fbpx

Скрипаль Богдан Столярчук ще грає гучно і гарно

Діліться інформацією з друзями:

Скрипалю, скрипалю,

Мій сільський музика,

Під твоєю стріхою

Серцем пісню виткав…

Вірш «Вчителю музики».

Коли взявся за перо, із захопленням прочитавши нову поетичну книгу Богдана Столярчука «Тебе любов’ю возвеличу», я не випадково розпочав свій відгук із вірша «Вчителю музики», надрукованому у поетичному збірнику «Моє Полісся голубе» Богдана Столярчука ще у 1992 році. З цього вірша і заголовок. Він присвячений сільському скрипалю Михайлу Стрихарю, який вчив юного школяра Богдана грі на скрипці. Вона пробудила в ньому незвідані до того почуття. Захопила його душу й серце любов’ю до мелодії життя, відчуття краси навколишнього світу, природи й людей, торкнулася раз і назавжди його поетичних струн. Ще з юнацьких років він став талановитим поетом. Про це засвідчила вже перша його поетична збірка «Причастя», вірші якої гармонійні і мелодійні, сповнені тонкого ліризму, який об’єднаний з великою мудрістю.

Характерні ці риси всім його збірникам, про які я хочу нагадати: «Причастя», 1990; «Моє Полісся голубе», 1993; «Зірка долоні», 1993; «Мій серпень», 1997; «Одну тебе кохаю», 2003; «Забреду у твій сад», 2003; «Ти маленька планета», 2003; «Осінь на кручі», 2008 та ін. Особливо це відчутно у його новій збірці поезій, виданій у Рівному в березні 2021 року, яка має 168 сторінок оригінальних і неповторних віршів.

Нова книга складається з чотирьох розділів: «Весна в моїм капелюху», «Усмішка сонячна твоя», «На тому розі» і «Сповідь душі».

Усі вірші, а їх в книзі понад 150, своєю емоційністю і стилем, мов поетичні брати і сестри, створені сивочолим майстром віршування Богданом Столярчуком. Замість передмови – вірш «Незнайомка». На моє бачення він є заголовним. Вдумайтесь у його рядки:

Дні із роками пронесуться

І десь залишиться твій слід…

А я за тебе помолюся,

Щоб не було ніяких бід.

Я зрозумів, що не потрібно

Мені торкатись давніх струн

Лишуся при своїх верлібрах,

Хоча минуле не зітру.

Вірш «Незнайомка» (стор. 3).

Читаючи збірник, я був дещо здивований. Всі вірші, крім заголовного, – не мають назв. Хіба що про пори року – «Осінь, «Зима», «Весна», «Літо» і «Дорога». Але вдумливо читайте і ви все зрозумієте – і образи, і думки, висловлені автором. Біжать один за одним, як ласкаві хвилі у сонячні дні.

Поетична збірка «Тебе любов’ю возвеличу» – лірична, чуттєва, емоційна. Та читаючи, я помітив ще одну характерну рису. Вона возвеличує любов не тільки як наймогутнішу силу життя, а й написані глибокодумно, крізь призму оточуючої дійсності навколишнього світу і гарних людських традицій.

Візьмемо найперші-ліпші з різних сторінок усіх розділів (Заголовок із першого рядка вірша). Називаємо: «Покрай села верба дрімає», 2; «Беру твої ніжні долоні», 16; «Сняться натомлені руки», 23; «Нова доба для нас щось нарече», 37; «Вдягни найяскравішу сукню», 39; «Блакитна рань тебе розбудить», 81; «Батьків сад вишнево усміхався», 83; «Куди ж ви з рідної землі», 126; «За вікном пронеслись холоди», 133; «Ввійдеш в зал – з тобою пісня», 147… Я назвав до двох десятків віршів. А можна і до сотні, бо всі вони об’єднані, так би мовити, коханням і життям. В одному з цих віршів «Це не тільки весна ятрить душу» (стор. 19), він пише:

«…І п’янітиму я від чарів

Все зберу у букет один.

І весна подарує арії

Для блаженства моїх сивин».

Нова книга – нова яскрава грань у різноплановій і різножанровій могутності творця, тим більше у зрілі роки письменництва. Він явив себе тут чудовим витонченим майстром світлих, чистих почуттів кохання, полум’яної душевної і фізичної близькості та пристрасті закоханих. Промовисто напрошуються хоча б такі рядки з двох віршів:

Я відчув блаженну ніжність

І у обіймах нас тримало

Тих поцілунків ненаситність.

Вогнем пашіли наші губи

І кров нервово в жилах билась…

Це ніч кохання, а чи згуби

Вогнем для нас навік лишилась.

«Чому приходиш в ніч до мене» (стор. 89).

Пещу твої стегна і цілую груди,

Таємниць торкається трепетно рука…

Скільки тої ніжності в твоїм серці сховано

Скільки в твоїх поглядах зоряних думок!

Я твоїм коханням завжди подивований –

Відступить від тебе не зможу й на крок.

«Пещу твої стегна і цілую груди» (стор. 103).

Особливо мене привабили і навіть причарували чотирирядкові та восьмирядкові вірші, які є у кожному розділі і займають майже третину книги. Це щось на зразок поетичних роздумів, які дещо нагадують красу і мудрість віршування Максима Рильського: лаконічність у образному висловлюванні, емоційність душевних почуттів, глибокої думки, продиктованої життям і людьми.

Наведу кілька з усіх розділів, щоб ви мали уяву. Немає сенсу їх описувати, переповідати їх зміст і тематику. Уважно прочитайте – вони говорять самі за себе:

«Чи ти, як вранішнє поле,

Що вже стугонить колоссям,

До себе покликала доля

Й дві долі в одну злилися».

«Потрапило серце в капкан» (стор. 15).

***

«Цей дотик губ, як дотик щастя,

Що десь блукало стільки літ.

Для мене він, немов причастя,

Немов весни найперший квіт».

«Цей дотик губ, як дотик щастя» (стор. 40).

«Відчув у доторку руки

Твою втаємлину жіночність…

Вдивлявся я у твої очі,

Мов вглиб казкові ріки».

«Гнітучий настрій весь пропав» (стор. 46).

***

«Я плакав надривно, щось мав би для тебе сказати,

Та плутались в цій круговерті думки.

І сміх твій прощальний почав віддалятись –

Любов наша перша й остання пішла навіки».

«Я плакав надривно, щось мав би для тебе сказати» (стор. 55).

«Причаїлась жура біля збитих колін

І натхненно шептала молитву…

І слова відбивались від стомлених стін,

І жіночим теплом наповнялась обитель».

«Причаїлась жура біля збитих колін» (стор. 97).

«І аромат твого волосся,

Мав усі пахощі землі,

Я відчуваю його й досі

І пам ’ятатиму сто літ».

«А ти вся сонячна, вся сяєш» ( стор. 153).

Підсумовуючи, може дещо повторюсь, але кажу відверто: вірші нової поетичної збірки «Тебе любов’ю возвеличу» захоплюють витонченістю образів, красою, вишуканістю стилю та віршування. Вони є свідченням великої наполегливої творчої праці над словом за багато літ письменства.

Книга відомого поета, композитора, письменника-краєзнавця, науковця-енциклопедиста – це коштовний вклад у поетичну скарбницю нашого Поліського краю і України.

Закінчую свою розповідь про книгу і її автора тими ж словами, що і почав свій відгук, – скрипаль Богдан Столярчук ще грає гучно і гарно.

Георгій СЕРБІН, поет, прозаїк, заслужений журналіст України, довічний творчий стипендіат Президента України