На початку вересня, 8-10 числа, держава відзначила важливу дату – 35-ту річницю від дня створення Народного Руху України. Саме в ці дні у конференц-залі Київського політехнічного інституту відбувся Установчий з’їзд цієї громадсько-політичної організації, яка відіграла головну роль у відновленні незалежності України; він формував, пробуджував приспану свідомість українців.
Наш земляк Микола Поровський очолював робочу групу з підготовки Установчого з’їзду. Він виконав величезну відповідальну роботу – тоді перший Президент України Леонід Кравчук високо оцінив організацію з’їзду.
Понад 300 років Україна боролися проти московського гніту. У визвольній війні УНР в 1920-х роках та в боротьбі УПА, на жаль, не вдалося відстояти незалежність України. Після Чорнобильської катастрофи 1986 року в Радянському Союзі, «тюрмі народів», почулися протестні голоси на захист ураженої Чорнобилем України. Народи Союзу бажали волі.
Цю ситуацію та економічну розхитаність врахував Михайло Горбачов, який прийшов до влади в СРСР. Він оголосив про перебудову суспільства та його демократизацію. Першими пробудилися і стали до боротьби за незалежність Республіки Балтії. Вони використали послаблення московського ярма і з метою деколонізації створили демократичні організації – Народні фронти.
Україна, хоча й була настрахана віковічними московськими репресіями, голодоморами, розстрілами борців за волю України, однак підтримала визвольну боротьбу народів Балтії. Невдовзі і в Україні розпочалися процеси демократизації та боротьба за Незалежність. Українські патріоти розуміли, що історія дає новий шанс здобути омріяну незалежну Державу і його треба використати.
У 1987 році почали створюватися перші різні демократичні організації.
Протягом 1988-1991 років Народний Рух активно боровся за державний статус української мови, демократію, національну символіку, освіту, церкву, армію – за незалежність України, за її Державність.
У Рівному в Народний Рух входили цілі родини, сім’ї, наприклад: родини Новаків, Кульчинських, сім’ї Дем’янюків, Міськових, Гладунових, Велігурських, Кричильських, Редюк-Яскалів, Мацюків, Волощуків, Степанишиних, Прохоренків, подружжя Косарєвих, Борецьких, брати Кур’яніки, Омельчуки, сестри Голенки, сестри О. Булавська та Н. Криштальська, брат і сестра Яковишини тощо. У Вараші – подружжя-лікарів Веремчуків, Жданюків, Федорчуків; у Дубні – сім’ї Шведів, Селюків; у Костополі – сім’ї Дідичів, Дідухів, Васильчуків; у Рівненському районі – сім’я Духанових та брати Шевчуки; у Здолбунові – сім’я Ніколіних, а в Мізочі – сім’я Єфимчуків; брати-священники Ліщуки з Млинова.
У кінці вересня 1988 року в Рівному з числа працівників підприємства «Азот», тракторного заводу та групи освітян було створено Товариство шанувальників української мови і культури. Активісти одразу восени 1988-го організовують збір підписів за надання українській мові статусу державної. Так, у русифіковані міста, зокрема і Рівне, почала повертатися рідна мова.
Це розглядалося комуністичною владою як «підкоп» під її авторитарність. Влада одразу на противагу цьому товариству 19 листопада 1988 року в Залі камерної та органної музики створює своє, провладне, товариство, кероване компартією, яке виступало за двомовність.
Все відбувалося в протистоянні з владою та її силовими органами (КДБ, міліцією), які стояли на сторожі комуністичної російсько-радянської влади. На Рівненщині перша сутичка із міліцією відбулася 18 червня 1989 року в с. Пляшева під час відзначення у музеї-заповіднику «Козацькі могили» Дня пам’яті полеглих козаків гетьмана Богдана Хмельницького. Тоді активісти НРУ і ТУМу вперше вийшли з національними синьо-жовтими прапорами і через с. Острів влаштували ходу до острівця, де прийняли останній бій 300 козаків.
Затишно на душі не було, але знали, що цей момент треба використати для пробудження України. У душах, діях народжувались і проявлялись завзятість, впертість, бажання досягти свого.
У жовтні 1989-го року з ініціативи Руху відбувся Всеукраїнський екологічний похід Нетішин – Київ через уражені Чорнобилем міста. У поході було зібрано 500 тисяч підписів під зверненням до народних депутатів СРСР та Михайла Горбачова з вимогою відродити уражені радіацією землі за рахунок союзного бюджету та передати всі АЕС України урядові республіки. Силовики розганяли учасників акції гумовими палицями.
Восени 1989 року під контролем Народного Руху були Закони «Про вибори», «Про мови». У Києві та по всій Україні проводяться мітинги – кругом майоріли національні прапори та хоругви з Тризубом. Силовики чинять опір.
Завдяки Народному Руху та ініціативі письменника Володимира Шовкошитного 19-го листопада 1989-го року в Києві десятки тисяч людей зустріли, змогли попрощатися і провести в останню путь закатованих у радянських тюрмах українських письменників-дисидентів: Василя Стуса, Юрія Литвина та Олексу Тихого. Ритуальна процесія переросла у масову політичну маніфестацію під національними прапорами з виконанням заборонених до того пісень. На перепохованні від рівненського Руху були Тетяна Редюк та журналістка Раїса Радчик.
Рух міцнів і поширювався по всій області. Ніщо саме не робилося, все треба було планувати, продумувати, впрягатись і робити (тягти плуга).
21 січня 1990 року, в переддень свята Злуки, Рух організував одну з наймасштабніших акцій – «Живий ланцюг». Сотні тисяч людей від Львова до Києва взялися за руки, щоб продемонструвати Соборність, Єдність України на шляху до незалежності. Вздовж траси свідомі українці стояли з невизнаними ще національними синьо-жовтими прапорами та прапорцями. Найбільше сил до цього заходу на Рівненщині доклав, крім штабу, Микола Поровський.
У березні Україну чекали перші демократичні вибори. Рухівцями і симпатиками проводилася потужна агітаційна робота, вона охопила всю Україну й увінчалася успіхом: забезпечено обрання до Верховної Ради УРСР біля 90-та своїх членів, котрі стали ядром Парламентської опозиції і називались «Народна Рада». Тоді ж у березні Народний Рух очолив боротьбу проти підписання кабального союзного договору – це відвернуло Україну від кремля і відкрило шлях до співпраці з європейськими державами.
16 липня 1990 року під впливом депутатів-рухівців Верховна Рада України прийняла «Декларацію про Державний суверенітет України» з 10-ти статей, у яких проголошувалось право української нації на самовизначення, економічну самостійність, наголошувалось на територіальній самостійності та ін. Компартійна більшість ВРУ провалила пропозицію «Народної Ради» надати Декларації статусу конституційного акту. Стало зрозуміло, що попереду ще чекає вирішальна битва за незалежність і вона завершилася 24 серпня 1991 року прийняттям Акту Незалежності, автором якого був Левко Лук’яненко. Рух був також і організатором проведення референдуму 1 грудня 1991-го року про підтримку Незалежності України.
Щоб пробудити українців Східної України Рухом на початку серпня 1990 року була організована Всеукраїнська акція пошанування 500-річчя заснування Запорозької Січі. Декілька автобусів було і від Рівненщини.
Це було грандіозне дійство, небачене до того – враження, що це рушення народу, переселення. Кількакілометрова колона автобусів із національними прапорами над кожним, які весело, святково маяли, рухалась Сходом України через містечка й села. Вздовж траси стояли люди і вітали нас. Дехто з них падав на коліна, від зворушення нам хотілось впасти перед ними. Ми зупинялись, роздавали національні прапорці, книги, листівки. Це викликало піднесення духу, позитивні емоції.
Всі несанкціоновані мітинги, протестні акції, проведені Рухом у Рівному та області урвали терпець комуністичної влади. Міліція таки загребла до слідчого ізолятора на 15 діб наших лідерів – Поровського, Дем’янюка, Червонія. Слідчі зайнялись В. Шкуратюком, М. Данькевичем, О. Новаком, А. Ткачем, О. Гладуновим, О. Бородіним. Їх було оштрафовано, судові рішення виносилися неодноразово їм та М. Вельгусу. Те ж саме робилося і по Україні.
Як, сказав у своєму виступі О. Бучинський, якби 19-21 серпня 1991 року переміг ГКЧП, то доля всіх рухівців чекала одна – вивезення вагонами до таборів Сибіру.
Але і сьогодні росія не може змиритися із втратою України, тому вже відкрито пішла війною на нас. Дай, Боже, нам сил та мужності продовжити розпочату тоді справу, довести її до вершини справедливості та здійснення народної мрії.
Урочистості з нагоди 35-річчя Народного Руху України відбулися й у Рівному. Це зібрання привітали вітальними телеграмами з Італії ветеран Руху Галина Пиляй, депутат ВРУ, один із засновників Руху Іван Заєць, в. о. міського голови Рівного Віктор Шакирзян, від «Просвіти» вітала ветеран Мирослава Косарєва.
Отець Василь Мельник поблагословив зібрання та наголосив у своїй промові, що саме Народний Рух взяв на себе відновлення і захист української церкви, виведення її з-під московського впливу, а також вручив кілька церковних нагород ветеранам-рухівцям.
Від обласної ради зі щирим вітальним словом виступив заступник голови Олексій Бучинський. Похвально і приємно, що він, молодий, добре знає як історію Народного Руху України, так й історію Руху Рівненщини. Це є повчальним для молодих управлінців та очільників.
Окрім ведучої, про діяльність НРУ цікаво розповів депутат ВРУ кількох скликань, один із організаторів роботи Установчого з’їзду Микола Поровський. Він повідомив, що на з’їзд від Рівненщини поїхало 112 делегатів, від Рівного – 61. Багатьох уже немає, тому в залі з делегатів вікопомного з’їзду було присутніх лише 20 чоловік. Коли вони піднялися, зал вітав їх оплесками. Пан Микола після заходу подарував у заклади освіти міста свою книгу «Тільки Рухом життя і обіймеш».
Учасники зборів щиро вдячні облдержадміністрації в особі начальника управління культури і туризму Любові Романюк. Захід вела п. Юлія Дубойська, яка залишила у слухачів приємне враження зовнішністю, манерами та перейнятістю значимості цієї дати, події.
Щиро вдячні за музичну частину, зокрема, прекрасному хору студентів Рівненського музичного фахового коледжу РДГУ (керівник Олександр Одинець), солістці-бандуристці Мирославі Очеретяній за милий голос, солістці Інні Бобомуратовій за проникливе виконання Шевченкового твору, Раїсі Цапун та її колективу «Ярина» за чудові народні пісні, а також відомим виконавцям пісень – бандуристу Назару Волощуку, переможцю Всеукраїнського фестивалю «Повстанські ночі», та співаку Леоніду Репеті, переможцю першого Всеукраїнського фестивалю «Червона рута-89». Обидва фестивалі були підтримані Народним Рухом.
Депутат ВРУ і ветеран Руху Роман Омельчук від громади подякував організаторам заходу Тетяні Редюк і Назару Волощуку та тим, хто підтримав захід – ветерану Галині Пиляй, «Просвіті», депутату ВРУ Дмитру Соломчуку, п. Олексію Бучинському, помічнику голови облради Олександру Джигирею, в особі Віктора Форсюка – молодому крилу «Свободи», керівнику освіти м. Рівне Андрію Мазуру, методисту Мирославі Жовтан, директору ліцею № 2 Андрію Нагорному та всьому складу працівників обласної філармонії, причетних до проведення заходу.
Після заходу кошики з квітами поставили біля пам’ятника Тарасу Шевченку, на могилу Василя Червонія та поклали квіти до пам’ятної дошки Олексі Новаку.
Усі ми сповнені бажанням допомагати державі, надіємось на перемогу мужніх воїнів та народу України над жорстоким віковічним ворогом!!!
Слава Україні!
Тетяна РЕДЮК, ветеран Народного Руху
Читайте також: У ТОП-50 у номінації “Дошкілля” потрапила педагог із Вараша