Новорічно-рідзвяні свята в Україні мають не лише багаті та давні традиції. Є в них одна родзинка, характерна для українського християнства. Йдеться про привітання, з якими люди звертаються одне до одного у ці святкові дні.
Від Різдва до Богоявлення заведено казати при зустрічі «Христос народився», а у відповідь – «Славімо його». Після Маланки впритул наближаємося до дня Хрещення Господнього. Тут уже інше вітання: «Господь охрестився». Чуємо у відповідь: «У річці Йордані».
– Такі привітання – суто українська традиція. Ці церковні вітання, які є в Україні, їх більше ніде не почуєш, – розповідає клірик Свято-Покровського кафедрального собору, протоієрей Петро МАРТИНЮК. – Звісно, серед церковних привітань є ще й таке: «Христос воскрес! Воістину воскрес!» Воно характерне для багатьох церков, не лише української.
Існує думка, що по завершенні святкових днів не варто вживати такі слова для привітань. Натомість бажати доброго дня чи гарного здоров’я. Часто упродовж року віруючі замінюють святкові привітання на «Слава Ісусу Христу» чи «Слава Богу» і відповідають: «Слава навіки». Так вітаються не лише в храмі. Чи варто застосовувати церковні вітання в побуті? Які рекомендації з цього приводу дає церква?
– Використовуючи такі вітання, ми прославляємо Бога. Однак не можна сказати, що вони мусять використовуватися строго за календарем, – наголошує Петро Мартинюк. – Для прикладу, святитель Серафим Саровський завжди з усіма вітався словами: «Христос Воскрес, радість моя». Так він виявляв своє шанування до тих, кого зустрічав. Ми можемо стверджувати, що Христос народжується і воскресає постійно для кожного. Тож і вітання такі можна вживати в мові постійно. У древніх книгах описаний такий звичай: у день, коли згадувалося хрещення Русі-України, колядували. Бо проводили паралелі між днем, коли охрестилася Русь, із днем народження Христа і його хрещенням. Ми живемо від Різдва до Різдва, від Великодня до Великодня. У календарі є певні дні, коли слід згадувати ці події по-особливому. Але церква не забороняє вшановувати ці події й у інші дні року. Те ж саме стосується й привітань.
У силу слова і доброго побажання українці вірили завжди. Тож і не дивно, що щире привітання та зичення високо цінувалося. Так само вірили й у силу колядки, хоч і має вона язичницьке коріння.
– Колядка це є простонародна щира молитва, через яку люди виражали себе, свої сподівання. Можна сказати людині тисячу слів незрозумілою мовою, і вони не залишать сліду в її душі. А можна сказати одне зрозуміле, і воно все змінить. Колядка – це коли молиться і розум, і серце. Тому ця пісня найщиріша і найправдивіша. Вона настільки набула церковного забарвлення, що ми не можемо її сприймати по-іншому. Як і багато інших традицій, які з язичництва трансформувались, набули християнських рис. Так було століттями. Це дозволяє нам зберегти і краще зрозуміти свою ідентичність.
Наталія НИРКОВА
