Сьогодні, 9 червня, вночі помер відомий рівненський журналіст та письменник Василь Басараба.
Про це написала у Фейсбуці наш колишній редактор Людмила Мошняга.
– Мені Бог не дав брата. Я завжди називала братом Василя. Він був настільки надійним і щирим другом, настільки порядною людиною, настільки талановитим поетом, що, здається, таких не буває. А він був… Уже в минулому часі. Був… – йдеться в її повідомленні.
Людмила Іванівна навела написані ним рядки, які , ніби про сьогоднішній страшний день.
“Перелетіли свята на будень, вечори перейшли у ніч. Ти повернешся. та не будеш золотіти більше мені. У саду, де тривожно й голо, де від інею сива трава, вже не буде твій тихий голос розквітати в отих словах… Повний місяць хмарині плечі світлом вкутував золотим. В чорний вечір твоєї втечі, втечі в інші світи”.
Висловлюємо щирі співчуття його рідним та близьким. Нехай спочиває з миром.
Василь Наумович Басараба народився 19 березня 1948 р. в с. Біла Криниця Рівненського району Рівненської області. Тут і починається життєва стежина для відомого на сьогодні поета, прозаїка, журналіста. Мальовниче українське село, батьки-хлібороби, неперебутня краса навколишньої природи – в такій атмосфері зростав. Це сприяло розвитку Богом даного таланту по-особливому, образно бачити світ, оригінально осмислювати, здавалося б, звичайні речі.
| У 1966 р. закінчив середню школу. Продовжив навчання на філологічному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. З 1970 р. Василь Наумович працював у редакції газети «Зміна», де світ побачив його перші публікації. Саме тут відкрив себе як здібний журналіст. Ця професія стала основною в його житті. Сотні публікацій Василя Басараби – це нестандартні міркування, роздуми про історичну минувшину України, нашого краю, аналіз подій сьогодення, погляд у завтра; згусток уболівань за долю народу, його національне відродження. Це й активне втручання в конкретні великі й малі проблеми насамперед культури, мистецтва, науки, освіти, літературного процесу на Рівненщині.
Щодо поетичної стезі, то перший вірш опублікував 1964 року в газеті «Червоний прапор». У двадцятирічному віці прийшов до читача добіркою віршів у престижному альманасі здібних дебютантів «Вітрила-68». У 1971 р. був учасником республіканського фестивалю молодої поезії, який відбувся в Шепетівці. На цьому ж фестивалі як учасники побували Олександр Вихров, Надія Гуменюк, Петро Пулінець, Микола Федунець, Степан Пушик та інші відомі й невідомі на сьогодні в літературних колах. Далі були публікації у квартальнику «Поезія-74», у колективних збірниках «Будівничі» (1976), «Пісня і праця» (1978), альманасі «Погорина» та інших виданнях. Згодом побачили світ його власні книги: 1991 року – перша збірка поезій «У країні Україні», 1999-го – «Воля» (також поезії), 1995-го – книжечка для дітей «Ожинова стежина». Весною 2001 року Василь Басараба став членом Національної спілки письменників України. А далі – творчий неспокій, книги: «Калинова кров» (поема, 2001), «Прісне і присмачене» (гумористичні вірші, 2002), «Нобель на озері Нобель» (краєзнавчий нарис, 2003), «Оксамитовий вітер» (повісті, оповідання, 2005), «На цій землі» (поезії, 2007), «Смак сонця» (поезії, 2008). Поетичні мініатюри Василя Басараби органічно поєдналися зі світлинами Олександра Харвата в розкішному подарунковому фотоальбомі «Я люблю своє місто» (2008). А ще – визнання: лауреат літературної премії імені Валер’яна Поліщука (2005); і знову – праця, пошуки, письменницькі роздуми, творче горіння… Василь Басараба спробував себе чи не в усіх літературних жанрах: поезії, вірші для дітей, поеми, гумористичні вірші, оповідання, повісті. Від 1984 р. – редактор відділу обласної газети «Червоний прапор» (з 21 грудня 1991 р. – «Вільне слово»), веде сторінку «Ріднокрай». Журналістика стала для В. Н. Басараби працею усього життя. Сотні його публікацій присвячені історичній минувшині та сьогоденню нашого краю, проблемам культури, мистецтва, науки, освіти. Письменник, журналіст, краєзнавець, Член Рівненського обласного краєзнавчого товариства Всеукраїнської спілки краєзнавців. Лауреат регіональної краєзнавчої премії «За відродження Волині» (1999). Член Національної спілки письменників України (2001). Член та відповідальний редактор Рівненського обласного краєзнавчого товариства Всеукраїнської спілки краєзнавців. У 2005 р. Василь Басараба став лауреатом літературної премії ім. Валер’яна Поліщука за книгу «Калинова кров» (2001). Переможець низки літературних конкурсів. У 2013 р. книга В. Басараби «Смак сонця» перемогла в обласному конкурсі «Краща книга Рівненщини» (номінація «Краща поетична збірка»). У цьому ж році Василь Наумович отримав диплом лауреата літературного конкурсу «Коронація слова – 2013» за роман «Страшний суд» (2013). |