросла до 19-ти. А потім прожити разом 65 літ!
Число вісім присутнє у цій розповіді, в її ювілейному часі. Адже вісім років як уже немає її судженого – чоловіка, який покинув цей світ у 91 рік. Запитую, що об’єднує в житті пару, яка, обвінчавшись десь там, у Сибіру, на все життя залишилася щастям один для одного? Таки існує доля, яка може здивувати, сповнити радісним трепетом навіть чужі серця від того, що можна жити довго і з радістю!
«Треба себе любити!» – кілька разів під час розмови зауважує пані Аполлінарія. – «Коли ти любиш себе, люблять тебе й інші».
«Так», – відповідаю я і тішуся, що маю шанс розпитати про сокровенне. Проте міркую, що далеко не всім вдається себе любити. Водночас розумію просту істину, що не можна бути до себе занадто критичною і вимогливою. А ще – має бути поряд людина, яка б казала тобі: «Ти у мене – найкраща!», підтверджуючи це своїми діями. Дивлюся на цю миловидну жінку і не бачу в ній отих паспортних 90 років. Бо й справді, вік визначає завжди молода душа, яка сповнює тіло потрібною енергією і бажанням бути корисною щодня і щохвилини.
«Мої батьки, я сама, мої двоє донечок – Ніна та Ольга, внуки і правнуки – усі були пластунами», – з гордістю каже моя співрозмовниця. Любов до України передавалася як реліквія, як найцінніший дух людської природи, із покоління у покоління. Українська вишиванка – завжди поряд, де б не були. Українські пісні – також. Та й книги (як сучасних, так і маститих українських письменників) навіть зараз читаються без проблем.
До речі, радить пані Аполлінарія користуватися книгою, яку упорядкував Мирослав Дочинець, «Вік і лік» – рецепти на всяку оздоровчу потребу від карпатського знатника Андрія Ворона. Заодно дякує газеті «Сім днів», адже такі публікації – лише на благо здоров’ю та рокам, яких, по суті, й рахувати не варто. Та якщо про здоров’я і як ним користуватися, то приємно зауважити, що пані Аполлінарія чудово дбає як про власний дім, так і про город. Саме до Квасилова приїхала родина Шелестів після заслання до Сибіру. Певний час її чоловік працював на заводі «Рівнесільмаш» головним інженером, вона – в бухгалтерії підприємства. Хоча, розповідає, що давно шиє одяг як професійна кравчиня, а вже речі в’яже – із шести років, і донині… Теплі шкарпетки для воїнів
Сто пар шкарпеток вив’язала жінка за цей рік повномасштабної російсько-української війни. 50 пар роздала друзям і знайомим, а 50 пішли на потребу воїнам ЗСУ, де служить її правнук Михайло. «Одна проблема, що нитки дорогуваті, – жаліється. – А то й кінця не було б цій справі! Кинула клич по Квасилову – люди нитки приносять». Показує недов’язану жилетку: «В’яжу для сусідки!» Рівненькі рядочки синього кольору лягають один за одним…
Про таку унікальну жінку можна написати цілу книгу! Її історія життя містить у собі багато всього. А головне, що володіє ясною пам’яттю – тримає усе в голові. Однак саме зараз варто додати, що ота прадавня українська основа заохочувала пані Аполлінарію до активних дій. Зокрема, багаторічної роботи в «Просвіті», 30-літнього співу у церковних хорах…
«Усе, що ти робиш, маєш любити, – переконана жінка. – Не варто зациклюватися на неприємностях. Позитивне мислення береже нервову систему. А ще, звісно, треба слідкувати за харчуванням: м’яса їм мало. Переважно всілякі салати. Смакує трав’яний чай, алкоголю не вживаю. Отак уже 50 років ревно дотримуюся правил, які сама собі й встановила. Кожен день має бути спланованим, насиченим і підкріпленим метою. Будь-чим, але обов’язково тим, що рухає тебе вперед».
Чи не характер? Так. І сила волі, і впевненість у завтрашньому дні. Додам лише, що в цей магічний 90-літній рік свого народження (Аполлінарія Василівна цікавиться й астрологією!) ювілярку вітали всі, хто мав намір висловити їй свою повагу та любов. Зокрема, й староста селища Квасилів Рівненської МТГ з командою «Рівне Разом»… Побільше б нам таких ювілярів!
Анна ЛИМИЧ