Турбота про чотирилапих друзів. Аби тільки Любов Шелкович переступила поріг дому, як її з усіх боків обступають її вихованці. Труться об неї, крутяться під ногами, навперебій щось розповідають їй своєю котячою і собачою мовою.
І якою змученою не була очільниця благодійної організації «БФ «Центр людей доброї волі», всю втому як рукою знімає.
Любов – не лише вдова учасника АТО і волонтерка, яка допомагає ЗСУ ще з 2014 року, а й зоозахисниця. Причому не тільки допомагає безпритульним собакам у притулках, а й дає прихисток чотирилапим у себе вдома. Її зоосімейство, буває, змінюється: хтось відходить, а хтось прибуває. Нині в будинку жінки живе троє кішок і троє собак. У кожного своя історія, характер, вподобання і звички. Але всіх їх об’єднує дружба, про яку багато хто може лише мріяти.
Муся – вилита королева, а Лулу – загальна улюблениця
У сім’ї Любиних чотирилапих існує чітка ієрархія. Найстарша в ній – кішка Муся, якій уже 14 років. За її норовистість домашні називають її королевою, а вона й поводить себе відповідно до закріпленого за нею титулу – поважно, навіть гордовито. Ще не з кожним на контакт піде. Лулу і Муся на фото.
– Муся єдина з наших кішок, – говорить співрозмовниця, – яка зі мною собак поза двором вигулює. Буває, навіть «построїть» їх, якщо вони дають собі волю. Така вона бойова кицька, нічого і нікого не боїться. Якось принесла мені на балкон щура десь на сантиметрів 20 завдовжки, ще й 20 сантиметрів хвіст. Спершу привела мене, щоб показати трофей, а потім за собою до хати кличе. І знаєте, куди? До холодильника! Мовляв, давай щось смачненьке, бо ж бачила – заслужила.
А от пухнаста сіамська Мері панічно боїться чужих людей. Чого не можна сказати про найменшу кицю Лулу, елітної української степової породи, яка є загальною улюбленицею.
– Саме рік виповнився, – розповідає господиня дому, – як Ваня (наймолодший син Любові Шелкович, двоє старші, Володимир і Ярослав, – служать у ЗСУ – ред.) приніс собі у подарунок на день народження пухнастий клубочок, що в жмені руки вміщався. У перший день Лулу прикинулася мертвою. Всі собаки і коти кинулися до неї понюхати, а вона лежить, не ворухнеться. Зате вже наступного дня показала свій вольовий характер – почала грізно шипіти до кожного, хто до неї наближався.
Зараз Лулу, зі слів співрозмовниці, всі обожнюють, особливо діти, які приходять у гості. Що вони з кицею лише не витворяють! І на руках носять, і у візочку катають, і в усяку одежину закутують, а вона, наче пластилін піддатлива, ніколи не пручається, не виривається. Та нею й чотирилапі, мов іграшкою, бавляться, а Лулу – завжди незворушлива, ніби стальні нерви має.
Після зникнення Асті появилася Моніка
Серед старожилів собачо-котячої родини – тринадцятирічна такса Тасік. Його на вулиці ранньої весняної пори старший син Ярослав у глибокому снігу знайшов.
– Славчик приніс його і каже, – згадує Любов, – «Мамо, якщо не знайдеться господар, то пес моїм буде». Господарі, як виявилося – сусіди, знайшлися тільки через місяць, але він до них уже не пішов. Так і залишився в новій родині. Щоправда, і Славчиковим собакою не став, бо до мене більше прив’язався. Син тоді махнув рукою на Тасіка і купив собі хаскі.
Асті, так назвали собаку, став з Ярославом друзями-нерозлийвода. А одного дня вона зникла безвісти.
– Дуже добре пам’ятаю той день, коли Асті пропала, – каже Любов Шелкович, – бо тоді саме знялася страшна буря. Я в той час у Карпатах була, куди возили на реабілітацію дітей загиблих військових, а Славчик, скориставшись цим моментом, потайки пішов в армію. Отож того дня, 16 серпня 2022 року, коли Славчик від’їжджав на службу, Асті вибігла в цю нагоду за ним… Відтоді собаку більше не бачили.
Активні пошуки не дали жодних результатів. А рівно через місяць, надіславши знімок, до Любові подзвонив знайомий зоозахисник Степан Цупринюк і запитав, чи, бува, не їхній собака. Виявилося, що не Асті – відрізнявся кольором очей.
– Якраз у той час приїхали хлопці з Ірпеня та Бучі на ротацію, які привезли з собою собак, – продовжує жінка. – І Степан привіз мені хаскі. Щоправда, не нашого Асті, а Моніку.
Звички – другий характер
Моніка відрізнялася від Асті не лише кольором очей, а й повадками. Через звичку все гризти її прозвали крокодилом і акулою. Звикнувши о четвертій-п’ятій ранку виходити з військовими на ротацію, вона на перших порах не могла всидіти вдома, тому погризла всі двері – вхідні, гаражні… Тож господарі збагнули, що зачиняти Моніку немає сенсу. Хоч зараз вона вже подорослішала і трохи вгомонилася, ні-ні, та повертається до своєї збиточної звички.
– Гріх нарікати на Моніку, – каже Любов, – бо вона дуже ласкава і кмітлива собака, яка навчилася, натискаючи лапою на кнопку, хвіртку відчиняти. А ще неабияк любить співати, причому різними голосами і тембрами. То, коли нікого вдома немає, скиглить, як цуценя, то щось мелодійно завиває, ведучи мову з господинею, то дітей повчає. Любов не раз дивується, як тільки Моніка може таким грубим басистим тембром спілкуватися(!)
– Діти люблять бавитися з Монікою і Лулу, – зауважує жінка, – а ті поводять себе з малечею, як і належить «дівчаткам» – приязно, грайливо. Їх мучать: хтось за хвоста тягне, хтось вуха мне, хтось по животику гладить, – а їм це подобається. Разом з тим Моніка і Лулу в нас не тільки дві наймолодші «дівчинки», а й надзвичайно розбещені, люблять щось поцупити зі стола чи ще щось витворити. І, що цікаво, їх за зроблену шкоду навіть не треба сварити, бо вони всім своїм видом показують, що визнають провину. Особливо Моніка, яка то мордочку лапою закриває, то намагається кудись сховатися. Але це не заважає їй, коли вона сумує за мною, погризти якесь моє шкіряне взуття. І не тільки моє. А ще спідню білизну любить погризти. Якось свекрухи Лялі бюстгальтер, мабуть, на себе приміряла. Не підійшов, то й погризла.
Бой став начальником охоронної служби
На початку повномасштабного вторгнення дружне зоосімейство поповнив ще один собака. Вирушаючи на війну, знайомий зоозахисник, який нині служить розвідником, попросив Любов Шелкович забрати до себе на час його відсутності незрячого двортер’єра. На диво, дуже агресивний пес, який нікого до себе не підпускав, довірливо зустрів нову господиню. Залізши в машину, поїхав з нею, наче так і мало бути.
– Оскільки на той час не було зв’язку з військовим, – веде далі жінка, – я не знала, як його звати, тому дала кличку Боєм. Хоча насправді, як згодом з’ясувалося, через те, що він незрячий його кликали Стів. Уже пізніше знайомий поцікавився: «Ти назвала його Боєм, бо він – хлопчик?» Пояснила, що дала йому таку кличку, через бойовий характер собаки.
Бой спершу справді неабияку агресивність проявляв – покусав Тасіка та інших членів своєї нової чотирилапої родини. Навіть Вані від нього перепало – гризнув хлопця, який його дражнив.
– Я присоромила сина, що дражнився з Боєм, і Боя за те, що Ваню гризнув, – розповідає Любов. – І оце останнє було, кого Бой вкусив. Йому було дуже соромно переді мною. Він сидів, не знаючи куди відвернути свою мордочку.
Після того випадку двортер’єр вже нікого не кусав
Але не приховує свій бойовий характер. Якось, коли Ваня з друзями на початку війни виготовляли коктейлі молотова, пес вискочив на подвір’я, почув, що там чужі, то, думали, що всіх на шматки порве. Відтоді за ним закріпилася «посада» начальника охоронної служби.
– Ми відтоді привчили його, – веде далі господиня, – що в нас привітний дім, але все одно, коли до нас, скажімо, військові заїжджають чи чужі люди заходять, я маю сказати: «Бой, свої!». Але все одно службу несе сумлінно.
Натомість Бой, як згодом з’ясувалося, дітей дуже любить.
Пес-актор з унікальним номером
У Тасіка – чи не найбільше проявлених талантів. Він і реабілітолог, і психотерапевт, і натурщик у художній студії «Арт-маестро», і навіть неперевершений артист. – Він змалку відвідує нашу студію, якій уже 15 років виповнилося, – каже Любов Шелкович, яка очолює «Арт-маестро». – І досить часто під кінець занять дітки, які боялися собак, пропонують батькам завести вдома собаку. Не раз хотіли Тасіка забрати. Бо він може послужити, побавитися, а часто натурщиком служить – може з годину на одному місці просидіти, поки з нього малюють чи ліплять. А ще як актор бере участь у різних святково-розважальних заходах. Ось нещодавно, наприклад, на День хелуїна неперевершено зіграв роль Дракули.
Але найбільше як дітям, так і батькам подобається, як Тасік команду «путін здох» виконує. Цього його ще чоловік Любові В’ячеслав Мірошничеко, який після зазнаних у зоні АТО поранень і контузії, на жаль, помер у госпіталі, навчив. Тасік падає і навіть хвостиком не ворушить. Усі від його артистизму в захваті, щоразу на камеру цю сценку знімають.
– Звичайно, з тваринками є багато клопоту, – зізнається волонтерка і зоозахисниця. – Їх треба годувати, доглядати, лікувати… Ти переживаєш за це все, але вони сторицею віддячують. Скільки радості приносять, коли ти приходиш додому, а вони обступають тебе зі всіх сторін, бігають біля тебе, галасують щось, кожен щось розповідає. Вони своєю любов’ю здатні загоїти найболючішу рану, зігріти душу і серце.
Василь ГЕРУС
Читайте також: Люба, вдова учасника АТО, знайшла своє місце в ланцюжку добра
- Червона ікра: прості і точні способи відрізнити справжню від підробки
Червона ікра, нарівні з мандаринками, стала обов’язковим атрибутом новорічного столу, але не всі знають, як відрізнити натуральний продукт від дешевих підробок.