У співачки з Рівного, Галини Швидків, залишилися незабутні враження після благодійного концерту у Варшаві.
Митці сцени, хіба що за винятком окремих розкручених шоу-бізнесом артистів, ніколи не розкошували. А зараз, коли війна, і поготів, здавалося б, не до музики. На хліб насущний співом нині справді не заробиш. Та творча інтелігенція з життя, як кажуть, не випала. Вона створила свій мистецький фронт і робить у ці буремні часи, як-от відома рівненська співачка, заслужений працівник культури України Галина ШВИДКІВ, свою – не менш важливу справу.
– Галино Романівно, побутує вислів: «Коли звучить музика, гармати мовчать». А в нас, виходить, коли росія розпочала повномасштабну війну, сталося навпаки?
– Так. Але це було лише на перших порах. Тоді всі творчі задуми відійшли на другий план. Скажімо, 28 лютого в мене мав відбутися дуже цікавий концерт в обласній філармонії. Ми взялися відновлювати старе українське ретро. Мали виконувати вишукані романси композитора Богдана Весоловського, без якого українського джазу могло б взагалі не існувати. Вже були запрошені артисти, готувалося гарне шоу з екскурсом в історію Рівного. А 24-го почалася війна. Відбулася повна руйнація планів. Тоді у мене, як, мабуть, в усіх, стався шок. Це вже згодом емоції вляглися і ми почали працювати. А в перші дні війни телефон фактично не замовкав. Було море дзвінків від друзів і знайомих. Усі цікавилися, що та як, запрошували до себе. Практично весь світ відгукнувся. Низький уклін усім, хто нам допомагає.
– Кажете, що, оговтавшись, почали працювати. Тобто, вийшли на сцену?
– Давайте відверто визнаємо: мистецтво однозначно не годує. Але, як кажемо, не хлібом єдиним живе людина. До того ж, коли приходить біда, кожен намагається зарадити лихові в силу своїх можливостей. Ми зайнялися волонтерством: треба щось хлопцям на фронті – зорганізувалися, знайшли і відправляли. Треба було, скажімо, намети, то збирали кошти. Купили і доставляли за призначенням. А ще влаштовували благодійні концерти. Співали для біженців, які, втікаючи від окупантів, знайшли прихисток у нашому місті. Днями повернулася з місіонерської поїздки до Польщі, куди мене запросили друзі з Варшави.
– Яку місію виконували у Польщі?
– Передусім, звісно, доброчинну. Моя дружба з польськими співаками зародилася доволі давно. Я багато гастролювала Польщею, брала там участь у різних проєктах і конкурсах, спільних концертах. Саме ці мої друзі звернулися до мене з ідеєю про допомогу Україні. Вони шукали, куди б скерувати цю допомогу. І вирішили, що вона буде призначена Рівненському військовому госпіталю.
Сам концерт відбувався у прекрасному, розрахованому на тисячу місць залі Варшавської військової академії, який оснащений суперсучасною звуковою апаратурою. Така комфортна творча атмосфера, зізнаюся, додає натхнення. Було дуже приємно співати з солістами Варшавської королівської опери. Вони вийшли на сцену зі своїми найкращими творами, влаштувавши чудове шоу.
– Які твори були у вашому репертуарі?
– Я разом зі своєю дочкою Марією Швидків виконувала українську музику. Адже зараз свою місію у світі розглядаємо як популяризацію всього українського. Ми, зокрема, презентували українські класичні романси. Вони надзвичайно гарні та неймовірно ефектні, є нашою класикою, яку треба нести у світ. І світ має знати їх. Марія, для прикладу, як фортепіанний твір виконувала імпровізацію Василя Барвінського. Це наш галицький композитор, якого жорстоко репресували, зіслали у Мордовію. А його доробок, усі його твори, були спалені у дворі Львівської музичної академії. Зараз дивовижним чином вони повертаються в Україну з усіх куточків світу. Їх фактично реставрують, відновлюють по маленьких шматочках і починають виконувати. Дуже популярною у світі залишається музика Мирослава Скорика, твори якого ми також виконували. Слухачі тепло сприймали твори українських композиторів. Особливо мене зворушила співведуча концерту, яка від атмосфери, що панувала в залі, розчулилася до сліз. Своїм виступом ми з Марією задоволені.
Та не менш важливо те, що вже за перші дні, завдяки цьому концерту, який транслювали по інтернет-каналах, вдалося зібрати близько 70 тисяч злотих. Їх передали на лікування наших хлопців, які перебувають на оздоровленні в Рівненському військовому госпіталі.
– Галино Романівно, що каже ваша жіноча інтуїція: як зміниться наше життя після Перемоги?
– Жіноча інтуїція підказує мені, що все буде добре. Ми вийдемо на дуже хороші позиції у світі. Головне – не втрачати оптимізму і натхнення, робити свою справу.Ті, хто багато поїздив по світу, переконалися, що Україна має багато що, чого не мають європейські країни. У нас прекрасна медицина, освіта. Навіть кава на вулиці, до того ж, набагато дешевша. Такі голоси, які родяться в Україні, мало де у світі зустрінеш. Вони дуже цінуються. Як і українці своєю працелюбністю в цілому. Ми повинні усвідомити це, відкинувши оту пострадянську ментальність, яка виховувала в нас українську меншовартість. Так! Ми дуже гідна нація і повинні мати незламну впевненість у собі. Українське мистецтво – це величезні глибини, знайомлячись з якими, світ знімає капелюха.
Розмову вів Василь ГЕРУС