Шкільний музей “Олеся” на Рівненщині названий на честь головної героїні роману Купріна. До письменника тепер не прив’язують цей культурний осередок. Місцеві жителі намагаються репрезентувати його як етнографічний, регіональний, що висвітлює самобутню культуру.
У селі Кузьмівка (колишня Казимирка) Степанської громади я мріяла потрапити ще з 2012 року, коли почула про народний музей «Олеся». Названий музей, що знаходиться при місцевій школі, на честь Олесі – головної героїні роману Купріна. Письменник, свого часу перебуваючи в Кузьмівці, намагався висвітлити Полісся «соціально диким» і «суспільно непрохідним». Але вийшло, скоріше, містичним, езотеричним, подекуди окультичним, та загалом – сакрально-архаїчним… Розповідає Ірина РАЧКОВСЬКА-БАКОВЕЦЬКА, директорка Рівненського обласного центру народної творчості.
У музеї «Олеся» зачаїлася містика Полісся
Таким атмосферним, із таємницями я уявляла цей населений пункт і музей безпосередньо. Не помилилася, а ще й була приємно подивована багатьма експонатами та носіями традицій.
До Купріна кузьмівчани, звичайно, тепер не прив’язують цей культурний осередок, а намагаються репрезентувати його як етнографічний, регіональний, що висвітлює культуру не просто Степанської громади, а самобутню казимирську… Бо вона дійсно унікальна – взяти хоча б те, що в селі дуже багато рушників зі Східної України, які обмінювали в місцевих жителів на хліб люди, що втікали від Голодомору 32-33 років. Або ж – у сусідньому селі Яблунька люди ходять і запрошують на похорон, як на весілля (кого не запросять, той і не прийде)!
Отож придумали ми з кузьмівською командою однодумців, що будуть вони переформатовувати шкільний музей на «Музей містики Полісся», або «Музей народної медицини Полісся», бо в цьому селі таки достатньо ресурсу для створення такого унікального і неповторного осередку!
Ще познайомилася зі справжньою носійкою традиційної культури Казимирівки 69-річною Людмилою Василівною Котелюх. Вона хоч і не зовсім поважного віку, але все життя займалася, як мінімум, двома важливими для односельчан речами – була коровайницею та «плакальницею» (ходить до всіх покійників омивати та споряджати до похорону – в кого хто помре, то відразу кличуть Людмилу Василівну).
Стільки весільних приспівок наспівала жінка! Багато розповіла про випікання та прикрашання короваю. В Яблунці та Кузьмівці їх прикрашають «калачиками» і ралями. Такими дерев’яними півметровими палками: одна на три ралі (гілки), а друга на чотири. Ралі вбирають у барвінок, який обв’язують червоною ниткою і вішають калачики. У неділю зранку, до приїзду нареченого, рала обв’язували перкальовою хусткую і так чекали весільних дійств.
Відвідали і Степанський музей. Він має свої родзинки – там активно популяризується два елементи степанського весільного строю: козатин (безрукавка, обшита бісером) і восковий вінок!
Експедиційна поїздка на Полісся вийшла плідною і багатообіцяючою. А позитивного настрою додав аматорський колектив «Казимирські молодички» з піснями місцевого репертуару.
Читайте також: Відомий британський диригент виступить у Рівному
- Півтисячі тіл полеглих оборонців повернули в Україну
З моргів на території рф повернули 31 загиблого з числа повернених полеглих захисників України. Разом повернули 503 тіла оборонців.