6 серпня Тарасу Мельнику мало б виповнитися 35 років. Але йому назавжди залишилося 31…
Вранці 22 травня 2022 року до рідних прилетіла страшна звістка. Капітан поліції Тарас Мельник загинув під час ракетного обстрілу російськими військами на Запоріжжі, виконуючи свій службовий обов’язок. Начальник 3-го відділу з проведення спеціальних операцій управління КОРД ГУНП у Рівненській області пішов на 31-му році життя.
«Коли не запитаю – у нього все добре»
Людмила Василівна досі не може змиритися з втратою сина.
«Частини мене тепер не стало. От і все. Я навіть не можу сказати був. Для мене він є», – плаче жінка. Материнське серце продовжує чекати: «Пам’ятаю його живим, чекаю, що він прийде, загляне у вікно і як зазвичай, гукне: «Привіт, мам»».
Тарас постійно оберігав найрідніших від переживань. Навіть про участь в антитерористичній операції на сході повідомив уже після повернення.
«І товаришам нічого не казав, аби ніхто не проговорився», – згадує мати.
А коли почалася повномасштабна війна, запевняв, що охороняє рівненський аеропорт.
Останнє повідомлення сина занепокоїло Людмилу Василівну:
«Нехай Наталка приїде, щоб ти не була сама».
Але вона не могла навіть подумати, що він покине її назавжди.
Козак нашого часу
«Якщо хтось би захотів у наші часи побачити козака, то саме таким був Тарас: молодий, енергійний, вільний духом», – згадують колеги по службі.
Тарас мав особливу любов до мотоциклів – на своєму двоколісному їздив на роботу, подорожував Україною. Але попри це, ніколи не робив необдуманих вчинків. Був оптимістом, любив не швидкість, а незалежність, простір, свободу. Насолоджувався життям і брав від нього максимум.
«Він завжди хотів у спецвійська», – розповідає сестра Наталія. Спочатку мріяв про спецназ, навіть думав про службу за кордоном. А коли створили КОРД, сказав: «Буду намагатися, вийде – не вийде».
І вийшло – з листопада 2016 року він служив у спецпідрозділі.
«Він постійно був попереду»
Службі в органах внутрішніх справ Тарас присвятив понад 10 років життя. Колеги відзначають його професіоналізм та фаховість.
«Як керівник він неодмінно приймав правильні та виважені рішення», – розповідає товариш Сергій Стріла, для сина якого Тарас став хрещеним батьком.
«Він постійно був попереду. Був в основі. З першого дня. Це наш кістяк, наш хребет», – кажуть бойові побратими.
Тарас неодноразово відстоював честь главку у практичній стрільбі та пейнтболі, завойовував кубки і медалі.
Навіть у найнебезпечніших ситуаціях турбувався про безпеку інших.
«На будь-які спецоперації виїжджаємо з хвилюванням», – зауважує очільник КОРД Микола Чутік.
Нездійснена мрія
Справедливий, чесний, безкорисливий – таким виховала Тараса мама. До найрідніших жінок ставився з особливим теплом та любов’ю.
«Дуже маму любив. І хоча батьки разом не живуть, але і тата Тарас підтримував тихенько від всіх», – згадує Оксана Ковальчук.
Попри те, що всі називали його вільним, Тарас мав мрію – створити сім’ю та виховувати дітей. Не встиг. Не дочекалася з війни його дівчина Ольга, з якою познайомився завдяки її волонтерській діяльності.
Пам’ять серця
Щомісяця 22 числа у фронт-офісі поліції біля дошки пам’яті загиблих Героїв збираються колеги та рідні. Неодмінно приходить мама Тараса, Людмила Василівна. Щоразу втирає сльози, дивлячись на чорно-білий портрет сина. Досі болить. Досі надіється.
Єдина відрада – маленький онук, племінник Тараса. Він ніколи не побачить свого дядька, проте знатиме, яким Героєм він був.
За відвагу Тараса Мельника посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня. У рідній школі в селі Оженин відкрили меморіальну дошку. Йому присвоїли звання «Почесний громадянин Рівного».
Близький товариш згадує, що Тарас ніколи не забував попереджати рідних, немов відчуваючи небезпеку служби: що б не сталося, не треба плакати. Він був із тих людей, хто ніс у світ світло та позитив.
Спочивай з миром, Тарасе. Ми пам’ятаємо. Ми поруч з твоїми рідними. Ти завжди у наших серцях.
Марія ЮСТИЦЬКА