Війна. Коротке, як постріл, слово, що несе в собі незворотні зміни для кожного. Немає різниці, в якому регіоні України ви опинилися 24 лютого 2022 року. В Києві чи Чернігові, які першими почули звуки вибухів і на собі відчули силу «братньої» любові, чи в Карпатських горах. Уже другий місяць, як більшість українців не відразу згадає, який сьогодні день тижня. Бо всі, як один, злилися в одну довгу добу, котра має закінчитися Днем Перемоги України.
Коли говоримо про внесок кожного на вівтар Перемоги, начебто все зрозуміло з людьми таких професій, як, скажімо, кухар чи слюсар. Вони забезпечують найбільш необхідним і армійців, і всіх решту. Але ж є чимало тих, професії яких не так на часі. Що їм робити під час війни?
От взяти, для прикладу, фотографа. Фотосесії до війни набули неабиякої популярності і були доволі затребуваними. Жодна більш-менш важлива подія не обходилася без фотографа. Адже фото – це спогад, який вихопив мить життя, застиг на віки. Переглядаючи світлини, подорожуємо у часі. Рівнянка Вікторія Янчук – одна з тих, хто дарував людям таку можливість – закарбувати назавжди щасливі миті. Вона проводила романтичні фотосесії у себе в студії. Хоча за освітою Вікторія економіст.
– Чому ж тоді віддала перевагу саме фотографії? – цікавлюся у Вікторії.
– У дитинстві тато часто фотографував мене, маму і сестру. В коледжі я вже сама стала цим займатись. А оскільки технічні можливості стали ширшими, то завдяки фотошопу вдосконалювала кожну світлину. Подруги були задоволені моєю роботою, хвалили і радили приділити цій справі більше часу. Так я надихнулась і задумалась про кар’єру.
Професійний фотоапарат подарував Вікторії чоловік. Але це був тільки початок творчого шляху.
– Розвиватися та вдосконалюватись мене підштовхнула фраза «Купити фотоапарт – це одне. Ще треба вміти фотографувати», – розповідає майстриня. – Адже спочатку було багато невдач та сліз. Замало знань про камеру, її налаштування, професійні секрети. Якби не підтримка чоловіка та рідних, то, можливо, нічого не вийшло б. Адже досвідченого вчителя-професіонала в мене не було. Інтернет та ютуб – ось були мої учителі. А ще була мрія! Вже тоді я почала виношувати думки про власну фотостудію. Маленькими кроками з підтримкою найрідніших людей реалізувала свій задум. Я отримую кайф від своєї роботи. Адже роблю те, що люблю. До того ж ще й гроші за це отримую. Так було до війни.
У перші тижні після початку російської навали у Вікторії Янчук, як вона зізналася, був справжній ступор. Ні про яку роботу навіть і не думала.
– Коли влада просила повертатися до роботи, де можливо, – веде далі вона, – я розуміла, що фотографія – це не першочергова необхідність і переживала, що ж робити далі.
Ідея прийшла сама. Вікторія вирішила фотографувати людей, які допомагають ЗСУ на волонтерських засадах. Відтак почав зароджуватися репортаж воєнного міста. Атмосфера, яка передається світлинами, припала до вподоби і Вікторії, і людям.
– Згодом зрозуміла, що на даний момент фотографія необхідна саме для вагітних жінок, – продовжує свою розповідь фотомайстриня. – Війна обов’язково закінчиться, і я хочу, щоб у кожної сім’ї була красива пам’ять про найпрекрасніший період очікування крихітки. Крім того, для майбутньої мами дуже важливий емоційний спокій, а якраз фотосесія кардинально міняє її настрій.
І це дійсно так. Дуже активно почали бронювати зйомки саме вагітні жінки. Багато хто приїхав з інших міст лише у спортивному костюмі, але дуже хотіли мати гарні світлини вагітності. Я для них готувала повністю весь процес – домовлялись із візажистами, підбирала образ. А в результаті вони отримували неймовірні світлини. Це додає майбутнім мамам оптимізму та впевненості.
Відновлення робочого процесу, звичайно, – це і матеріальна необхідність, адже потрібно за щось жити, платити податки. Одночасно поєдную волонтерство у Рівному, де допомагаємо діткам-переселенцям та літнім людям.
Також Вікторія Янчук переконана, що фотографія – це величезна моральна віддушина. «Фотографуючи, – зізналася вона, – забуваєш про все, що знаходиться за стінами студії. Ми тут спілкуємось, сміємось, обмінюємось приємними емоціями. Сама атмосфера повертає до життя та дає віру, що все буде добре. Все буде Україна!»
Спілкувалася Наталія ЯГУЩИНА