3 лютого 1928 року у Відні Конгресом українських націоналістів було створено Організацію українських націоналістів. В Конгресі взяло участь 28 делегатів і двоє гостей.
Було обрано керівний орган ОУН до проводу українських націоналістів, який очолив Євген Коновалець. Було ухвалено Устрій ОУН, який, окрім організаційної структури, визначив ставлення ОУН до головних політичних, соціальних, економічних та культурних проблем життя України.
Добір до організації був дуже суворим. Перед прийняттям до лав ОУН людей ретельно перевіряли щодо їхньої ідейності та готовності вести небезпечну підпільну роботу. Кожен член ОУН складав присягу на вірність українській нації, Організації українських націоналістів та Проводові ОУН.
ОУН була підпільною організацією. Вона видавала легальні та нелегальні газети і журнали (“Розбудова нації”, “Сурма”, “Юнак”), дотримувалася військових методів керівництва, мала жорстко централізовану структуру. Водночас ОУН не відмовлялася від участі в політичних, економічних, культурно-освітніх об’єднаннях. Саме через них вона сподівалася очолити масовий національно-визвольний рух.
Політична доктрина ОУН ґрунтувалася на пріоритеті інтересів української нації, яка проголошувалась абсолютною цінністю, “найвищим типом людської спільноти”. Метою організації було створення української самостійної соборної держави. Форми державної влади мали відповідати послідовним етапам державного будівництва.
Свою державну концепцію ОУН будувала виходячи з того, що українські землі окуповані Польщею і СРСР. Тому українські націоналісти не визнавали всі ті міжнародні акти, договори та домовленості, які роз’єднали українські землі, ліквідували українську державність. Будівництво соборної незалежної України мало завершитися повним вигнанням з українських земель усіх окупантів. Виходячи із завдання створення української державності, ОУН закликала до боротьби проти польського та радянського режимів, підготовки до національної революції на всіх українських землях.
З початком війни ОУН виступила проти москви у союзі з німцями. Незадовго до нападу на СРСР у німецькій армії було створено українське військове з’єднання “Легіон українських націоналістів”, що налічувало до 600 солдатів. ОУН розраховувала на те, щоб використати ці частини для утворення в майбутньому національної армії. Німці ж планували їх використовувати для каральних акцій, спрямованих передусім проти поляків і євреїв. Покладаючи надії на німецьку підтримку, провідники ОУН 30 червня 1941 р. проголосили створення незалежної Української держави. Однак це не входило в плани німців — український уряд було розігнано, а деяких діячів заарештовано.
У цілому близько п’яти тисяч членів ОУН стали жертвами гітлерівського терору у боротьбі за визволення України. Після війни основні сили ОУН вивели за кордон. В Україні залишилися глибоко законспіровані відділи, що не припиняли діяльності аж до відновлення незалежності в 1991 році.
Якщо взяти до уваги, що активність ОУН поширювалася на всі українські етнічні землі, а збройний опір іще довго не припинявся й після закінчення Другої світової війни, то можна зробити однозначний висновок: ОУН і націоналістичний рух стали незаперечним свідченням готовності українського народу зі зброєю в руках відстоювати ідею національної самостійності.
В історії українського національно-визвольного руху діяльність ОУН посідає особливе місце. Це один із найорганізованіших і наймасштабніших етапів боротьби українського народу за власну державність.
Читайте також: У Здолбунівській громаді попрощалися з Героєм