Історія створення ОСББ «Буковина» у Рівному мало чим відрізняється від інших рівненських об’єднань співвласників. Втомившись від хронічної бездіяльності спершу жеку, а потім і управлінської компанії, мешканці багатоповерхівки Рівного на вулиці Буковинській, 6 вирішили докорінно змінити ситуацію.
До цього спонукав і приклад деяких сусідніх будинків, де завдяки участі в «муніципалці» ремонтували дахи, міняли інженерні мережі та ліфти, утеплювали фасади. А у них за три десятки років ніхто й пальцем об палець не вдарив.
– Словом, урвався терпець, – розповідає голова правління ОСББ «Буковина» Наталія ПОПЧУК. – Зрозуміли: як би ми не піклувалися про свої квартири, утримувати будинок у належному стані поодинці неможливо. Це під силу лише тоді, коли будемо гуртом. Отож надумали щось робити. Відтак у травні 2016 року взялися за створення ОСББ, зібравши ініціативну групу. На той час знали, що об’єднанням співвласників допомагає і держава, і місто. Але фактично не мали ніякого поняття, що і як робити. Тому ходили на консультації, збирали необхідну інформацію. У липні провели установчі збори. У серпні зареєструвалися, а 1 вересня нам передали будинок.
Відтоді, долучившись до участі в міських програмах підтримки об’єднань співвласників, зробили 5 капремонтів. Дуже вдячні владі Рівного за підтримку. Зараз, до речі, йде дискусія, чи потрібна «муніципалка» місту. То з моєї точки зору без цієї програми будинки просто не виживуть.
– Якими видалися перші ваші кроки у «вільному плаванні»?
– Відверто кажучи, спершу було нелегко. Адже бракувало досвіду і спеціальних знань. Я ж, маючи економічну освіту і працюючи головним бухгалтером, була далекою від комуналки. А тут ще відразу на «глибоку воду» потрапила: щойно прийняла будинок, невдовзі опалювальний сезон розпочався. Навіть не хочеться про той період згадувати. Але спільними зусиллями пустили у квартири тепло.
Втім, як згодом виявилося, це ще квіточки були. Найбільші труднощі виникли пізніше, коли справа дійшла до ремонтів. На перших порах найважче, мабуть, вдавалося знайти порозуміння з деякими мешканцями. У нас теж були люди, які вважали, що нічого в будинку міняти не треба. Адже ніхто, як правило, не цікавиться, що відбувається в підвалі чи на горищі. Але коли провели ревізію всіх інженерних комунікацій, то побачили, скільки на трубах хомутів, яке все гниле та іржаве. Воно й не дивно, бо за тридцять з лишком років у нашій 9-поверхівці фактично нічого не робилося.
– Тобто у вашому будинку, як це зазвичай трапляється, також не було одностайності?
– Не без того. Дехто ще не позбувся сформованого за радянських часів менталітету. Тобто вважають, що все робити має хтось, а їм достатньо того, що сплачують внесок. Не раз доводилося пояснювати, що ОСББ – це не бізнес голови правління, а спільне господарювання в будинку, де всі співвласники рівні.
Таких людей, які живуть за принципом «моя хата скраю», щоправда, стає дедалі менше. Та ще залишаються. А раніше, бувало, у відчай впадала. Дуже емоційно ставилася до всього. Навіть заспокійливі краплі вживала. Ти стараєшся, викладаєшся, незважаючи ні на що. Бувало, що й віника нема за що купити, бо хтось не сплатив внески. Тож викладаєш гроші з власної кишені. Не раз, було, даєш проєкт і думаєш: «Все, більше не буду». Я одружена і маю чотирьох дітей, двом з яких по 1,5 року, хотіла віддати функції управління будинком комусь із членів правління. Та ніхто не захотів, бо добре знають, яка це невдячна робота.
Втім, відпочину – і знову за роботу. Кожен раз, коли починаю проєкт, всі знають, що в мене все має працювати як швейцарський годинник. Звикла завжди доводити справу до кінця. У мене тиждень наперед розписаний по годинах.
– Прийнявши фактично занедбаний будинок, що вдалося зробити в ньому від часу створення ОСББ?
– Почали з найкритичнішої ділянки – підвалу. У 2017 році, взявши участь у «муніципалці», провели капітальний ремонт інженерних мереж – повністю все замінили. Далі, наступного року, знову ж таки за підтримки міста, відремонтували покрівлю. До цього латали, але це нічого не дало. Отож зробили мембранний дах, обшили металом парапети. Зараз немає проблем ні з покрівлею, ні з комунікаціями у підвалі.
У 2019-му ми не потрапили в Муніципальну програму, бо два попередні роки брали в ній участь. Тому подалися у Програму з термомодернізації – міняли вікна у місцях загального користування і встановили нові двері у тамбурах.
Потім подали заявку на капремонт ліфтів. Та потрапили у резерв. Це був 2020-й – рік карантину, коли багато будинків не змогли зібрати свій внесок. Через це почали відмовлятися від участі в «муніципалці». Відтак у липні нам запропонували долучитися до програми. На той час у нас практично все було готове. Єдине – необхідно було поновити в експертно-технічному центрі дефектні акти. Втім, чесно кажучи, народивши у травні двох дітей, я неабияк хвилювалася через те, що просто «не потягну» проєкт. Але на засіданні правління прийняли безкомпромісне рішення: якщо є можливість, нею треба скористатися.
Так, було непросто. Бо часу мало, а роботи багато. До того ж чималий період забрала процедура відбору виконавця через «Прозоро». Але очі бояться, а руки роблять. Правління пообіцяло допомагати, хоча насправді здебільшого довелося самій виїздити з документами то в управління економіки, то в казначейство. Надихало те, що буде зроблена хороша справа. Так, вскочивши у проєкт з капремонту ліфтів по суті «в останній вагон», ми завершили його реалізацію фактично за кілька днів до Нового року. Зате зараз на 5-7 років матимемо спокій з підйомниками в усіх шести під’їздах будинку.
– То, виходить, все, що можна було взяти з Муніципальної програми, ви вже взяли?
– Єдине, що ще можна було зробити в рамках «муніципалки» – це електромережі. З ними у нас критична ситуація. В підвалі кілька років тому трапилася пожежа, внаслідок якої була пошкоджена проводка, що виходила зі щитка на всі під’їзди. Щороку ми латали її ізоляцією. Але все це давало лише тимчасовий ефект. Проблема давалася взнаки дедалі частіше. Тому в лютому подали заявку на участь у «муніципалці». По правді, не дуже розраховували на те, що пройдемо відбір. Але представники міського управління, які приїжджали на обстеження об’єкта проєкту, вивчивши ситуацію, охарактеризували її, як «сидіння будинку на пороховій бочці». Отож, хоч було дуже багато заявок, нас відібрали до участі в Муніципальній програмі. Таким чином, на етапі завершення прокладання нових кабелів, заміна розводки до квартир. Раніше була алюмінієва, тепер – мідна. Ну а в самих оселях їхні власники робитимуть за бажанням.
– Отож, можна взяти паузу?
– Швидше за все відпочити не вдасться. Через великі витрати на забезпечення будинку теплом надумали долучитися до Програми «Енергодім». Відвідали семінари, які проводили управління економіки, громадські організації ОСББ. Обговорили свої потреби. Вже замінили вікна, у цьому році – електропроводку, а відтак готуємося до утеплення всього будинку. Порахували і дійшли висновку, що, незважаючи на високу вартість проєкту, він все одно людям вигідний. До того ж, поки держава й місто допомагають, треба використати надані можливості. За натурою я – оптимістка. Тому вірю, що все нам вдасться.
Розмову вів Василь ГЕРУС