Молода та амбітна дівчина Ніна після закінчення університету з освітою хіміка вирішує відкрити свою справу і стає ландшафтним архітектором. Ось такий поворот. І це ще не все. Тепер вона в Рівному відкрила магазин «Морква»!
Чому і як родина Радченків ухвалили це рішення, вона розповіла журналісту «7 днів».
– Розкажіть, чому вирішили заснувати власну справу?
– Я народилась і все своє життя жила в Донецькій області. Це моя мала батьківщина. Навчалася в Донецькому національному технічному університеті. За освітою я хімік-технолог. Після закінчення навчання вирішила заснувати власну справу. Була впевнена в своїх силах. Подумала, що це має бути те, що мені дуже подобається. Це – квіти. Однак для повноцінного розсадника потрібні були фінанси. Тому вирішила почати з послуг, пов’язаних із тим, що подобалося. Тож у 2011 році заснувала ландшафтну студію в місті Горлівка. Поступово вона стала досить успішною. За три роки в нас були клієнти, наймані працівники. Як ландшафтний архітектор, я створювала дуже гарні сади, давала рекламу, люди йшли і всім подобалось.
А потім настав 2014 рік і з ним – війна. Наше місто сильно обстрілювали, було дуже страшно. Тож в липні ми з сім’єю виїхали. Думали, що їдемо на тиждень-два. Сподівалися, що все швидко закінчиться. Тому й поїхали недалеко від Горлівки – в село Олександрівка Донецької області. Чимало наших клієнтів, з якими я працювала ці три роки, також переїхали недалеко від нас. Крім того, це курортне місце, тож для мене, як ландшафтного архітектора, там очікувалося чимало роботи. Клієнти, які обживалися на новому місці, хотіли, щоб я влаштувала там затишок і їм. Їхала недалеко з планами повернутися додому. В Олександрівці прожили вісім років. За цей час придбали гектар землі. Потім я отримала Грант від ООН на створення садового центру. І в 2015 році його започаткувала.
– Розкажіть про грант детальніше. Чи отримували ще якусь підтримку?
– Спочатку написали бізнес-план, потім його презентували. Є попередній етап оцінювання, після якого вже допускають до самого захисту. Цей грант надавався за підтримки Японії. На місце було 8 претендентів, тому потрібна була добра презентація. Крім того, була умова, що претендент має вкласти 20% власних коштів від суми гранту. Зрештою, ми перемогли і започаткували садовий центр «Гортензія».
Ще була грантова програма підтримки бізнесу від Донецької обласної військово-цивільної адміністрації «Донецький куркуль», яка працювала на території, підконтрольній Україні.
– Тобто ви отримували фінансову допомогу від влади…
– Хочу сказати, що всі ці 8 років, коли поруч ішла війна, частина Донеччини, яка залишилася українською, дуже активно розвивалася. В різні сфери залучались інвестиції. Тобто, навіть маючи маленький бізнес, підприємець міг отримати гроші, сприяння. Звісно, для цього потрібен був продуманий та економічно-вигідний бізнес-план. І це стосувалось не тільки переселенців, які переїхали з пізніше окупованих територій, а всіх мешканців Донецької області.
Для прикладу, на кошти, отримані від програми «Донецький куркуль», ми побудували теплицю, де вирощували розсаду квітів та овочів. Пізніше (вже за власні кошти) у 2021 році побудували другу теплицю. Адже нам потрібно було розширювати і розвивати бізнес. Той бізнесмен, який не вкладає у розвиток, рано чи пізно залишиться позаду конкурентів. І зрештою зійде з дистанції.
Частина Донецької області, яка не була окупована, активно жила і розвивалася. Донецька торгово-промислова палата організовувала виставки в Києві. Донеччина і Луганщина активно представляли там свою продукцію. Наприклад, у 2021 році я, як ландшафтний дизайнер із Донецької області, брала участь у національній премії ландшафтного дизайну та архітектури в місті Києві у Ботанічному саду імені Фоміна. В категорії «Великі сади» завоювала третє місце Я, звичайна дівчина з Донецької області, змогла пройти відбір, взяти участь і отримати відзнаку. Місцева влада робила все, щоб люди почували себе добре і менше відчували війну.
– Ви згадали про другу теплицю, збудовану в 2021 році. Якими були ваші наміри? Сподівалися й надалі розвивати свою справу?
– Хоча поряд була лінія фронту, це не заважало платити податки, створювати людям робочі місця і думати про майбутнє. Я планувала жити, мені подобалося моє життя і я люблю свою Донеччину. В другій теплиці ми посадили розсаду овочів. Торік у грудні закупили насіння, взяли ще землі, мало би бути 17 000 одиниць розсади квітів та овочів. Велика частина коштів вкладена саме в цю, другу, теплицю. Зараз ми б мали доглядати перці і томати, а не рахувати збитки від бомбардувань. Але до нас знову прийшла війна. Довелося виїжджати вдруге.
– Ви залишали свій дім у надзвичайних умовах. Чи встигли щось врятувати і взяти із собою?
– Нічого. Ми не релокований, як зараз кажуть, бізнес. А новостворений. Війну ми відчули відразу, з перших секунд. У нас не було часу на збори та евакуацію. Два тижні довелося сидіти у підвалі, щоб вижити під обстрілами. Не було можливості перевезти теплиці, не було часу, щоб знайти підходяще місце. Адже це не той випадок, коли обладнання можна вивезти на склад, а потім використовувати. Йдеться про землю. Коли ти не розумієш, в який бік тобі рухатися, нереально перевезти такий бізнес, як наш.
Не було часу навіть на роздуми про регіон проживання в майбутньому. Ті, хто жив далі від лінії фронту, могли елементарно спланувати своє найближче майбутнє. На жаль, ми такої розкоші не мали. Все, що було, – це надія, що це ненадовго і не доведеться знову кудись їхати. Але настав день, коли прийшли українські військові і сказали, що далі залишатися не можна. Якщо хочете вижити, то маєте 15 хвилин на збори. Ми поїхали лише з тривожною валізою. Найцінніше, що в ній було, – це документи. Трактор, теплиця, обладнання, насіння, рослини і багато чого іншого просто не помістилося б у таку валізу.
Тільки коли поїхали, остаточно зрозуміли, що вже ніколи не повернемось. Наше село багато разів відбивали і знову захоплювали і в результаті залишилося 5 будинків із 300. Зараз там немає нічого і нікого.
– Як ви опинилися в Рівному?
– Три тижні було важко прийти до тями і зібратися з силами, щоб жити далі. Це були сльози, розпач і навіть депресія. Ідей про те, куди їхати, взагалі не було. Відкривши карту України, шукали місце свого майбутнього проживання. Мій дідусь родом з маленького села на Рівненщині. Але більшу частину свого життя прожив у Горлівці. Ще молодим поїхав туди працювати, зустрів свою долю, одружився, прожив там все життя і там похований. Хоча завжди мріяв приїхати на Рівненщину. Також у Рівному в мене є подруга, з якою ми познайомились у Львові на міжнародному обміні між Німеччиною і Україною більш як три роки тому. Коли вона подзвонила і запитала, чи не хочемо поїхати у Рівне, то, мабуть, це була доля. Також свою роль зіграло й дідусеве коріння і хоча б одна знайома людина у місті.
– Як зважилися відкрити магазин? Адже продавати овочі та вирощувати квіти – це трошки різне.
– Спочатку шукали житло і два дні прожили в хостелі. Потім почали шукати роботу, але марно. Людина, яка завжди працювала, не може довго сидіти без діла. Держава платить допомогу і це добре. Але бездіяльність убиває гірше, ніж ракети.
Що таке овочі і де вони ростуть? Теплиця. Магазин «Морква» – це лише початок, справа на перспективу. Я все-таки планую знайти можливість і побудувати теплицю, в якій буде вирощуватися розсада і овочі. А точка збуту вже готова. Це перегрупування мого бізнесу. Також акцент планую робити на чистих продуктах, вирощених без хімії. Адже ми маємо дбати про майбутнє і зберігати свою природу. Екосистема нашої країни зараз надто страждає від війни, щоб її ще й хімікатами труїти.
– А які фішки у «Моркви»?
– Насамперед, це асортимент і ціни. Проводимо щоденний моніторинг цін на ринку і стараємось їх не перевищувати. Покупець, зайшовши у «Моркву», може придбати все – від картоплі до манго. Поки що вивчаємо попит, а надалі будем орієнтуватись на покупця. Жителям нашого мікрорайону не потрібно буде витрачати час на поїздку на ринок або в супермаркет. Всі свіжі необхідні овочі та фрукти за прийнятними цінами вони придбають у нашій «Моркві». Для зручності плануємо створити групу в телефонних додатках, в якій можна буде і про асортимент, і про ціни дізнатися.Тому запрошуємо рівнян до нас у магазин «Морква» – вул. Грушевського, 44.