Книга «Юстин Омельчук – сотник Журба. Матеріали до біографії. Листи. Спогади» – то лиш перша документально-історична реконструкція життя і діяльності натхненника й учасника українського національно-визвольного руху на Волині (Рівненщині), знаного просвітянина, члена ОУН, сотника УПА на псевдо «Журба», в’язня польського концтабору «Береза Картузька» та сталінського Степлагу.
А видав цю книгу про свого батька Юстина Михайловича Омельчука (1906-1964), уродженця с. Вичавки Демидівського району, відомий на Рівненщині активіст-рухівець, народний депутат другого скликання Роман Омельчук з поміччю дочки Олесі та за підтримки Департаменту соціального захисту населення РДА.
В основі книжки – табірні листи та вірші, а також спогади про Юстина Омельчука. На початку книги вміщена коротка біографічна розвідка та довідково про членів його родини, частина з яких теж не уникли репресій.
«Задум цієї книжки визрівав поступово і доволі довго, – розповідає Роман Омельчук. – Ще наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років, коли в процесі боротьби за проголошення незалежності України ми з товаришами-рухівцями проводили широку агітаційно-просвітницьку кампанію у містечках і селах Рівненщини. І в кількох селах на Дубенщині та Демидівщині до мене підходили люди і цікавилися, чи я, бува, не є сином Юстина Омельчука. Згодом ми з братом знайшли ретельно сховані й збережені матір’ю батькові табірні листи й були здивовані, що їх більше сотні».
Ким був Юстин Омельчук?
Хоч походив із бідної селянської родини, проте потяг до знань привів його до Луцької української гімназії. А по тому навчався на економіко-кооперативному відділенні Українського технічно-господарського інституту в м. Подебради (Чехословаччина).
Перед початком Другої світової війни Юстин Омельчук був відомим організатором просвітянського і націоналістичного руху на Демидівщині. Займався питаннями українізації школи й церкви, залучав молодь до участі в хорах і театральних постановках, сприяв розвиткові українського кооперативного руху, розповсюджував серед населення сіл Дубенщини та Демидівщини нелегальну літературу. В архівних матеріалах поліційних документів 1930-х років Юстин Омельчук разом із Ростиславом Волошиним та Григорієм Оборським зараховані до числа найактивніших політичних діячів, за якими було налагоджене пильнування.
Біографія Юстина Омельчука тісно пов’язана з Дубенщиною і містом Дубно. Тут проходила його бурхлива діяльність, адже мав чимало культурно-освітніх справ. Тут за Польщі в 1932-му вперше скуштував неволі – після організації збору підписів за навчання дітей українською мовою на кілька місяців був запроторений у Дубенську тюрму. Влітку 1939-го Юстин Омельчук був покликаний начебто до польського війська. Проте, як прибув у Дубно, був арештований і ув’язнений у польському концтаборі «Береза Картузька». Тільки швидкий розгром Польщі гітлерівською Німеччиною врятував йому життя, однак здоров’я було суттєво підірване.
Від директора школи – до сотника «Журби»
Коли з осені 1939-го на Волині починають господарювати «перші совіти», освічених людей бракувало. Юстина Омельчука призначають директором семирічної школи у с. Глибока Долина Козинського району. Проте вже у грудні 1939-го його викликають в Дубно начебто у відділ освіти. Насправді ж, як виявилося, в органи НКВС. Його врятувало лиш те, що (не довіряючи червоній владі) про всяк випадок домовився з селянами, з якими приїхав до Дубна, аби вони, як спродадуть свою городину, заїхали за ним. За розповіддю самого Юстина Михайловича, у райвідділі на нього чекав начальник Яків Винокур. Він обізвав його «националистической сволочью» та змусив письмово зізнаватися в «преступлениях». Омельчук спеціально довго писав, починаючи з раннього дитинства, а коли надвір райвідділу приїхало з десяток дядьків, був відпущений з умовою з’явитися через чотири дні.
У той же вечір він збирається і утікає за Буг, опиняється в окупованій німцями Польщі. Там налагоджує організаційні зв’язки і повертається в Україну лише в липні 1941 р. В середині серпня поселяється разом із дружиною на квартирі в Дубно. Тут працює завідувачем місцевої друкарні, секретарем окружної «Просвіти» та адміністратором просвітянського хору. Підтримує тісні контакти з редакцією газети «Волинь», випуск якої з 1 вересня 1941 р. був налагоджений у Рівному, розповсюджуючи її у Дубні та в селах. Познайомився зі Степаном Скрипником (пізніше – патріарх Мстислав), Протасом Тимощуком та Уласом Самчуком. Запам’ятався дубенчанам ще й як прекрасний співак і актор. Газета «Волинь» писала про постановку у Дубенському театрі опери «Запорожець за Дунаєм» і талановите виконання Юстином Омельчуком провідної оперної партії запорожця Карася.
З осені 1941 р. Юстин Омельчук у Дубні очолює окружний провід ОУН(м). Близькими його товаришами у цій діяльності були Василь Іващук, Степан Клепач, Петро Холод. Окружний провід підпорядковувався обласному в м. Рівне на чолі з Миколою Недзвецьким. Коли у 1942 році протистояння між окупаційною німецькою владою та українцями наростає, то у 1943-му воно ще більше ускладнюється. Активізуються та підігрівають напругу радянські партизани, а гестапівці громлять українські установи. Тож від березня 1943 р., все ще перебуваючи в Дубні, Юстин Омельчук переходить на нелегальне становище. Вагітну дружину відіслав до рідні на село. Полюючи за Ю. Омельчуком, гестапо помилково арештувало й розстріляло іншого чоловіка з таким самим прізвищем із с. Варковичі. А коли гестапівці вриваються на квартиру, де мешкав Юстин Михайлович, йому вдається втекти через запасний вихід. Далі його дорога стелилася до загону Хрона у Кременецькому лісі, неподалік с. Стіжок, де він під псевдо «Журба» очолює першу бойову сотню УПА. Був поранений, активно працює в газеті «Повстанець», де виявляє неабиякі здібності як публіцист. Займається також військовими вишколами для молодших командирів у селах Вовковиї, Лопавше, Копань, Вербень.
Між «своїми» та окупантами
Коли у лютому 1944 року повертаються «другі совіти», становище українського населення стає нестерпним. НКВД організовує велике полювання на таких, як Журба. Дружина Юстина Омельчук Надія з однорічним первістком Романом переховувалася по селах. Так не могло тривати довго. У той час кожна людина була заручником репресивно-каральної системи, перебувала під постійною загрозою арешту й смерті. Усі боялися. І було чого боятися, адже на Рівненщині діяли понад півтори сотні вишколених диверсійних груп НКВД, які діяли то відкрито, роблячи облави на ліс, то під виглядом УПА скоювали звірячі злочини.
Попереду в Юстина Омельчука був неймовірно тяжкий період. Оскільки він (як мельниківець) активно виступив проти методів діяльності бандерівської Служби безпеки, створивши підпільну організацію НВРО, потрапив у складну й небезпечну гру тогочасних воєнних хитросплетінь. За ним полювали як підкручені більшовицькими агентами «свої», так і чужі окупанти, вишколені спецзагони НКВС.
Йому дали 25 років таборів. У «Матеріалах до біографії» Роман Омельчук (син Юстина Михайловича) докладно, опираючись на ряд архівних документів і свідчень, описує все, через що довелося пройти батькові.
Найпромовистіше про Юстина Омельчука розповідають його листи із таборів, написані гарним почерком високоосвіченої людини, великого патріота. Слав до рідних і свої вірші (опубліковані в цій же книжці) та оповідання.
Сповнені любові й туги за рідним домом листи писав Юстин не лише дружині, але й синам – старшому Романові й меншенькому Володимиру окремо. Навіть перебуваючи за тисячі кілометрів від рідного дому в тяжкій неволі, жахливих табірних умовах, він постійно займався вихованням своїх синів, цікавлячись їхнім навчанням, розвитком, даючи в листах кожному з них поради, як загартовуватись аби бути здоровими, що читати, просив шанувати матір та допомогати їй у господарстві. Не раз обговорював із синами різні життєві теми та ситуації, наказував добре вчитися й обов’язково здобути вищу освіту. До того ж технічну, оскільки тут більше свободи.
З листів Юстина Омельчука
08.05.1955 р.
«Мої любі та найдорожчі Надю, Ромцю і Володю!
Пересилаю Вам моє найсердечніше поздоровлення та бажаю багато щастя, доброго здоров’я й веселих маєвих днів у вашому житті, а зокрема Ромцьові й Володі хорошого росту й прекрасних успіхів у науці!
Біля мене все без перемін. Здоров’я покращало, весна, погідні дні в повному розгарі. Цей чарівно маєвий час весною тут називати гріх, бо ж шовкової зелені та барвистих квіток й дзвінкого співу пташок тут не побачиш і не почуєш. Німий рудий степ, як старий дід в ряботинні! Противно. Тут тупіє почуття людини до краси й до всього благородного. Грубієш, як кора на дубові. Непомітно, але поступово до крайності. Ех, коли б повернути до Вас у рідні сторони, здається цілував би не лиш пахучий чорнозем і чарівні квіти, але обнімав би кропиву й будяки…
…І ось та німа, глуха й бридка природа впливає пригнічуюче на весь духовий образ людини – на почуття, вражіння й нервову систему. А тому не дивуйтесь, мої любі й дорогі, що я пишу свої листи не у веселому стилі, а похмурі й пригнічуючі! Признаюсь щиро, що лиш той день і ця хвилина в мойому житті бувають радісні, коли я одержу від Вас листа й читаю Ваші теплі слова привіту й розради та розмовляю з Вами…
…Нещодавно був у нас гарний концерт приїжджих артистів (таких самих, як і ми!). Одна наша дівчина з Галичини проспівала гарним голосом і з чуттям серця дует Андрія й Оксани з опери «Запорожець за Дунаєм» (пригадай Дубно в 1942 році!), «Гандзю» – соло та інші. На сцені пахло цвітучою Україною від гарного національного строю дівчини-співачки (вишивка, стрічки та віночок з квітів на голові). Мої молоді хлопці, а вони тут майже всі молоді, бурею оплесків не давали зійти їй зі сцени.
Ти говориш, що коли б мене розконвоювали, то Ти б, дорога дружино, приїхала б із Синами до мене. А я Тобі відверто скажу: щоб мене звільнили і примусили тут жити, то для мене була б гірша неволя, як зараз і я б на цей мертвий степ – голодний і дикий, в це людське моральне багно, ніколи б не рішився забрати моїх Синів, щоб мої очі дивились на їхню духову й фізичну муку. Тут люди живуть лише за кару і то недовго. Нам треба доложити усіх старань, щоб я краще повернув до Вас, мої любі й найдорожчі.
Чекаю з нетерпеливістю звістки, як Ви зустріли весну в хаті, в полі та в городі. Що посіяли і що посадили та як думаєте-плануєте в цім році через весну, літо й осінь розбагатіти та приготуватись до зими?
Цілую Вас кріпко й солодко. Ваш муж і тато».
Людмила МАРЧУК