Старовинні будинки Рівного у мистецькому проєкті. Кожна картина цієї серії виконана в техніці пуантилізму та зображує історичні пам’ятки архітектури
«Старовинні будинки вулиці Соборної» – новий мистецький проєкт рівненської художниці-крапкарки Олени Сергєєвої. Кожна картина цієї серії виконана в техніці пуантилізму (крапкування) та зображує історичні пам’ятки архітектури Рівного. Наразі в межах цього проєкту вона створила дві картини «Малий серед великих» і «Мандрівка Рівним у часі», які презентувала в соцмережах.
Старовинні будинки вулиці Соборної
Про новий художній проєкт, що висвітлює історію Рівного в старовинних будинках, складнощі його реалізації, проблеми зі збереженням старовини міста і його популяризацію та техніку крапкування Олена Сєргєєва розповіла журналістці Район.Культура.
За словами пані Олени, ідея проєкту виникла на тлі ностальгії, спогадів про ті будинки, які були в її дитинстві та юності. Жінка стурбована швидким насадженням новобудов на місці старовинних будівель, тому хоче привернути увагу містян до власної історії.
«Цей щемливий спогад усе одно в тобі сидить, бентежить і щось тобі постійно говорить. У місті залишилося мало старовини. Вона потихеньку зникає. На жаль, влада не дуже дбає, щоб ці будинки, яким уже століття, а може й більше, збереглися. Тому захотілося відобразити цей зафіксований кадр, коли я бачила вулицю без цієї перспективи. У той час на щось інше звертала увагу, але що там знаходилось – які магазини, установи чи ще щось таке – ще в голові тримається», – каже художниця.
Складнощі у виконанні
Не обійшлося й без складнощів у виконанні. Фотографії історичних будівель Рівного 80-90 років, відшукати вкрай тяжко. Олена Сєргєєва зверталася до місцевих краєзнавців, зокрема до Василя Гудзія, проте переважна більшість світлин з його колекції датована 30 роками ХХ століття, що ставить у скрутне становище сам проєкт, адже для створення картини художниці потрібен емоційний зв’язок із зображуваним.
«Я зверталася до різних наших краєзнавців, науковців. Максимально мені допоміг у цьому Василь Гудзій, але в нього збережений той самий період. Навіть якщо це 60 роки, то будиночки там окремо сфотографовані та в різних ракурсах. Скласти їх в одну картинку поки що складно. Також слабка якість фотографії, там не можна розібрати нюанси будинку», – розповідає мисткиня.
Перша робота «Маленькі серед великих», на якій зображено будинки в центрі Рівного, далась їй непросто. Якби не комп’ютерна візуалізація вулиці Соборної, яку зробили в Державному архіві Рівненської області, а саме один будиночок, який був чітко промальований до найменших деталей, проєкт ще надовго затягнувся б на початках. Нині для створення інших картин пані Олена планує звернутися до іншої краєзнавиці Рівного – Олени Прищепи. Історикиня спеціалізується на вулицях міста й може допомогти відобразити знайому з дитинства мисткині вулицю Соборну.
Мисткиня шукає потрібних людей
«Цей проєкт вдасться лише, якщо випадково знайдеться потрібна людина, адже я ще не знаю всіх науковців, які могли б допомогти мені в цьому. Тоді це буде простіше, якщо ні – робитиму це навіть таким чином: хай ці старовинні будинки Рівного будуть окремо зображені чи по два, по три, по одному, а людина зможе скласти собі вулицю. Щоправда, вона буде не в перспективі, а більш фасадна, парадна, так би мовити – всі будинки на неї будуть дивитися. Тоді людина собі може на стіні вдома скласти цю вулицю, придбавши п’ять-шість робіт», – ділиться жінка.
Час на написання однієї картини залежить від того, яка вона за змістом. Якщо задум передбачає, що весь формат, який обрала мисткиня, має бути заповненим, наприклад, космічне небо, така робота буде забирати досить багато часу. Це може бути два-три тижні. Якщо це щось простіше, акцент на рослині чи пташці, то це може зайняти до трьох-чотирьох вечорів.
Наступним будинком у цій серії має стати будинок «букініст». Усього, за підрахунками Олени Сєргєєвої, до проєкту має ввійти вісім картин.
«Безумовно хотілося б ще до колекції, яка вже є, додати декілька будинків, котрі є на фотографіях Василя Гудзія. Там точно є будинок, що колись був «букіністом». Будинки на Симона Петлюри мають прекрасний збережений вигляд стилю ар-нуво. Якщо вдасться витягнути всі нюанси архітектури», – розповідає пані Олена.
Проєкт мисткиня планує реалізовувати більш ніж рік, тому що образи юрмляться, а архітектуру малювати надзвичайно складно, треба дотримуватись чітких форм. Для неї це достатньо складна робота, що вимагає багато сил та уваги, тому художниця намагається перемикатися на інші сюжети, які пов’язані з природою, мандрами.
Внесок у культурне надбання Рівного
Про свій внесок у культурне надбання Рівного поки що не замислювалася, каже, що не їй судити про це.
«Не знаю, чи я роблю щось цінне. Це вже не мені судити. Напевне, не замислююсь над цим. Я просто роблю те, що відчуваю, і все. Мені хочеться це зробити, мені кортить, руки не витримують. Тому й залишаюсь у цій справі», – каже творчиня.
На запитання, чи можна вважати твори оцифруванням історичних пам’яток Рівного, відповідає скромно.
«У цьому щось є, цікаве питання. Ну окрапкуванням точно», – сміється художниця.
Що надихає авторку
Мисткиня каже, що її надихають сучасні тенденції містознавства, хвиля популяризації рідного міста, збереження історичних будівель. Однак, на думку крапкарки, Рівному все ж бракує достатньої кількості небайдужих людей, що готові відстоювати власну історію.
«На жаль, потужної коаліції містян, яка мала б свою думку, відстоювала її, немає. Є поодинокі спалахи людей, які піднімають бунт проти якоїсь несправедливості, а ось так, щоб люди зібралися… Ну, мабуть, це було останній раз, коли була неприємна ситуація з музичною школою на вулиці 16 Липня. Тоді директорка школи збирала підписи людей. Ми всі стояли біля школи, а потім обіймали «Яничарку», ходили довкола, щоб цим показати свою позицію. Через день чи два ще ходили до суду, де вирішувалася доля будинку”, – пригадує художниця.
Тому під час малювання згадує про цей будинок, про тих, хто там був, і те, коли він побудований. Вона називає це ще одним методом навчити людей цінувати те, що вони бачать навколо.
Історія появи крапкування
Історія появи крапкування в житті творчині проста. Техніку пуантилізму Олена Сергєєва не обирала, радше вона обрала її, увірвавшись у життя, ставши методом, через який вона сприймає світ і себе.
«Я не маю художньої освіти, не закінчувала художню школу і не скажу, що в дитинстві вирізнялась якимись надзвичайними обдаруваннями. Після 20 років зі студентських начерків, які на зошитах робиш, поки лекцію слухаєш, воно вилилося в крапкування. Чому саме в крапкування? Бо там була така технічна сторона: коли пробувала смужками малювати, могла десь схибити, рука десь пішла не так – і ти все зіпсувала, потрібно все переробляти. Крапка натомість дуже гнучка. Ти можеш тут намалювати квітку, потім із будь-якого боку паперу поставити крапку і ти його не зіпсуєш, бо зможеш обіграти це як завгодно. Наприклад, біля квітки може бути бджілка, хмарка, що хочеш. А лінія – вона дуже стала і дуже конкретна», – розповідає художниця.
Крапкування, каже пані Олена, також має філософський характер, адже ця форма наповнює абсолютно все, що є в нашому Всесвіті – від зірок у космосі до клітин тіла в живих істот. Дивлячись на світ, ти розумієш, що все з чогось складається. Збільшимо фотографію – все в пікселях, а це теж частинки.
Коли два відомих французьких художники Жорж Сера і Поль Сіньяк заснували пуантилізм (крапкування) ще в ХІХ столітті, то не підозрювали, що разом із новою технікою вони винайшли пікселі. Олена Сергєєва зауважує, що усвідомлення філософії крапкування набувається згодом, адже спочатку ти жадібно крапкуєш, бо тобі хочеться висловитися, а коли починаєш замислюватися над цим, тоді приходить розуміння, що це щось більше, ніж просто крапка на папері.
Сам процес крапкування нескладний
Єдине що потрібно – звернути увагу на фотографічність відтворення. Якщо ти щось малюєш, що побачив наживо, тобі потрібно максимально це запам’ятати в голові або хоча б сфотографувати, тому що крапкар не може стояти тижнями, це кропітка праця, яка відбувається не за один день та інколи не за один тиждень. Варто пам’ятати й про об’єм зображуваного.
«Тут важливо чітко бачити свою картинку й розуміти, де знаходиться світло і тінь для того, щоб передати об’єм. Процес дуже простий: там, де світліше – деінде ставимо крапки, а там де має бути перехід, тінь чи затемнення – ставимо їх щільніше. Власне, ти вже відштовхуєшся від свого задуму, картинки, яку ти бачив і намагаєшся це втілити», – ділиться секретами крапкування пані Олена.
У роботі крапкаря, як каже художниця, бувають сюрпризи. Коли маєш одну ідею, але під час медитативної роботи на якомусь етапі твоя голова вимкнулась і рука зробила все, що вона забажала. Тоді розумієш, що твій образ не такий, яким ти його задумав спочатку. Крапка може жити сама по собі, вона пропонує безліч варіантів одного задуму.
Навчитися крапкування
Мисткиня проводить майстеркласи для дітей і дорослих у Рівненській обласній бібліотеці для молоді. Для неї головне в навчанні – любов до цієї справи та вміння людини бачити.
«Людина має розуміти, що за будь-якою квіткою чи будь-яким деревом стоїть ще щось – ті древні відчуття наших предків. Вони ж спілкувалися з природою, виходили в поле, ліс, говорили з цими всіма рослинами, живими істотами. Та ж сама кульбаба – щойно ти зануришся, то побачиш, наскільки вона складно влаштована, цікаво запрограмована в певний час розквітати, потім трансформуватися, зникати і знову починати цей цикл. Коли ти сконцентруєш свою увагу на чомусь, отримаєш найголовніше – пізнання життя», – ділиться мисткиня.
Ірина КИРИЧУК
- «Полісянка» святкує 65 років: танець, що об’єднує покоління
Величне імпреза «Танець тривалістю в 65 років» тримала в приємному напруженні захоплених глядачів дві години. І не раз зал вибухав кількахвилинними оваціями, адже на сцені був присутній його величність – Український Народний танець. Мистецтво, що об’єднує покоління. Надворі 22 грудня…
Читайте також: